Главная | Обратная связь | Поможем написать вашу работу!

П - абсолютна сума приросту капіталу за рік

⇐ ПредыдущаяСтр 11 из 16Следующая ⇒

n - кількість років

Ч_с.о - ставка доходу за облігаціями

Д_с.о. – сукупний доход по облігаціям за рік

3.Показники доходності операцій банку з сертифікатами

де Д_с.с. - сукупний доход по сертифікатам за рік

Ч_с- річна процентна ставка за сертифікатом

m - строк обігу сертифікату

Ч_с.с - ставка доходу за сертифікатами

Ц_р,Ц_пр - ціна сертифікату номінальна та придбання

4.Показники доходності операцій банку з векселями

Д_с.в.=Ц_н-Ц_пр,

де Д_с.в. - сукупний доход за векселями за рік

D_d- дисконт на користь банку

В - вексельна сума

d - облікова вексельна ставка

t - кількість днів сплати векселя

5.Ефективність використання цінних паперів банком

де Е_ц.п – показник ефективності використання портфеля цінних паперів

åЦ_пр – сума вартостей ціни придбання всіх видів цінних паперів

Для оцінки цінних паперів з різними строками погашення банки використовують спеціальний інструментарій, до якого відноситься, в першу чергу, крива доходності та середньозважений строк погашення (дюрація) цінного паперу. Аналіз цих фінансових характеристик допомагає передбачати наслідки та вплив на доход і ризик портфеля будь-якого поєднання строків погашення цінних паперів.

Дюрація показує період окупності цінного паперу, тобто через який час банк зможе повернути кошти, витрачені на придбання даного паперу.

Дюрація визначається як відношення приведеної вартості суми всіх очікуваних потоків доходів за цінним папером або портфелем, зважених за часом надходження, до ринкової ціни цінного паперу чи портфеля..

При обчисленні дюрації цінного паперу необхідно послідовно розрахувати грошовий потік, коефіцієнт дисконтування, чисту теперішню (приведену) вартість та її зважені значення. На заключному етапі шляхом ділення зваженої теперішньої вартості на ринкову вартість цінного паперу визначається дюрація.

Якщо цінний папір генерує потік грошових коштів лише один раз, коли досягається строк погашення, то його дюрація дорівнює періоду обігу. Показник середньозваженого строку погашення використовується для визначення можливих змін у ціні цінного паперу протягом періоду його зберігання та для управління активами та пасивами й відсотковим ризиком банку.

8.4. Формування банківського портфеля цінних паперів та управління ним

Портфель цінних паперів банку формується в результаті проведення операцій по вкладенню грошових коштів банку на відносно тривалий період часу в ліквідні цінні папери, ринкова вартість яких має здатність зростати і приносити власнику дохід у вигляді процентів, дивідендів, прибутків від перепродажу.

Національним банком України запропоновано наступну класифікацію вкладень комерційних банків у цінні папери:

портфель цінних паперів на продаж;

портфель цінних паперів на інвестиції;

портфель пайової участі (вкладення в асоційовані компанії);

портфель вкладень у дочірні компанії.

У разу зміни намірів банку щодо придбаних цінних паперів, або їх характеристик (зміна в фінансовому стані емітента, рівні ліквідності ринку, тощо) цінні папери можуть переводитись з одного портфеля до іншого. За результатами щомісячного обов’язкового перегляду портфеля цінних паперів на продаж, а також після закінчення річного строку з дати їх придбання, цінні папери цього портфеля переводяться до портфеля паперів на інвестиції. Переведення цінних паперів з портфеля на інвестиції у портфель на продаж також можливе, але за рекомендаціями НБУ “має здійснюватись дуже рідко і бути обґрунтованим та проводитись лише за відповідним наказом керівника банку”.

Сукупність цінних паперів, придбаних банком у ході активних операцій, складає його портфель цінних паперів. Обсяги доходу з цього джерела залежить від розміру й структури інвестиційного портфеля, а також доходності різних видів цінних паперів. Форми діяльності комерційного банку на ринку цінних паперів обумовлені його статусом торговця цінними паперами. Банк виконує усі функції: випуск власних цінних паперів; операції з облігаціями; операції з векселями; діяльність як торговця цінними паперами. Основними цілями банків, як інвесторів, є забезпечення заощадження коштів, тобто безпека вкладень, прибутковість інвестицій, їх ліквідність та зростання.

Банки є найбільшими інвесторами і власниками інвестиційних груп; на них припадає найбільша частина обсягу операцій з цінними паперами. Банківські установи проявляють значну активність у поширенні випусків державних боргових зобов’язань.

Банки виконують на фондовому ринку наступні функції:

інвестора,

торгівельного агента,

ділера і комісіонера ринку державних цінних паперів,

платіжного агента,

депозитарію по обслуговуванню власників державних цінних паперів.

Банки мають право брати участь в аукціонах із продажу державних облігацій внутрішньої позики.

