Главная | Обратная связь | Поможем написать вашу работу!

Поняття кредитного ризику позичальника. Проблемні кредити та керування ними

Банківська діяльність безпосередньо пов’язана з великою кількістю ризиків, серед яких одним з основних виступає кредитний.

Кредитний ризик - невпевненість банку в тому, що позичальник буде спроможним і збереже намір виконати свої зобов’язання згідно з умовами угоди, інакше кажучи – імовірність збитків у результаті кредитної діяльності.

Кредитні операції належать до базових, якими банки, власне, і відрізняються від небанківських фінансових установ і які створюють первинну сферу банківської діяльності. Як свідчить світовий досвід, саме кредитування приносить фінансово-кредитним установам значну частину прибутків. Та водночас воно пов’язане з кредитним ризиком і ризиком втрати ліквідності та платоспроможності банку, а в підсумку – з ризиком банкрутства. Тому філософія багатьох комерційних банків полягає у вмінні відшукати грань між прибутковістю і ризикованістю, утримати її та управляти нею.

Досягнення цієї мети можливе лише за умови застосування комерційними банками у своїй практичній діяльності системи наукового управління кредитним ризиком, що являє собою комплекс спеціальних заходів, спрямованих на його мінімізацію, а саме: попереднє всебічне оцінювання кредитоспроможності, проведення спеціальних заходів, управління портфелем позик і інвестицій комерційного банку.

Кредитні ризики банку безпосередньо пов’язані з проблемними кредитами, до яких прийнято відносити всі кредити за винятком стандартних.

Основними причинами виникнення проблемних кредитів є:

-недосконалий менеджмент працівників банку - помилки, допущені персоналом комерційного банку при оцінці кредитоспроможності й платоспроможності позичальника, дружнє ставлення до позичальника, погане структурування позички, недостатня або невірна оцінка забезпечення позички, слабкий контроль над позичальником у період дії кредитного договору;

-не ефективна робота позичальника - слабке керівництво, погіршення якості продукції, нецільове використання позички, неадекватний первісний капітал, високий рівень фінансових коефіцієнтів і витрат, конкуренція, слабкий контроль за фінансами й неефективний маркетинг.

-фактори, що не залежать від позичальника й комерційного банку - погіршення економічної кон'юнктури, політичні, економічні зрушення, стихійні лиха й ін.

Шляхами запобігання труднощів, пов’язаних з погашенням кредитів, а, отже, виникненням проблемних позичок, є: систематичний аналіз фінансових звітів, особисті контакти з боржником, повідомлення третіх осіб, ділових партнерів, відомості з інших відділів банку.

Ознаки того, що кредит може перейти в категорію проблемного, для позичальника й кредитора відрізняються.

Для підприємства вони характеризуються зниженням нормативних витрат, обсягів реалізації, доходів, рівня грошових статей балансу; збільшенням обсягів реалізації в кредит, складських запасів, кредиторської заборгованості; порушенням лімітів резервів для погашення боргу, високим розміром виплачуваних дивідендів.

Для банку до ознак потенційної проблемності відносяться несвоєчасність погашення кредиту й відсотків по ньому, прохання клієнта про реструктуризацію боргу або встановлення пільгового кредиту для погашення попереднього, наявність заявки на додаткове кредитування з боку позичальника, надання несвоєчасно або не надання фінансової звітності, не бажання клієнта контактувати з банком.

Банки у своїй діяльності застосовують кілька методів зниження кредитного ризику:

1)вибір менш небезпечних видів кредиту й режиму проведення кредитних операцій залежно від рівня надійності позичальника. Такий метод застосовується у випадках, коли відомості про позичальника в банку викликають сумніви. Банк повинен вибрати такий вид кредиту й режим проведення кредитної операції, при яких технологія використання позикових коштів дасть банку можливість бути повністю в курсі справ позичальника.

2)лімітування витрати позичальником кредитних коштів. Такі обмеження застосовуються, як правило, при лімітованих видах кредитів (овердрафт, кредитна лінія й т.п.). При подібних кредитах і банк, і позичальник має можливість точніше оцінювати перспективи розвитку діяльності, під яку наданий кредит.

3) страхування кредитних ризиків.

Критичне значення для погашення кредиту має динаміка дебіторської заборгованості й зміна товарних запасів. Найчастіше із цими статтями пов’язані труднощі в погашенні позички.

