Главная | Обратная связь | Поможем написать вашу работу!

Характеристика сучасної банківської системи України

Діяльність банківської системи України за період її незалежності характерна наступним:

1) швидким ростом кількості банків. 20 березня 1991 р. Український республіканський банк Держбанку СРСР було перетворено у Національний банк України (постанова ВРУ від 20 березня 1991 р. № 873-XII «Про введення в дію Закону України «Про банки і банківську діяльність»). Після виникнення центрального банку у країні почала швидко розвиватися система комерційних банків.

З 2 жовтня 1991 р. НБУ розпочав перереєстрацію банків, раніше зареєстрованих Державним банком СРСР. Саме цього дня було зареєстровано Акціонерний банк «АЖІО», який став правонаступником Укрпостачбанку, що був зареєстрований ще у 1988 році як відомчий банк Держпостачу України. 4 жовтня було перереєстровано АКБ «Лісбанк», який ще раніше був утворений Мінлісгомпромом Української РСР, а 7 жовтня 1991 р. – АБ «Брокбізнесбанк» (правонаступник Арендкоопбанку, який був заснований у 1990 р.). Станом на початок 1999 р. в Україні було зареєстровано більш як 220 банків (із них реально працювало 180 банків, решта – знаходилася у процесі ліквідації).

По-суті, відбувся процес організації банківської системи України. Однак у наступному кількість банків України почала скорочуватися, а самі банки почали збільшуватися за рахунок нарощування капіталу та реорганізації через приєднання. Станом на 1 червня 2003 р. в Україні було зареєстровано 180 банків, з яких працювали лише 154 банки. Згідно з листом НБУ від 20 серпня 2004 р. № 42-113/28/3-8607 станом на 1 серпня 2004 року в Україні функціонувало 158 банків. Станом на 1 вересня 2006 р. кількість зареєстрованих банків становила 190, із яких 20 банків перебувало в процесі ліквідації[12].

Відповідно до офіційної статистики НБУ, станом на 1 листопада 2010 р. до Державного реєстру банків включено195 банків, з яких лише 176 – діють, а 18 – перебувають у процесі ліквідації.[13]

Для порівняння: в кінці 1988 року у Франції нараховувалося 408 комерційних банків, а в США їх було 13415[14]. Взагалі, в Європі та у більшості національних банківських систем у світі налічується від 12 до 142 банків, що свідчить про те, що кількість банків в Україні могла б бути меншою. За результатами дослідження, проведенного у 2001 р. стосовно країн з перехідною економікою, Україна була перенасичена банками на 46 %, Болгарія – на 64 %, Казахстан – на 71 %, Росія - на 83 %, а Вірменія – на 90 %. Тому вчені висловлють достатньо обгрунтоване розрахунками припущення про те, що оптимальною для України була б банківська система із 46 – 70 банків[15];

2) певною слабкістю банківської системи, яка спричинена відсутністю сильної економіки, власного виробництва, достатньої кількості капіталу в економіці (вітчизняного та зарубіжного). Для нормального функціонування банківської системи України їй довгий час було недостатньо самого основного - грошей, які є засобом банківської діяльності. Навіть враховуючи позитивну тенденцію зростання показників роботи банківської системи починаючи з 2001 року, станом на 1 листопада 2010 р. власний капітал українських банків становив лише 132145 мільйонів гривень, що орієнтовно відповідало 16.5 мільярдам доларів США. При цьому активи банківської системи України становили 927122 мільйонів гривень, або еквівалент 116 мільярдів доларів США.[16] Для порівняння вкажемо, що у 2000 р. капітал найбільшого банку світу «Citygroup» (США) становив 54,4 млрд. доларів, а величина активів цього банку – 902,2 млрд. доларів. Банк «Mizubo Financial Group» (Японія) у 2000 р. мав капітал 50.2 млрд. доларів та активи у розмірі 1,3 трлн. доларів.

Слід пам’ятати, що не зважаючи на ріст капіталів банків та їх активів, економіка України в даний час не є достатньо конкурентноспроможною[17] та кредитомісткою, що спричинило інтенсивний розвиток в державі сфери споживчого кредитування, особливо іпотечного. З настанням восени 2008 р. фінансово-економічної кризи іпотечне, рівно як і комерційне, кредитування в нашій країні практично припинилося.

Доречно зауважити, що за рейтингом журналу «The Banker» у 2006 р. із українських банків в тисячу найбільших банків світу входили Закрите акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» (819 позиція), Акціонерно-комерційний банк соціального розвитку «Укрсоцбанк» та Український акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк «Промінвестбанк» (інформацію взято на WEB-сторінках цих банків). При слабкій економіці у країні не може бути сильних банків;

3) специфікою конкуренції – на перших етапах вона була практично відсутня серед великих банків, однак активно здійснювалася серед середніх та малих банків. До групи реорганізованих великих державних банків приєдналося декілька «нових» банків (АППБ «Аваль», перейменований пізніше в «Райффайзен Банк Аваль»), АКБ «Приватбанк», АКБ «Укрінбанк», АКБ «Перший український міжнародний банк» тощо). Показники діяльності цих банків, їх рейтинг та престиж в Україні були та є досить високі порівняно із множиною середніх та дрібних банків. Внаслідок цього вказана група банків довгий час практично без значної конкурентної боротьби була забезпечена клієнтурою (зокрема, великими підприємствами), основною вимогою якої була якість обслуговування та гарантії збереження коштів, що знаходяться на рахунках.

