Комунікативні стратегії і тактики різних типів дискурсу

Наявність сукупності комунікативних стратегій і тактик певного дискурсу зумовлена насамперед цілями типу комунікації. Специфічний тактико-стратегічний потенціал можна виявити в різних типах дискурсу, зокрема дискурсах, виокремлених за сферою комуніка­ції: педагогічному, медичному, релігійному, рекла­мному, політичному.

Педагогічний дискурс. Педагогічна комунікація має на меті забезпечити соціалізацію нових членів суспіль­ства, тобто становлення особистості в процесі засвоєння знань, цінностей і норм суспільства. Стратегії педагогічного дискурсу формуються комунікативними інтен-ціями, що конкретизують його основну мету: пояснення влаштування світу, його норм і правил поведінки; орга­нізація діяльності нового члена суспільства щодо залу­чення його до цінностей і видів поведінки, очікуваних від учня; перевірка розуміння і засвоєння інформації, оцінювання результатів тощо. З огляду на це виокрем­люють такі основні стратегії педагогічного дискурсу: пояснювальну, організаційну, оцінну, сприяння, кон­тролю та ін.

Пояснювальна стратегія. Це послідовність інтенцій, зорієнтованих на інформування адресата, повідомлення йому знань і думок про світ. Ці інтенції реалізуються у багатьох мовленнєвих жанрах педагогіч­ного дискурсу: від побутової розмови між батьками та дітьми про навколишній світ до філософської бесіди між учителем і його послідовниками. Здійснюється поясню­вальна стратегія за допомогою тактик найменування, описування, інтерпретування, надання дефініції, пере­фразування, абстрагування, узагальнення, конкрети­зації, наведення прикладу та ін.

Організаційна стратегія. Полягає вона у спільних діях учасників спілкування. Ця стратегія може бути реалізована тактиками привертання уваги, запитання, наказу, прохання, запрошення, дозволу, заборони, заклику.

Оцінна стратегія. Вона відображає суспільну значущість учителя як виразника норм суспільства і реалізується в його праві оцінювати події, обставини, персонажів, про які йдеться у процесі навчання, і дося­гнення учня. Типовими тактиками цієї стратегії є по­хвала, комплімент, схвалення, несхвалення, порів­няння, протиставлення, докір, осуд, дискредитація, мітігація (пом'якшення категоричності оцінки).

Стратегія сприяння. Полягає у підтримці та виправленні учня і тісно пов'язана з оцінною стратегією. Однак, на відміну від неї, стратегія сприяння спрямована на створення оптимальних умов для формування особи­стості людини і виражається у вигляді позитивного ста­влення до адресата. До її тактик належать: акцентування на позитивній інформації, виправдання, втішання, під­бадьорення, заохочення, конструктивна критика.

Стратегія контролю. Це складна інтенція, спрямована на здобуття об'єктивної інформації про засвоєння знань, сформованість умінь і навичок, усвідо­млення і сприйняття системи цінностей. Для реалізації стратегії контролю використовують тактики прямого запитання, каузацїї виконання мовленнєвої/немовлен-нєвої дії, верифікації, провокування, сумніву, уточнення.

Стратегії і тактики педагогічного дискурсу відобра­жають комунікативну поведінку основного його уча­сника — вчителя, якому належить ініціативна роль у комунікації. Вони спрямовані на оптимізацію навчаль­ного процесу через спілкування і розраховані на актив­ну співпрацю з адресатом.

Медичний дискурс. Метою комунікації в медичній сфері є надання кваліфікованої допомоги хворому, що передбачає збирання анамнезу (історія хвороби і життя), оцінювання стану пацієнта, встановлення діа­гнозу, призначення лікування, надання рекомендацій тощо. Усі ці конкретні цілі визначають стратегії медич­ного дискурсу: передувальну, діагностичну, лікуваль­ну, рекомендувальну, пояснювальну, оцінну та ін.

