 |
Становлення банківської системи України
|
|
|
|
Тема 2. Банківська система України
1. Поняття, історія та структура банківської системи України.
2. Правове становище Національного банку України.
3. Поняття банку та фінансової установи.
4. Характеристика сучасної банківської системи України.
Поняття, історія та структура банківської системи України
Становлення банківської системи України
Зважаючи на суспільну важливість діяльності банків, кожна держава завжди прагнула зробити її контрольованою і «прозорою». З цією метою у більшості країн світу створено спеціалізовані владні установи, для яких законодавством встановлено компетенцію на управління діяльністю банків. В Україні такою структурою є НБУ.
Оскільки Україна є унітарною, а не федеративною чи конфедеративною державою, то центральний банк нашої держави не може мати назву федерального чи центрального. Подібні найменування характерні для держав, у складі котрих діють автономні суб’єкти федерації (конфедерації), які в тому чи іншому статусі мають свої національні банки, надбудовою над якими є федеральний (чи центральний) банк. Наприклад, в Російській Федерації діють банки республік – суб’єктів федерації, які по своєму правовому становищу є територіальними установами Центрального банку Росії без статусу юридичної особи, тобто філіями. У Німеччині центральний банк держави іменується як Німецький федеральний банк, поряд з яким діє Федеральне відомство нагляду за кредитною справою.
Слід зауважити, що федеративний (конфедеративний) державний устрій не означає обов’язкову структуризацію банківської системи держави на три рівні чи втрату нею централізованої моделі управління. Загальноприйнятою для організації банківської системи у ринковій економіці є дворівнева модель. Для неї характерним є достатньо чітке розмежування компетенції стосовно ведення банківських операцій з клієнтами на першому рівні (його утворюють спеціалізовані чи універсальні банки, які працюють на комерційних засадах) та зосередження з метою підтримання стабільності роботи банківської системи в цілому адміністративних функцій, емісійної діяльності і рефінансування на другому рівні, де діє центральний банк. В деяких банківських системах, поряд з центральним банком, функціонують і інші владні інституції банківського нагляду (наприклад, у Франції це Банк Франції, Банківська комісія, Комітет з кредитних установ і Комітет з банківської регламентації)[1].
|
|
|
Стосовно ж України, то в Автономній Республіці Крим (яка не наділена повноваженнями самостійного суб’єкта міжнародного права чи іншими повноваженнями поза унітарним устроєм держави) діє не національний банк, а відповідне Кримське республіканське територіальне управління – філія НБУ.
Банківська система України, згідно зі ст. 4 Закону України «Про банки і банківську діяльність», є дворівневою і складається з НБУ та інших банків, а також філій іноземних банків, що створені і діють на території України відповідно до положень цього закону. Для порівняння зазначимо, що у Російській імперії, а у наступному і в СРСР не було створено завершеної дворівневої банківської системи, що відповідало ступеню розвитку та способу організації економіки цих країн. Банківська система Російської імперії відставала від рівня європейських держав на півтора-два століття, а мета її створення та структура відбивала потреби феодальної держави у формі абсолютної монархії. Зокрема, Державний банк Російської імперії було створено у 1860 році внаслідок реорганізації Державного позикового банку (існував в період з 1786 року по 1860 рік) та Державного комерційного банку (існував в період з 1817 року по 1860 рік). На першому етапі свого існування Державний банк Російської імперії здійснював облік векселів, видавав позики, залучав вклади, купував і продавав цінні папери, срібло, золото, вів інші операції. Лише у наступному, після грошової реформи 1895-1897 років цей банк додатково почав здійснювати за дорученням уряду емісію грошей – кредитних білетів та, залишаючись найбільшою кредитною установою Росії, поступово почав еволюціонувати і перетворюватись у центральний банк держави.
|
|
|
Революція 1917 року практично знищила кредитну систему Росії, особливо в період «воєнного комунізму», ідеологія якого відкидала кредитно-грошові відносини. У період «нової економічної політики» основними завданнями Державного банку РРФСР, створеного у 1921 році, було кредитування сільського господарства, торгівлі, промисловості, впорядкування грошового обігу, проведення валютних операцій. У 1929 році було затверджено новий статут цього банку, згідно з яким цей банк набув правового становища Державного банку СРСР та повноважень центрального банку. Зокрема, цей банк мав право регулювати грошовий обіг, проводити короткострокове кредитування. В подальшому Державний банк СРСР продовжував еволюціонувати. Починаючи з 1932 р. до його компетенції належало планове кредитування народного господарства, організація грошового обігу та розрахунків, касове виконання бюджету і проведення міжнародних платежів.