Вітчизняним банкам надана можливість самостійно розробляти методики визначення проблемного кредиту й шляхів виходу зі складного становища.

Для недопущення проблемного кредиту необхідно прийняти міри. Найкращий варіант - розробка позичальником і комерційним банком плану заходів для відновлення стабільності клієнта й усунення диспропорцій на підставі оцінки позичальника.

У процесі роботи із проблемними кредитами банк може застосовувати два основні методи керування: реабілітацію або ліквідацію.

Метод реабілітації полягає в розробці загального з позичальником плану заходів щодо повернення кредиту.

Метод ліквідації означає погашення кредиту шляхом проведення процедури банкрутства й продажі активів позичальника.

Рішення про те, який метод краще використати, приймається керівництвом банку з урахуванням конкретних обставин і результатів попереднього аналізу проблеми. Ліквідація й реабілітація - досить дорогі методи керування проблемними кредитами з погляду часу, фінансових і трудових витрат, оплати юридичних послуг.

Проблемні кредити є результатом грошової кризи клієнта, хоча в деяких країнах з дуже слабкою фінансовою дисципліною існує клас позичальників, іменованих злісними неплатниками, які можуть, але не бажають погасити кредит. Криза з коштами може наступити раптово, але розвивається вона поступово. І в міру її розвитку починають з’являтися ще слабкі, але все-таки ознаки (зовнішні й внутрішні) її настання. Співробітники кредитного відділу банку є його першою лінією оборони проти можливих збитків; вони повинні розпізнати й проаналізувати перші ознаки наступаючої кризи.

Після того, як кредит був наданий, повинні бути початі міри для запобігання збитків по ньому. Документація по кредиту повинна забезпечувати доступ банку до будь-якої фінансової інформації про клієнта; вона повинна бути підготовлена протягом певних проміжків часу й проаудирована прийнятними для банку аудиторами. Документація по кредиту повинна також містити умови, що дають банку право перевіряти звітність клієнта або принаймні, що дають банку доступ до роз’яснень клієнта по його фінансовій звітності.

7.8. Характеристика окремих видів кредитів.

В останній час популярності набули так звані “кредитні лінії”, які носять короткостроковий характер і призначені для фінансового забезпечення поточної діяльності суб’єктів господарювання. Особливістю цього виду кредиту є те, що кредитний договір укладається один раз і передбачає використання коштів на протязі обумовленого терміна в межах ліміту в зручний для позичальника час і в необхідних обсягах. Нині комерційні банки України відкривають кредитні лінії, як правило, сільськогосподарським підприємствам і підприємствам переробних галузей народного господарства.

Існує декілька різновидів кредитної лінії.

Відкрита кредитна лінія - угода між підприємством та банком про використання протягом обумовленого терміну на визначених умовах кредиту, гранична сума якого заздалегідь обговорена. Відкрита кредитна лінія дає змогу сплатити за рахунок кредиту будь-які розрахункові документи, передбачені у кредитній угоді, що укладається між підприємством та банком.

Кредитна лінія відкривається, як правило, на рік, але її можна відкрити й на коротший період. Вона не є безумовним контрактом для банка, який має право анулювати угоду до закінчення терміну дії, якщо фінансовий стан клієнта значно погіршиться, або якщо кошти будуть використані не за цільовим призначенням. Угода кредитної лінії часто супроводжується умовою зберігання клієнтом мінімального компенсаційного залишку на розрахунковому рахунку в розмірі 20-30% від суми кредитної лінії. Цей залишок дозволяє банку знизити коливання ресурсів та збільшити реальний доход за кредитом.

Сезонну кредитну лінію відкривають за періодичної нестачі оборотних коштів у позичальника, пов’язаних із сезонністю циклічного виробництва: нагромадження запасів товарів на складі, сільськогосподарські позики. Такі позики погашають по закінченні операційного циклу за рахунок виторгу від реалізації готової продукції. Погашення боргу та процентів здійснюється одноразовим платежем.

Відновлювальну кредитну лінію може бути відкрито підприємству тоді, коли воно відчуває довготерміновий постійний брак коштів для відновлення процесу виробництва в заданому обсязі. Термін такого кредиту не перевищує 1 року. Погасивши частину боргу, позичальник може отримати новий кредит в рамках встановленого ліміту за однією і тою самою угодою.