Передувальна стратегія. Полягає у збиранні анамнезу, тобто отриманні відомостей про умови життя пацієнта, перенесені хвороби, історію розвитку захво­рювання. Ця стратегія зазвичай реалізується через так­тики прямого запитання, каузації виконання мовлен­нєвої дії, верифікації, уточнення, з'ясування, ретро­спекції.

Діагностична стратегія. Вона пов'язана зі встановленням і формулюванням діагнозу та реалізу­ється переважно тактиками диференціації, стислого опису, резюмування, коригування.

Лікувальна стратегія. її мета — зобов'язати хворого виконувати приписи лікаря, чого можна досяг­ти тактиками прямого спонукання, інструктажу, заборони, застереження, обіцянки, посилання на нере­алізовану дію, надання оцінного значення, апелювання до авторитету та ін.

Рекомендувальна стратегія. Вона пов'язана з наданням рекомендацій щодо профілактики хвороби і зазвичай реалізується через тактики поради та застереження.

Пояснювальна стратегія. її використання зумовлене необхідністю пояснити анатомічну та медич­ну термінологію, метод лікування чи профілактики, спосіб застосування ліків тощо. Основними прийомами реалізації цієї стратегії є тактики найменування, пов­тору, описування, інтерпретування, перефразування, узагальнення, конкретизації, проведення аналогії, наведення прикладу, посилання на джерело.

Оцінна стратегія. Вона полягає в оцінюванні стану пацієнта та ефективності лікування, що нерідко здійснюють за допомогою тактик порівняння, проти­ставлення, узагальнення, конкретизації, акценту­вання на позитивній інформації, мітігації, ухиляння від надання негативної оцінки та ін.

Стратегії і тактики медичного дискурсу, які опису­ють комунікативні дії лікаря, формуються з огляду на його професійні обов'язки, а також фізичний та психіч­ний стан пацієнта.

Релігійний дискурс. Найважливішими цілями релі­гійної комунікації, що уточнюють її основну мету — долучити людину до Бога, є: отримати підтримку від Бога, очистити душу, закликати до віри та покаяння, зміцнити віру і доброчесність, пояснити віровчення, усвідомити через ритуал свою належність до певної кон­фесії. Відповідно до цих цілей виокремлюють такі стра­тегії релігійного дискурсу: молитовну, сповідальну, самоідентифікації, пояснювальну, закличну, форму­вання емоційного настрою, оцінну, обрядову та ін.

Молитовна стратегія. Передбачає щире звер­нення до Бога і може бути реалізована за допомогою тактик звеличування, покаяння, прохання, подяки.

Сповідальна стратегія. Вона пов'язана з молитовною стратегією, проте відмінність між ними полягає в тому, що людина сповідається не Богу, а свя­щеннослужителю, який має вислухати сповідь і відпу­стити гріхи. Сповідальна стратегія демонструє бажання того, хто кається, очистити душу, чого можна досягти такими тактиками: розповідання про скоєні гріхи, само­осуд, покаяння, прохання.

Стратегія самоідентифікації. Націлена вона на усвідомлення єдності одновірців та їх відмінно­стей від інших і, як правило, реалізується тактиками спільності і протиставлення «свій — чужий».

Пояснювальна стратегія. її використання зумовлене необхідністю пояснити віровчення, принципи релігійної моралі. До тактик цієї стратегії належать інтерпретування, надання дефініції, проведення анало­гії, посилання на джерело, узагальнення, конкретизація.

Оцінна стратегія. Вона основана на моральних оцінках, що розкривають сутність ставлення людей до Бога, його заповітів. Найпоширенішими тактиками оцінної стратегії є осуд, схвалення, апелювання до авторитету, апелювання до взірця.

Заклична стратегія. її мета — мотивувати людей жити за релігійними законами. Зазвичай вона актуалізується тактиками прохання, запрошення, застереження, апелювання до совісті, каузації вико­нання певної дії, цитування Священних книг, акцен­тування на важливій місії вірянина.

Стратегія формування емоційного нас­трою. Ця стратегія призначена вплинути на емоції та підсвідомість слухачів, налаштувати їх на прийняття певної інформації. Вона може реалізуватися тактиками єднання, порівняння, протиставлення, повтору, запи­тання, проведення аналогії, підвищення тональності та ін.