На ринку державних цінних паперів банки здійснюють такі операції, як

купівля облігацій для власних потреб як інвестора,

купівля-продаж облігацій в інтересах клієнтів як брокера і дилера,

кредитування під заставу облігацій.

Структура банківського портфеля цінних паперів складається з таких видів цінних паперів, як корпоративні та державні облігації, акції, векселя.

Формування портфеля цінних паперів банку складається з наступних етапів:

Конкретизація цілей інвестиційної стратегії з урахуванням умов інвестиційного клімату і кон’юнктури ринку.

Визначення пріоритетних задач при формуванні інвестиційного портфеля.

Оптимізація пропорцій формування інвестиційного портфеля по основних типах з урахуванням обсягів і структури інвестиційних ресурсів банку.

Формування окремих типів портфелів шляхом добору цінних паперів, що задовольняють необхідним критеріям прибутковості, ризику і ліквідності.

Забезпечення необхідної диверсифікації інвестиційного портфеля.

Оцінка прибутковості, ризику і ліквідності інвестиційного портфеля.

Одним із методів зниження ризиків по цінним паперам є формування інвестиційного портфеля за рахунок диверсифікації цінних паперів, тобто наявності в портфелі багатьох видів цінних паперів, що мають різний рівень якості і різні терміни погашення.

Диверсифікація інвестиційного портфеля банку може здійснюватися по чотирьох напрямках:

якості цінних паперів,

термінам погашення,

типу зобов’язань,

географії розміщення.

На структуру інвестиційного портфеля впливають різноманітні чинники, такі як:

тип інвестиційного портфеля, який пов’язаний із формуванням цілі;

необхідність диверсифікації фінансових інструментів в інвестиційному портфелі;

необхідність забезпечення високої ліквідності інвестиційного портфеля;

необхідність забезпечення участі в керуванні акціонерними компаніями;

рівень оподатковування прибутків по окремих видах цінних паперів.

Основна мета управління портфелем цінних паперів полягає в одержанні максимального прибутку при визначеному рівні ризику

Зниження ефективності інвестицій відбувається по таких основних причинах, як зміна дивідендної політики убік зниження рівня дивідендів, зниження значення показника співвідношення ціни і прибутковості цінних паперів, істотне перевищення ринкової ціни цінних паперів над їх реальною вартістю, зниження ліквідності деяких цінних паперів, очікування падіння обсягів виробництва в галузі, зростання позичкового відсотка, приріст індексу інфляції, зниження кредитного рейтингу емітенту, підвищення рівня оподатковування.

У зв’язку з ризиком інвестування і зниження ефективності використання портфеля цінних паперів застосовують відповідні портфельні стратегії для запобігання можливих негативних наслідків.

Інвестиційний портфель формується відповідно до інвестиційної політики банку, яка оформляється письмовим документом і містить дані щодо: видів цінних паперів; структури портфеля цінних паперів; стратегії банку щодо продажу і покупки цінних паперів; урахування курсових виграшів і втрат і ін.

Розрізняють 2 види інвестиційної політики банку: пасивну (вичікувальну) і агресивну (спрямовану на максимальне використання сприятливі можливості ринку).

Прикладом пасивної політики можуть служити:

-рівномірний розподіл інвестицій між випусками різної терміновості (метод “східці”). При використанні цього методу активність по інвестиційному рахунку зводиться до мінімуму і банк одержує середню норму прибутку від свого портфеля (кожен рік закінчується термін погашення частки цінних паперів і кошти, що звільнилися реінвестуються в нові цінні папери);

-концентрації інвестицій у паперах полярної терміновості (метод “штанги”) - банк інвестує основну частину коштів у цінні папери з дуже коротким і дуже довгим термінами (термін “штанга” пов’язаний з часовою полярністю вкладень – на одному кінці “штанги” - короткострокові цінні папери, які забезпечують ліквідність, а на іншому – довгострокові, які приносять більший доход).

Агресивної політики притримуються великі банки, які мають великий портфель цінних паперів. Метод пов’язаний із великою активністю цінних паперів і потребує великих коштів. До числа методів активної політики ставляться:

- маніпуляції з кривою прибутковості, тобто використання в інтересах банку майбутніх змін ринкових процентних ставок;

- метод операцій “своп”, тобто обмін одних цінних паперів на інші в очікуванні зміни процентних ставок або забезпечення швидкого доходу.

Інвестиційна політика банка формується в письмовому документі, який містить данні відносно видів цінних паперів, структури портфеля (процентне співвідношення видів цінних паперів), стратегії банку відносно продажу та купівлі цінних паперів, облік курсових виграшів та програшів та іншу інформацію.

Основними чинниками, що впливають на інвестиційну політику, є прибутковість, ліквідність, готовність йти на великий ризик або навпаки, жертвувати прибутковістю для забезпечення ліквідності.

ТЕМА 9. БАНКІВСЬКІ ІНВЕСТИЦІЇ

9.1. Поняття та види банківських інвестицій

9.2. Довгострокове кредитування як форма участі банку в інвестиційному процесі

⇐ Предыдущая 6 7 8 9 101112 13 14 15 Следующая ⇒