Контокорентний кредит -різновид кредитної лінії - кредит, що надається в національній або іноземній валюті та відповідно до потреб клієнта може використовуватися в обсязі, що не перевищує встановлений ліміт (розмір кредитної лінії). Щоб визначити верхню межу ліміту, банк здійснює аналіз майбутніх грошових надходжень і платежів на основі бізнес – плану і планів реалізації продукції позичальника на період дії угоди про овердрафт. Погашення даного кредиту здійснюється автоматично шляхом зарахування коштів на поточний рахунок позичальника і закриття дебетового залишку. Відсоток по овердрафту нараховується щодня на непогашений залишок. Ця форма кредиту вважається найдешевшою, тому що клієнт сплачує тільки за фактично використану суму.

Для обслуговування кредиту відкривається єдиний (контокорентний) рахунок, на якому щодня враховуються всі кредитні та розрахункові операції підприємства, у договорі передбачається максимальне негативне сальдо. На контокорентному рахунку відображаються, з одного боку, погашення кредиту банку та інші платежі за дорученням підприємства, з іншого – кошти, які надходять на користь підприємства. Контокорент – це поєднання позикового рахунку з поточним. За відмінним залишком контокорентного рахунку(овердрафтом) підприємство сплачує банку встановлений відсоток за користування кредитом, контрактом може бути передбачено, що при позитивному залишку на рахунку – банк виплачує відсотки підприємству як по депозитному рахунку. Клієнт може постійно використовувати кредит на всю суму, передбачену в договорі. Контокорентний кредит використовується тільки для фінансування поточного виробництва й обігу. Кредит по поточному рахунку може даватися в різноманітних формах: готівкою, переказами, оплатою векселів, покупкою цінних паперів і т.д. Виконання контокорентного кредиту пов’язане з великими витратами для підприємства. За користування кредитом стягується плата. Відсотки за користування позикою за контокорентним рахунком є найвищими у банківській практиці оскільки цей кредит пов’язаний з підвищеним ризиком для банку.

Кредит по відкритому рахунку - використовується при багатократних постачаннях продукції дрібними партіями. Він полягає в тому, що продавець надсилає на адресу покупця товару товарнорозпорядну документацію та відкриває на його ім’я рахунок у своїх бухгалтерських книгах, відносячи суму заборгованості у дебет цього рахунка. Рахунок може бути відкритий одночасно з поставкою товару або пізніше, але не раніше. Оплата по відкритому рахунку не дає надійних гарантій платежу для продавця.

Позички торгівельно - промисловим підприємствам - найважливіша категорія банківських позичок. Основна маса цих кредитів - короткострокові, надані юридичним особам на поповнення оборотного капіталу. Дані кредити можуть використовуватись підприємством і для покриття капітальних витрат, як правило, з наступною конверсією цих позичок у довгострокові позики шляхом розміщення на ринку цінних паперів. Такі кредити носять сезонний характер, ними широко користуються компанії харчової, легкої промисловості, роздрібної торгівлі і інші.

З участю короткострокового кредиту формується, в основному, оборотний капітал товаровиробника (підприємця). Він опосередковує переважно поточну діяльність позичальника, а джерелом його повернення є кошти, які вивільнялися з обігу внаслідок реалізації об’єкта (проекту), що був прокредитований, тобто поточні грошові надходження.

З участю довгострокового кредиту здійснюється відтворення основного капіталу й опосередковується інвестиційна діяльність позичальника. Джерелом повернення такого кредиту є прибуток від впровадження заходів, що прокредитовані тобто їх економічний ефект.

Іпотечний кредит - довгострокова позичка надається банком, який бере під заставу основні засоби, позаобігові активи у матеріальній формі або майно підприємства. Підприємство, яке передає під заставу своє майно, зобов’язане застрахувати його повністю на користь банка.

Споживчий кредит – кредит, який надається тільки в національній грошовій одиниці фізичним особам-резидентам України на придбання споживчих товарів тривалого користування та витрати капітального характеру і який повертається в розстрочку, якщо інше не передбачено умовами кредитного договору.

Споживчий кредит характеризує відносини між кредитором і позичальником з приводу фінансування кінцевого споживання. Призначення споживчого кредиту – задоволення споживчих потреб широких верств населення. Видача споживчого кредиту населенню, з одного боку, збільшує його поточний платоспроможний попит, підвищує життєвий рівень, з іншого – прискорює реалізацію товарних запасів, надання послуг.

Кредитування населення здійснюється на підставі “Положення про кредитування фізичних осіб”, яке кожний банк розробляє самостійно на базі положень Закону України “Про заставу”.