В свою чергу, середні та дрібні банки були вимушені вести постійну боротьбу за клієнта, долаючи недовіру до себе та впроваджуючи нові банківські послуги, оскільки залучення клієнтури у банк власне і створює саму можливість успішного і прибуткового функціонування будь-якої банківської установи.

В даний час процеси конкуренції посилилися і поступово охопили всі групи банків України, включаючи великі. При цьому банки почали боротися за клієнтів-фізичних осіб через відкриття їм поточних та карткових рахунків, залучення депозитів, надання інших послуг;

4) становленням власне сфери банківських послуг. Акцент діяльності переважної кількості банків України протягом 1991-1998 р.р. було зміщено на користь короткострокових кредитних операцій. Така ситуація зумовлювалась економічно - інфляцією (відповідно, і високими відсотковими ставками), зосередженням підприємницької діяльності у сфері торгівлі (з коротким циклом обігу капіталу), зручною можливістю за рахунок інфляції погашати збитки. З метою підвищення рівня доходності дрібні банки провадили ризиковане кредитування. В період з кінця 1994 р. до середини 1995 р. прокотилась перша хвиля банкрутств банків України (включаючи досить великі банки), зумовлена насамперед розривом між необхідністю повернути позичені кредитні ресурси та неможливістю повернути видані кредити і отримати нараховані відсотки. Банкрутства банків мали місце і після 2000 р., однак не обвально і без серйозних системних наслідків. Найбільш яскравим прикладом стало банкрутство Акціонерного комерційного агропромислового банку «Україна», пов’язане насамперед із низькою якістю кредитування, що здійснювалося цим державним банком. Тенденція до банкрутств банків посилилася у зв’язку із настанням в Україні у 2008 р. фінансово-економічної кризи.

Слід вказати, що починаючи з 2000 р. відбувається поступова переорієнтація доходної політики банків від процентних доходів по кредитних операціях на комісійну оплату від оплати послуг, що надаються клієнтам. Паралельно має місце розширення інших джерел доходів банків: банки працюють з державними та іншими цінними паперами, впроваджують обіг платіжних карток і подорожніх чеків, поступово розвивається довгострокове кредитування виробництва. Подібна тенденція стала можливою завдяки введенню в Україні нової валюти і внаслідок приборкання інфляції. Також достатньо динамічно певний час після 2000 р. розвивалося споживче кредитування, однак у зв’язку із фінансово-економічною кризою починаючи з жовтня 2008 р. його обсяги дуже впали;

5) значним, однак не стрімким проникненням в банки України іноземного капіталу або пов’язаного із ним вітчизняного капіталу. Як правило, іноземні інвестиції є настільки істотними, що виводять банки, в які вони вкладені, на порядок вперед. Найбільш інтенсивно в Україну приходять російські («Альфа-Банк», «Банк Петрокомерц-Україна), польські («Кредитбанк (Україна)»), австрійські («ОТП Банк», «Райффайзен Банк Аваль»), нідерландські, французькі гроші («Укрсиббанк»). Часто інвестування здійснюється шляхом купівлі дрібних та середніх банків, які попали в скрутну фінансову ситуацію. Однак засновуються також і банки із 100-відсотковим іноземним капіталом. Наприклад, станом на 1 листопада 2010 р. в Україні діяло 53 банки із іноземним капіталом, із них 20 банків – із 100-відсотковим іноземним капіталом. При цьому частка іноземного капіталу у сукупному капіталі банків України на вказану вище дату становила 39,3 відсотка[18]. Цікаво, що на початку XX століття капітал найбільших 20 банків Російської імперії на 43 % складався із коштів іноземних інвесторів, в основному французьких, англійських та бельгійських банків[19].

В літературі вказується на суперечливий зміст впливу, що здійснюється іноземним банківським капіталом на банківську систему України[20]. З однієї сторони, функціонування в Україні установ, заснованих на іноземному капіталі, означає надходження на банківський ринок довгострокових, стабільних та недорогих ресурсів, а з іншої – здійснюється негативний вплив на конкурентоспроможність вітчизняних банків. Також значною проблемою є необхідність змінити спрямування іноземного капіталу, що розміщений у банківській системі України, від споживчого роздрібного кредитування та карткових кредитів на збільшення інвестицій у економіку нашої країни;

6) значною часткою валютних активних та пасивних операцій банків у загальному обсязі операцій банків. У цьому зв’язку слід вказати на характерну закономірність: у країнах зі значною часткою кредитів в іноземній валюті (60-80%, наприклад, Естонія, Латвія, Україна) у період кризи падіння ВВП було найбільшим – від 15 до 18 %. А у країнах, у яких кредитування в іноземній валюті перебувало в рамках 20-30 % від загального обсягу кредитів (Швеція, Словаччина, Словенія, Чехія), падіння ВВП у 2008 р. було в межах 6 %.[21]

[1] Детальніше про класифікацію банківських систем див: Старинський М.В. Порівняльне банківське право: Навчальний посібник. – Суми: ВТД «Університетська книга», 2006. – 299 с. - С.74 – 76

[2] О. Петрик. «Історія монетарного розвитку в Україні». Вісник НБУ, січень, 2007. – С. 2-16

[3] Як вказується у літературі, при розробленні проекту Закону України «Про банки і банківську діяльність» було обрано за модель організацію діяльності Банку Іспанії (Орлюк О.П. Банківська система України. Правові засади організації. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 240 с. - С. 105).