Обрядова стратегія. Частково збігається з усіма іншими стратегіями релігійного дискурсу. Вод­ночас вона є додатковим компонентом певної дії — обряду вінчання, відспівування, конфірмації, відлу­чення від церкви тощо. її тактики численні і різнома­нітні: прохання, запрошення, запитання, каузація виконання певної дії, цитування Священних книг, подяка, присягання тощо.

Комунікативні стратегії і тактики релігійного дис­курсу вибудовуються з огляду на специфіку його мовленнєвих жанрів (проповідь, молитва, сповідь тощо). Самоідентифікація, формування емоційного настрою, пояснювальна, оцінна та заклична стратегії становлять сутність проповіді, що є центральним мовленнєвим жанром релігійного дискурсу.

Рекламний дискурс. Особливістю рекламної комуні­кації є її спрямованість на досягнення комерційних цілей, зокрема просування на ринку певного товару чи пропонування платних послуг. Для досягнення їх використовують комунікативні стратегії, що активно вплива­ють на цільову аудиторію, актуалізуючи та утримуючи у свідомості адресата рекламований об'єкт, розширюючи знання про нього, переконуючи в його перевагах, фор­муючи зацікавленість у ньому та спонукаючи до вибору саме цього об'єкта. Із цією метою використовують такі стратегії рекламного дискурсу: позиціювання, оптиміза-ції, ціннісно орієнтовану, аргументативну, формування емоційного настрою, мнемонічну, закличну та ін.

Стратегія позиціювання. Вона полягає в інформуванні адресата про рекламований об'єкт, виді­ленні його з-поміж подібних об'єктів і формуванні необхідного сприйняття цього об'єкта. Ця стратегія реа­лізується через тактики диференціації, надання оцінно­го значення, акцентування на позитивній інформації.

Ціннісно орієнтована стратегія. До неї вдаються, щоб сформувати ціннісні орієнтації та відпо­відний спосіб життя, пов'язати рекламований об'єкт із важливими для цільової аудиторії ціннісними поняття­ми. Ця стратегія може бути реалізована за допомогою тактик урахування ціннісних орієнтацій адресата, апелювання до загальнолюдських цінностей (здоровий глузд, користь, задоволення, успіх, комфорт).

Аргументативна стратегія. Вона будується на логічному доведенні відповідності якостей продукту потребам адресата і формує осмислене ставлення до реклами. Для реалізації цієї стратегії використовують тактики посилання на факти, наведення аргументів «за», протиставлення, контрастивногоаналізу, обґрун­тування оцінок, повтору, цитування, ілюстрації та ін.

Стратегія формування емоційного нас­трою. Ця стратегія має на меті сконструювати певні символічні характеристики рекламованого об'єкта, створити привабливий для споживача образ, вплинути на його почуття та емоції. Реалізацію її забезпечують тактики створення привабливого образу, апелювання до емоцій адресата, акцентування, підвищення тональності, врахування ціннісних орієнтацій адре­сата, встановлення асоціацій та ін.

Мнемонічна стратегія. її використовують для полегшення запам'ятовування реклами, чого можна досягти такими тактиками, як різнорівневий повтор, семантичне узгодження початку й кінця тексту.

Стратегія оптимізації. Полягає в удоскона­ленні впливу рекламного повідомлення, подоланні не­сприятливих умов комунікації, спричинених особливо­стями сприйняття реклами і ставлення до неї. Інстру­ментами реалізації цієї стратегії можуть бути тактики узгодження мови та картин світу комунікантів, спро­щення, звуження тематики, полегшення упізнавання реклами, гри слів і значень, розподілу інформації навко­ло осі «важливіший/менш важливий», апелювання до різних репрезентативних систем та ін.

Заклична стратегія. її мета — змусити людей придбати рекламований товар або скористатися послу­гою. Ця стратегія зазвичай актуалізується тактиками каузації виконання певної дії, запрошення, обіцянки, заохочення, вказування на перспективу.