В країнах Заходу під споживчим кредитом розуміється продаж товарів тривалого споживання в розстрочку. При цьому банк та торгова організація укладають спеціальні договори.

Залежно від цільового спрямування споживчі кредити поділяються на кредити, що надаються на:

-поточні потреби (придбання товарів тривалого користування та послуги). Розміри такого кредиту визначаються виходячи з вартості товарів з урахуванням поточних доходів позичальника;

-витрати капітального характеру.

Однією з форм споживчого кредиту є кредитна картка, яка являє собою платівку з ідентифікатором власника. Умовою її отримання є платоспроможність клієнта. По кожній картці встановлюється ліміт кредитування.

До кредитів на споживчі цілі відноситься і чековий кредит. В його основі лежить відкриття чекового рахунку. Існує два різновиди чекових рахунків – овердрафтні і спеціальні. У разі використання овердрафтних рахунків оплата чеків здійснюється з рахунку клієнта, у разу відсутності грошей на рахунку банк покриває від’ємне сальдо кредитом в межах ліміту. Спеціальні чекові рахунки використовуються банками, які емітують для своїх клієнтів спеціальні чеки певного номіналу.

У країнах з ринковою економікою споживчий кредит як зручна і вигідна форма обслуговування населення надається для закупівлі предметів особистого користування, головним чином, достатньо дорогих, таких як будинки, автомобілі, меблі, дачні земельні ділянки. За економічної кризи споживчий кредит різко скорочується, а якщо й надається, то під високі проценти, що не дає змоги широким верствам населення ним користуватися.

Суб’єктами кредитних відносин тут є фізичні особи–позичальники, комерційні банки, парабанки (ломбарди, кредитні спілки, кооперативи), підприємства та організації – кредитори. Між кредитором і позичальником можуть функціонувати посередники, наприклад торгові організації.

З розвитком ринку цінних паперів і вексельного обігу певний інтерес викликають кредити під заставу цінних паперів.

Кредити під заставу цінних паперів – зручна форма кредитних відносин між кредитором та позичальником, тому що основана на нескладній операції прийому в забезпечення та визначення вартості цінних паперів. В умовах ринкової економіки більшість підприємств володіють значною кількістю цінних паперів, що можуть бути використані для забезпечення банківських кредитів. Витрати на зберігання такої застави незначні. У забезпечення кредиту під заставу цінних паперів можуть бути надані різноманітного роду цінні папери: акції, облігації, короткострокові казначейські зобов’язання, векселя, депозитні сертифікати. Приймаючи в забезпечення цінні папери банки повинні враховувати:

1) якість цінних паперів,

2) ліквідність цінних паперів,

3) характеристику емітента та вид цінних паперів,

4) ризики, характерні для цінних паперів.

Такі кредити пов’язані зі значним ризиком, оскільки за час користування позичкою ринкова ціна прийнятих у забезпечення цінних паперів може істотно змінитися, і у випадку непогашення позички банк може понести збитки, пов’язані з падінням ринкового курсу цінних паперів. Тому, кредитні договори на такі позички часто включають множність додаткових умов, що захищають право банку у випадку зміни курсу цінних паперів.

При оформленні кредитної угоди під забезпечення цінних паперів виконується низка умов:

висока ліквідність цінних паперів - вартість цінних паперів залежить не від ринкового курсу, а від ліквідності самих цінних паперів. Найбільше надійними є цінні папери державних органів влади, які оцінюються в 90-95% від їх ринкової вартості;

перевірка клієнта з метою визначення його платоспроможності;

цільове використання кредиту.

Регулювання кредитних відносин між кредитором та позичальником та розмір позики обмежуються за допомогою “приписної маржі”, тобто процента ринкової вартості цінних паперів, котрий інвестор повинен заплатити банку при отриманні позики для придбання цього цінного паперу.

Цінні папери банком приймаються в заставу на принципах юридичного права та права справедливості.

При заставі на принципах юридичного права клієнт передає свої цінні папери банку та підписує меморандум про депозит цінних паперів для оформлення звичайних умов їх передачі на зберігання банку. Прибутки, що надходять по цінним паперам, зараховуються на рахунок клієнта. Одночасно банк юридично оформляє документи (сертифікат) про те, що він стає абсолютним власником цінних паперів на термін дії кредитної угоди. Закладені цінні папери зберігаються в сховищах банку. Після закінчення дії терміна застави та при відсутності претензій до позичальника, банк переоформляє заставні документи на ім’я клієнта та видає йому новий сертифікат, відповідно до якого клієнт знову стає зареєстрованим власником цінних паперів.