Поряд із Державним банком СРСР у 20-30-х роках 20 століття у країні діяла низка державних спеціалізованих банків, які були підпорядковані Народному комісаріату фінансів СРСР (Торговельно-промисловий банк, Центральний банк комунального господарства і житлового будівництва, Банк для зовнішньої торгівлі СРСР, Центральний сільськогосподарський банк тощо). До компетенції цих банків відносилося кредитування, особливо довгострокове, тих чи інших галузей економіки відповідно до спеціалізації банку.
Комунальні банки в СРСР створювалися згідно з постановою ЦВК і РНК від 18 січня 1923 р. Ще до виходу цієї постанови у 1922 р. був заснований Московський міський банк. Однак система місцевих комунальних банків не одержала в СРСР розвитку і була замінена загальнодержавними банками.
|
|
|
З 1923 року в СРСР досить активно діяли державні трудові ощадні каси (на кінець 1960 року їх в СРСР було 11,5 тисяч). Ці установи також підпорядковувалися Наркомфіну, а пізніше – Міністерству фінансів СРСР. Лише у 1963 року систему ощадної справи було передано до структури Державного банку СРСР.
У післявоєнний період і до кінця 80-х років банківська система СРСР декілька разів реорганізувалася, однак в цілому зберегла ознаки однорівневої. Підпорядковані в різні періоди Міністерству фінансів СРСР або Раді Міністрів СРСР спеціалізовані банки надавали послуги підприємствам та громадянам, а Державний банк СРСР перед реформами 1987-1988 р.р. виконував функції центрального банку, за винятком управління міжнародними резервами, а також більшість функцій комерційного банку. Як центральний банк планової економіки Держбанк СРСР відповідав за загальний розподіл готівки та кредитних ресурсів (касовий та кредитний плани), був банкіром держави, а також кредитором підприємств, здійснював розрахунки між суб’єктами господарювання.[2]
У 1987-1988 р.р. відбулася реформа банківської системи СРСР, метою якої було створення дворівневої банківської системи, зокрема, поряд із Держбанком СРСР, Будбанком СРСР та Зовнішторгбанком СРСР було засновано три нових спеціалізованих державних банки – Агропромбанк, Промбудбанк та Житлосоцбанк. Ці банки перейняли на себе виконання банківських операцій стосовно підприємств, які раніше виконував Держбанк СРСР, включаючи кредитування підприємств відповідних галузей, залучення від них депозитів та ведення рахунків. Ощадні каси Держбанку СРСР були об’єднані в Ощадний банк СРСР. Також внаслідок лібералізації банківського законодавства поступово почали виникати невеликі відомчі банки міністерств та державних підприємств.
Відповідно, перед розпадом СРСР основою банківської системи СРСР стали великі державні банки із розгалуженою філіальною мережею, які в значній мірі самостійно здійснювали стосовно власної діяльності наглядово-регулятивні функції. Ці великі державні банки контролювалися вищими органами виконавчої влади СРСР.
|
|
|
16 липня 1990 року Верховною Радою Української СРСР було прийнято «Декларацію про державний суверенітет України», де було встановлено право України самостійно створити банкову систему на чолі із вищою кредитною установою – Національним банком України (скорочено – НБУ). У наступному прийняті на основі цієї Декларації закони зафіксували становище НБУ як центрального банку, а також встановили правові основи створення та діяльності комерційних банків. Мова йде про ст. 6 Закону України «Про економічну самостійність Української РСР» від 3 серпня 1990 р. № 142-XII та про Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 20 березня 1991 р. № 872-XII. Остаточно правове становище НБУ як центрального банку, який є емісійним центром держави, проводить єдину грошово-кредитну політику та здійснює функцію банківського нагляду, було встановлене Законом України «Про Національний банк України» від 20 травня 1999 р. № 679-XIV.[3]
Таким чином, банківська система України з самого початку формувалася по дворівневій моделі, що відповідає потребам еволюції української економіки до розвинутого ринкового стану.
|
|
|
ETOKEN ЯК ЗАСІБ ЗАХИСТУ БАНКІВСЬКОЇ ІНФОРМАЦІЇ
XII. Встановлення місцезнаходження (місця проживання) платників податків
А) Поліпшення системи зворотного зв’язку.
А) Характеристика методів візуалізації сечової системи, показання до застосування, їх можливості та обмеження.
А. Системи з коротким ходом ствола
А.1 Системи та способи утримання птиці.
Автоматизована система фінансових розрахунків Міністерства фінансів України.
Адаптивні системи регулювання (АСР)
Алгоритм імітації роботи обчислювальної системи з терміналами.
Аналіз системи суспільного споживання