[4] Для порівняння: у попередній редакції вказаного вище закону вказувалося, що держава Україна гарантує громадянам збереження вкладів і цінних паперів в Ощадному банку України, у теперішній редакції - державою гарантуються лише вклади фізичних осіб у Державному ощадному банку України (ст. 57 чинної редакції Закону України «Про банки і банківську діяльність»).

[5] Детальніше див.: А.Сомик, В.Міщенко, І.Шумило. Базові транспарентні документи грошово-кредитної політики: європейський досвід і перспективи впровадження в Україні //Вісник Національного банку України – лютий. – 2010. – С. 7

[6] Слід звернути увагу на те, що КМУ не має можливості приймати участь у формуванні складу Ради НБУ. Це слугує підтвердженням тези про те, що виконання юридично покладеної на центральний банк головної мети його діяльності – забезпечення стабільності цін – припускає наявність визначеного ступеня його політичної та економічної незалежності від виконавчої влади (Міщенко В.І., Кротюк В.Л. Центральні банки: організаційно-правові засади. – К.: Т-во «Знання», КОО. – 2004. – 372 с. - С. 20).

[7] Існують пропозиції стосовно заміни Основних засад грошово-кредитної політики більш функціональним документом, подібним до базового транспарентного документу Європейського центрального банку під назвою «Грошово-кредитна політика Європейського центрального банку», де б були викладені стратегія та принципи грошово-кредитної політики, монетарний трансмісійний (передавальний) механізм, роз’яснення можливостей (рамок) політики центрального банку та інші базові питання грошово-кредитної політики. Мета таких дій - посилення незалежності НБУ, поліпшення інвестиційного клімату в Україні на основі прозорої політики центрального банку, підвищення ефективності грошово-кредитної політики НБУ (детальніше див.: А.Сомик, В.Міщенко, І.Шумило. Базові транспарентні документи грошово-кредитної політики: європейський досвід і перспективи впровадження в Україні //Вісник Національного банку України – лютий. – 2010. – С. 6).

[8] Вісник Національного банку України № 12 (178) - грудень 2010 р. - С. 39, 54-59 (інформація про 176 банків).

[9] Вісник Національного банку України № 12 (178) - грудень 2010 р., - С. 39, 42-47 (інформація про 176 банків).

[10] Вісник Національного банку України № 12 (178) - грудень 2010 р., - С. 61-65 (інформація про 176 банків).

[11] Відповідно до постанови ВРУ «Про прийняття за основу проекту Закону України про ломбарди і ломбардну діяльність» від 19 травня 2009 р. № 1351-VI проект Закону України про ломбарди і ломбардну діяльність (реєстр. № 3433), поданий КМУ, прийнято за основу. Комітету ВРУ з питань фінансів і банківської діяльності доручено доопрацювати зазначений законопроект з урахуванням зауважень і пропозицій суб'єктів права законодавчої ініціативи та внести його на розгляд ВРУ у другому читанні.

[12] Вісник Національного банку України - жовтень 2006 р. – С. 70.

[13] Вісник Національного банку України - № 12 (1178), грудень 2010 – С. 39.

[14] Гаральда К., Стуфле Ж. Банковское право (Учреждения – Счета – Операции – Услуги – М.: АО «Финстатинформ», 1996. – С.11.

[15] В. Сухотеплий. Модель банківської системи України з мінімальною кількістю банків. – Вісник Національного банку України, січень 2008 – С. 32 – 34.

[16] Вісник Національного банку України - № 12 (178), грудень 2010. – С. 39.

[17] Відповідно до рейтингу конкурентноспроможності Foundation for effective governance та World economic forum 2009-2010 (розділ «Financial market sophistocation») Україна знаходиться серед країн Африки та Латинської Америкипо та посідає 106 місце після Гамбії, однак випереджає Казахстан (111 місце) та Російську федерацію (119 місце). Джерело: www.feg.org.ua.

[18] Вісник Національного банку України» - № 12 (178), грудень 2010 – С. 39.

[19] Ю. Перечепаенко. «Банковские тиски. О создании банков в Российской империи» - «Бизнес», № 41 від 10.10.2005 – с. 70-73.

[20] Наталія Швець. Сучасні завдання банківського нагляду// Вісник Національного банку України – вересень – 2010 0 С. 36.

[21] Нотатки і перспективи розвитку банківської системи України в полі зору науковців//Вісник Національного банку України» - № 12 (178), грудень 2010 – С. 8.

⇐ Предыдущая 1 2 3 4 5 6 7 89