Для оформлення застави на "принципах права справедливості" клієнт надсилає банку тільки сертифікат цінних паперів та заповнює меморандум про депозити. Переоформлення цінних паперів на банк не відбувається. Вони зберігаються у клієнта. Припинення терміну застави здійснюється шляхом повернення клієнту сертифіката та анулювання меморандуму про депозити.

Ломбардний кредит - ця короткострокова позичка надається від заставу високоліквідних активів (цінних паперів, вимог), які на термін кредитування надаються банку. Розмір кредиту відповідає частині вартості переданих в заставу активів. Як правило, цей кредит носить короткостроковий характер. Ці операції носять назву “операції РЕПО” і здійснюються на умовах своп, тобто обов’язкового зворотного обміну. До забезпечення ломбардного кредиту приймаються державні цінні папери, які випущені міністерством фінансів. Техніка надання такого кредиту наступна: після прийняття рішення Регіональним управлінням НБУ про надання ломбардного кредиту, комерційний банк перераховує портфель цінних паперів, які є забезпеченням, на рахунки в депозитарій НБУ в розмірі 125% від суми позики, отримує позику, а після погашення заборгованості, отримує назад цінні папери.

Сільськогосподарські позички включають позички на покриття сезонних витрат: заготівлю кормів, придбання добрив, паливно-мастильних матеріалів і т.д. Забезпеченням позичок можуть слугувати застава (звичайні види майна), іпотека, гарантія, врожай та сільськогосподарська техніка.. Особливістю забезпечення є врожай на корені, худоба на відгодівлі.

Короткострокове кредитування для виробничої діяльності здійснюється з застосуванням кредитної лінії, яка відкривається на 1 рік. Надання сільськогосподарського кредиту проводиться шляхом оплати з позичкового рахунку розрахункових документів за товарно-матеріальні цінності і послуги. Погашення кредиту відбувається з поточного рахунку сільгосппідприємства в розмірах і строки, зазначені в кредитному договорі. Термін погашення позички встановлюється на строки виходу продукції, при цьому може бути зазначена як конкретна дата, так і інтервал дат, протягом якого кредит погашається щодня з грошових надходжень на рахунки позичальника.

Сільгосппідприємство, яке займається не тільки виробничою діяльністю, а і заготівельною, може отримувати авансовий кредит, тобто кредит готівкою для розрахунків з громадянами за куплену у них сільгосппродукцію, а також для покриття заготівельних витрат. Розмір авансового кредиту розраховується на кожний місяць або квартал, виходячи з одноденної потреби в готівкових грошах. Авансовий кредит надається в формі готівкових грошей на підставі грошового чека.

Сезонна позичка з щомісячною амортизацією боргу - цей вид позички надається, як правило, на формування змінної частини обігових коштів на період їх зростання в зв’язку з сезонними потребами підприємства. Його особливість полягає в тому, що поряд з щомісячною виплатою відсотків за кредит здійснюється щомісячна амортизація (погашення) основного боргу. Графік такої амортизації за обсягами тісно пов’язано з об’ємом зниження сезонних потреб позичальника.

ТЕМА 8. ОПЕРАЦІЇ БАНКІВ З ЦІННИМИ ПАПЕРАМИ

8.1. Основні операції банків на фондовому ринку

8.2. Характеристика основних видів цінних паперів

8.3. Методики визначення доходності фондових операцій банку

8.4. Формування банківського портфеля цінних паперів та управління ним

8.1. Основні операції банків на фондовому ринку

Фондові операції комерційного банку - діяльність по вкладенню грошових та інших активів в цінні папери, ринкова вартість яких здатна зростати та приносити банку доход у формі відсотків, дивідендів, прибутку від перепродажу та інших прямих та непрямих доходів.

Інвестиційні операції комерційного банку складаються з інвестиційних кредитів та фондових операцій.

Перший вид діяльності в України менш поширений, ніж другий в силу низки макроекономічних причин – недорозвиненості банківської структури, низької платоспроможності більшості вітчизняних підприємств, високого ступеня кредитного та процентного ризику.

Фондові операції банків в основному здійснюються через фондовий ринок, який є елементом фінансового ринку, складається з великого числа суб’єктів і до кінця ще не сформувався.

