Характеристика правового становища рівнів банківської системи України

В сучасній банківській системі України обидва її рівні характеризуються значною самостійністю та достатньо чітким розподілом владної компетенції та господарської правосуб’єктності, встановленим на рівні закону. Так, у ст. 4 Закону України «Про банки і банківську діяльність» передбачається, що банк самостійно визначає напрями своєї діяльності і спеціалізацію за видами операцій. Згідно зі ст. 5 цього ж закону банки мають право самостійно володіти, користуватися та розпоряджатися майном, що перебуває у їхній власності. При цьому держава не відповідає за зобов’язаннями банків, а банки не відповідають за зобов’язаннями держави, якщо інше не передбачено законом або договором. Зазначимо, що Закон України «Про банки і банківську діяльність» не встановлює обов’язку держави відповідати за зобов’язаннями банків, включаючи зобов’язання державних банків, де 100 відсотків статутного капіталу належать державі. Винятком є лише Державний ощадний банк України.[4]

Також і НБУ не відповідає за зобов’язаннями банків, а банки не відповідають за зобов’язаннями НБУ, якщо інше не передбачено законом або договором.

Органам державної влади і органам місцевого самоврядування забороняється будь-яким чином впливати на керівництво чи працівників банків у ході виконання ними службових обов’язків або втручатись у діяльність банку, за винятком випадків, передбачених законом. Шкода, заподіяна банку внаслідок такого втручання, підлягає відшкодування у порядку, визначеному законом.

З іншої сторони, зважаючи на важливе значення діяльності банків для фінансової сфери держави та економіки в цілому, законодавець встановлює значні повноваження НБУ щодо регулювання діяльності банків, тим самим перетворюючи діяльність банків як суб’єктів господарювання із приватної у публічно-приватну. НБУ здійснює регулювання діяльності спеціалізованих банків через економічні нормативи та нормативно-правове забезпечення здійснюваних цими банками операцій (ст. 4 Закону України «Про банки і банківську діяльність»). У цій ж статті передбачаються повноваження НБУ на здійснення регулювання та банківського нагляду.

Однак зазначимо, що розподіл адміністративного та господарського ресурсу по рівнях банківської системи України не є достатньо однозначним. З одного боку, має місце тенденція на делегування банкам істотних публічних контрольних повноважень (мова йде валютний контроль при здійсненні клієнтами зовнішньоекономічних розрахунків, про фінансовий моніторинг, про контроль при здійсненні клієнтами закупівель за державні кошти тощо). З іншого боку, НБУ сам веде специфічну банківську діяльність, не зосереджуючись виключно на функціях адміністративного центру банківської системи. Зазначимо, що у ст. 42 Закону України «Про Національний банк України» міститься перелік операцій, що здійснюються НБУ, серед яких мають місце і кредитування, і ведення рахунків, і специфічні форми залучення ресурсів (наприклад, через управління фондовими цінностями), і валютні операції. Тому не зовсім коректно однозначно розмежовувати банківську діяльність на першому рівні банківської системи (банки та філії іноземних банків), та публічну адміністративну діяльність у банківській сфері - на другому її рівні (НБУ).

Покладання на банки першого рівня адміністративних функцій ґрунтується на певних історичних аналогіях. Якщо звернутися до історії банківської системи СРСР, а саме із банківської системи СРСР свого часу виділилася банківська система України, то з очевидністю можна встановити факт постійного делегування державою радянським банкам значних адміністративних повноважень. Зокрема, кредитна реформа з січня 1930 р. по травень 1932 р. призвела до ліквідації комерційних банківських установ та до створення в країні банківської системи, складовими якої виступили Держбанк СРСР та спеціалізовані державні банки, на які, поряд із господарською компетенцією, були покладені обов’язки контролю за виконанням підприємствами планових завдань.

Інший приклад – у 1967 році Всесоюзний банк фінансування капітальних вкладень було безпосередньо підпорядковано Раді Міністрів СРСР і виведено із підпорядкування Міністерства фінансів СРСР, що призвело до досягнення цим державним банком у той час правового становища, близького до юридичного статусу Держбанку СРСР. Також і радянські попередники інших великих банків України - Промбудбанк СРСР, Зовнішекономбанк СРСР, Агропромбанк СРСР, Житлосоцбанк СРСР та Ощадний банк СРСР підпорядковувалися безпосередньо Раді Міністрів СРСР та виступали і специфічними органами державного управління, і банками одночасно.

Звичайно, банки радянського періоду не працювали в ринковому середовищі, а в СРСР не існувало класичної дворівневої банківської системи. Радянська банківська система, як вже було вказано вище, в значній мірі була однорівневим адміністративним механізмом, що забезпечував розподіл і контроль державних грошових ресурсів. Однак безсумнівним є факт виконання банківською системою СРСР значних адміністративних функцій, і ця ознака в значній мірі успадкована банківською системою України.

На підставі викладеного вище сформулюємо визначення: банківська система України - це організована сукупність установ НБУ, банків, банківських об’єднань та філій іноземних банків, які згідно з наданими їм законодавством повноваженнями здійснюють банківські та інші операції, а також реалізують банківське регулювання, банківський нагляд та інші публічні функції.