Роль і місце комерційних банків на фондовому ринку неоднакові в різних країнах і залежать від законодавства та традицій ведення банківської справи. Так у США, певною мірою і в Японії, операції з цінними паперами законодавчо обмежуються. Тому банки цих країн вимушені шукати опосередковані шляхи доступу на фондовий ринок, а саме через участь у капіталі спеціалізованих фінансово-кредитних установ або шляхом співробітництва з ними.

Участь комерційних банків в інвестиційному бізнесі можна розглядати як з позитивної, так і з негативної сторони.

Позитивні сторони

Негативні стороні

1. Допуск банків на фондовий ринок сприятиме конкуренції між його учасниками, що означає зменшення витрат емітентів та інвесторів. 2. Вкладення банком коштів у цінні папери диверсифікує його активи, що підвищує стабільність банку, отже, і нaдійність збереження коштів вкладників. 3.Взаємопроникнення банківського та промислового капіталу покращує потік інформації, посилює кoнкурентноздатність банків та виробничого сектора. Володіючи акціями підприємства, банки отримують доступ до депозитів, а також мають вплив на підприємство у поверненні кредитів.

1.Операції з цінними паперами є ризиковим видом діяльності. 2.Збитки банків від зміни курсової вартості цінних паперів або невдалого їх розміщення при емісії цінних паперів можуть зашкодити інтересам банків, дестабілізувати банківську систему. 3.Наявність системи страхування депозитів зменшує самосвідомість банкірів. 4.Поєднання банківського та інвестиційного бізнесу здатне спричинити конфлікт інтересів між структурними підрозділами банку. 5.Занадто близькі відносини банку та підприємства внаслідок володіння банком пакетом акцій можуть спричинити ситуацію, коли в разі погіршення фінансового становища підприємства банк буде продовжувати його кредитування, щоб запобігти збиткам від зниження курсової вартості акцій.

Швидкому проведенню великої кількості розрахунків з цінними паперами сприяє клірингова палата чи депозитарна-клірингова організація. При цьому труднощі полягають в тому, що первісна правова база по клірингу і розрахункам була створена для банківських структур, що мають відповідні ліцензії. В Україні специфіка національної депозитарної системи полягає в існуванні паралельно створених депозитаріїв: Депозитарно-клірингової компанії “Міжрегіональний фондовий союз” (МФС) та Національного депозитарію України (НДУ). НДУ забезпечує стандартизацію документообігу щодо цінних паперів, їх кодифікацію та міжнародні відносини у галузі депозитарної діяльності, в тому числі встановлення кореспондентських відносин з іноземними депозитарними установами. МФС забезпечує депозитарні послуги (зберігає цінні папери), проводить кліринг і розрахунки за операціями з цінними паперами на біржових та позабіржових ринках, здійснює функції незалежного реєстратора за бездокументарними та знерухомленими випусками іменних цінних паперів (веде реєстри власників).

Об’єктами фондових операцій комерційних банків є цінні папери.

Цінні папери - це документи, що засвідчують виражені в них і використовувані за допомогою пред’явлення або передання майнових прав власників стосовно особи, що їх випустила.

Комерційні банки України у фондових операціях в основному застосовують такі види цінних паперів, як акції, облігації, депозитні та ощадні сертифікати, векселя.

Операції з цінними паперами комерційного банку - діяльність по вкладенню грошових та інших активів в цінні папери, ринкова вартість яких здатна зростати та приносити банку доход у формі відсотків, дивідендів, прибутку від перепродажу та інших прямих та непрямих доходів.

Комерційні банки здійснюють свою діяльність у якості фахових учасників ринку цінних паперів по здійсненню з емітентом діяльності по реєстраторській і депозитарній діяльності.

Види діяльності комерційних банків на фондовому ринку регламентуються Національним банком України.

Серед основних видів діяльності можна виділити:

1)емісійну діяльність. Операціями по випуску цінних паперів признається виконання торговцем цінними паперами за дорученням емітенту, від його імені і за його рахунок зобов’язань по організації підписки на цінні папери або їх реалізацію.

2)комісійну діяльність, якою признається купівля-продаж цінних паперів, здійснюваний торговцем цінними паперами від свого імені, за дорученням і за рахунок іншої особи.

3)комерційну діяльність із цінними паперами - це купівля-продаж цінних паперів, здійснювана торговцем цінними паперами від свого імені і за свій рахунок. Торговець цінними паперами зобов’язаний надати фондовий біржі інформацію по всім укладеним ним угодам із цінними паперами. Щоб цінні папери продавалися і купувалися, повинні існувати принаймні, два учасника ринку - продавець і покупець. На первинному ринку продавцем може виступати виробник цінних паперів - емітент, а покупцем - їхній споживач-інвестор, на вторинному ринку інвестори можуть продавати цінні папери один одному.

Відповідно до чинного законодавства комерційні банки можуть здійснювати операції з цінними паперами у таких напрямках:

як емітенти власних цінних паперів. Емісійна діяльність властива банкам при формуванні власного капіталу шляхом випуску акцій, а також при емісії банківських векселів,

як інвестори при розміщенні тимчасово вільних коштів в цінні папери інших емітентів,

як інфраструктурні учасники фондового ринку. Вони здійснюють наступні види діяльності: депозитарна – зберігання цінних паперів своїх клієнтів; розрахунково-клірингове обслуговування клієнтів та інші,

як фінансові посередники, що виконують операції з цінними паперами у інтересах та за дорученням своїх клієнтів. Діяльність по випуску й обертанню цінних паперів, відповідно до Закону України “Про цінні папери і фондову біржу”, признається як посередницька.

На фондовому ринку банки виконують наступні види посередницької діяльності:

а)управління цінними паперами – передбачає управління інвестиційними фондами, контроль за чистими активами взаємних інвестиційних фондів. Така діяльність банком ведеться від свого імені за винагороду на підставі відповідного договору протягом терміну, визначеного стосовно управління переданими у володіння цінними паперами, які належать на правах власності інший особі, в інтересах цієї особи або визначених цією особою третіх осіб;

б)послуги фінансового брокера, депозитарію, незалежного реєстратора, гаранта, а також довірчі, розрахунково-клірингові, консалтингові послуги. Часто всі ці послуги надаються в комплексі, за що банк отримує винагороду у вигляді комісії. Комісійна винагорода встановлюється в процентному відношенні до суми угоди. Окрім комісійної винагороди, банк може стягувати плату за обслуговування.

Посередницька діяльність комерційних банків пов’язана з такими видами цінних паперів:

а)операції з акціями - здійснення брокерських послуг, виконання генеральної угоди по операціях з цінними паперами на умовах дилерського контракту, зберігання цінних паперів;

б)операції з облігаціями - здійснення клірингового обслуговування первинного розміщення, виплати доходів та погашення позики, виконання ролі дилера на ринку короткострокових державних облігацій;

в)операції з векселями - залік векселів, виконання угод-поручительств (функція доміциліанта), авалювання, прийняття векселів на інкасо, надання позики під вексель.

У процесі здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів комерційні банки можуть надавати послуги, які безпосередньо сприяють укладанню цивільно-правових угод з цінними паперами на біржовому та позабіржовому ринках цінних паперів.

8.2. Характеристика основних видів цінних паперів

Цінні папери – грошові документи, що засвідчують право володіння або відносин позики, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або відсотків, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам.

Цінні папери можуть бути об’єктом банківських інвестицій, якщо вони обертаються на ринку цінних паперів та служать борговими зобов’язаннями. Вони класифікуються за декількома критеріями:

Іменні цінні папери, якщо інше не передбачено, передаються шляхом індосаменту. Цінні папери на пред’явника обертаються вільно. Вони можуть бути використані для здійснення розрахунків, як застава для забезпечення платежів і кредитів.

Боргові цінні папери, як правило, є паперами з фіксованим доходом та зобов’язанням повернення боргу у встановлений строк. До них належать облігацій, сертифікати, векселі.

Акція - цінний папір без встановленого терміна обертання, що засвідчує пайову участь у статутному фонді акціонерного товариства, що підтверджує членство в акціонерному товаристві і право на участь у керуванні їм, дає право її власнику на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного товариства. Акція є неподільною.

Акції можуть бути іменними і на пред’явника, привілейованими та простими, відкритими та закритими. Громадяни в праві бути власниками, як правило, іменних акцій. Обертання іменної акції фіксується в Книзі реєстрації акцій, що ведеться товариством. В неї повинні бути внесені відомості про кожну іменну акції. По акціях на пред’явника в Книзі реєструється їхня загальна кількість.

Привілейовані акції дають власнику переважне право на одержання дивідендів, а також на пріоритетну участь у розподілі майна акціонерного товариства у випадку його ліквідації, але не дають права управління акціонерним товариством.

Рішення про випуск акцій париймається засновниками акціонерного товариства або загальними зборами акціонерів. Таке рішення оформляється протоколом. Випуск акцій здійснюється для формування та збільшення статутного капіталу.

Облігація - цінний папір, що засвідчує внесення її власником коштів і підтверджуючий зобов’язання відшкодувати власнику номінальну вартість цього цінного паперу в передбачений у ній термін із виплатою фіксованого відсотка. Облігації усіх видів поширюються серед підприємств і громадян на добровільних засновах.

Облігації можуть випускатись іменними і на пред’явника, відсотковими і безвідсотковими (цільовими), що вільно обертаються або мають обмежене коло обігу. Реалізація облігацій здійснюється шляхом їх продажу за договорами або обміну на раніше випущені облігації. Існує велика кількість видів облігацій.

Казначейські облігації - вид цінних паперів на пред’явника, які розміщуються на добровільних засадах серед населення. Вони засвідчують внесення їхніми власниками коштів у бюджет і надають право на одержання фінансового прибутку. Варто відзначити, що банку дуже вигідно працювати з державними борговими зобов’язаннями, тому що, по-перше, операції з облігаціями на первинному ринку і відсотки по них не обкладаються податком; по-друге, банк має право мати обов’язкові резерви у виді вкладень у державні облігаціями на первинному ринку і відсотки по них не обкладаються податком; по-друге, банк має право мати обов’язкові резерви у виді вкладень у державні облігації.

Облігації підприємств (промислові ) випускаються підприємствами всіх передбачених законом форм власності, об’єднаннями підприємств, акціонерними й іншими товариствами і не дають їхнім власникам права на участь у керуванні. Облігації можуть випускатися іменними і на пред’явника, процентними і безпроцентними, вільно обертатися або з обмеженим обертанням.

Дебенчурна облігація - емітується на довгий термін, є незабезпеченою

Іпотечні облігації – забезпечені закладною на нерухомість, можуть випускатися не тільки промисловими, але і іншими підприємствами.

Екологічні облігації – емітуються для фінансування охорони оточуючої середи.

Поширеною формою строкових вкладів є ощадні та депозитні сертифікати.

Депозитний (ощадний) сертифікат - письмове свідчення банку, яке засвідчує суму вкладу, внесену в банк і права вкладника на одержання після закінчення встановленого строку суми вкладу і обумовлених процентів. Основна різниця між депозитним і ощадним сертифікатами полягає у тих, для кого вони призначені: ощадні (“роздрібні”) сертифікати емітуються з низким номіналом і призначені для фізичних осіб; депозитні сертифікати з великим номіналом орієнтовані на юридичних осіб. Ощадні сертифікати видаються термінові або до запитання, іменні і на пред’явника.

Компенсаційні сертифікати - державні боргові цінні папери, які надаються громадянам України як компенсація витрат, пов’язаних із забезпеченням грошових заощаджень в установах Ощадбанку.

Інвестиційний сертифікат – вид долевого інвестиційного цінного паперу, який випускається інвестиційним фондом. Вони мають документарну та бездокументарну (безготівкову) форми.

8.3. Методики визначення доходності фондових операцій банку

Аналіз доходності цінних паперів складається з декількох етапів, які передбачають, по-перше, визначення показників сукупного доходу за кожним видом цінних паперів окремо, по-друге, розрахунок ставки доходу за таким самим принципом. До узагальнених методик, які пропонуються фахівцями та використовуються банківськими працівниками в практичній діяльності відносяться:

1.Показники доходності операцій банку з акціями

Д_с.а.=Д_д+Д_д.д,, Д_д.д.=Ц_р-Ц_пр,

де Д_{с.а. -} сукупний доход за операціями з акціями

Д_д - річний розмір дивідендів

Д_{д..д. -} розмір додаткового доходу

Ц_р,Ц_пр - ціна акції ринкова (номінальна) та ціна придбання

Ч_са - ставка доходу за акціями

2. Показники доходності операцій банку з облігаціями

Д_н= Ч_к х Ц_н, ,

де Д_к - купонний (поточний) річний доход

Ч_к - купонна річна процентна ставка

Ц_н - номінальна ціна облігації

П_річ. - річний приріст капіталу

⇐ Предыдущая 5 6 7 8 91011 12 13 14 Следующая ⇒