Комунікативні стратегії і тактики рекламного дис­курсу характеризуються значною впливовою силою, дають змогу керувати людською свідомістю і нерідко змушують адресата діяти всупереч його реальним бажанням чи потребам.

Політичний дискурс. Політична комунікація зорієн­тована на здобуття та утримання влади. Вибір комуні­кативної стратегії та відповідної їй тактики залежить як від жанру політичного дискурсу (теледебати, агіта­ційний виступ, політична реклама, інтерв'ю у ЗМІ тощо), так і від конфігурації інтенцій у конкретного суб'єкта дискурсу в певній ситуації. Різний тактико-стратегічний репертуар притаманний опозиціонерам і політикам, які перебувають при владі. Існують такі стратегії політичного дискурсу: саморепрезентації, агі­таційна, формування емоційного настрою, інформацій-но-інтерпретаційна, аргументативна, маніпулювання, дискредитації, нападу, самозахисту та ін.

Стратегія саморепрезентації. Вона є основ­ною у мовленнєвій поведінці політиків, які борються за владу. Ця стратегія полягає в демонструванні найви-грашніших якостей мовця для формування його іміджу та реалізується переважно за допомогою тактик ото­тожнення з ким-небудь або чим-небудь, солідаризації з адресатом, створення «свого кола», дистанціювання, самосхвалення та ін. Водночас політики, які здобули владу, використовують саморепрезентацію переважно як супутню тактику агітаційної та інших стратегій.

Агітаційна стратегія. Використовують її з метою впливу на свідомість, політичні переконання і суспільну активність народних мас. Реалізацію цієї стратегії забезпечують тактики обіцянки, застережен­ня, надання оцінного значення, протиставлення, наве­дення аргументів «за», запрошення, прямого спонукан­ня, апелювання до авторитету, апелювання до мораль­них цінностей тощо.

Стратегія маніпулювання. Ґрунтується на прихованому впливі на адресата. Ця стратегія дає змогу керувати людською свідомістю і змушує діяти адресата всупереч його власним бажанням. До її тактик зарахову­ють: навішування ярликів, гіперболізацію, применшен­ня, спрощення понять, замовчування, підтасовку і фаб­рикацію фактів, посилання на авторитети тощо.

Стратегія дискредитації. До неї вдаються у період жорсткої конкуренції політичних сил. Вона під­штовхує до дій, спрямованих підірвати авторитет опо­нента. Ця стратегія зазвичай реалізується тактикою акцентування на негативних якостях опонента або вказування на помилки опонента.

Стратегія нападу. Передбачає активні комуні­кативні дії проти адресата, спричинені ворожими намі­рами, і тісно пов'язана зі стратегією дискредитації. Характеризується вона мовленнєвою агресією, що дося­гається тактиками звинувачення та образи.

Стратегія самозахисту. її мета — протидіяти нападам опонентів. У політичному дискурсі вона часто реалізується тактиками переадресації удару або превен­тивного нападу.

Інформаційно-інтерпретаційна страте­гія. Вона характерна для представників влади. До неї вдаються з метою поінформувати населення про ситуа­цію в країні, прокоментувати певні події, розповісти про вжиті заходи для розв'язання проблем; продемон­струвати готовність політиків до діалогу з громадяна­ми. Особливості цієї стратегії найяскравіше виявляють­ся в такому мовленнєвому жанрі як інтерв'ю у ЗМІ. Інформаційно-інтерпретаційна стратегія реалізується за допомогою тактик визнання існуючої проблеми, акцентування на позитивній інформації, пояснення, коментування, розгляду проблеми під новим кутом, вказування на шлях розв'язання проблеми.

Кожен дискурс має власний набір комунікативних стратегій і тактик, які слугують утіленню специфічних інтенцій мовця. Водночас існує значний арсенал універ­сальних, загальних стратегій і тактик, у різних типах дискурсу можна використовувати спеціалізовані і загальні стратегії і тактики. Крім того, нові типи дис­курсу і форми комунікації потребують нових стратегій і тактик.

⇐ Предыдущая12345678Следующая ⇒

Поделиться:

Воспользуйтесь поиском по сайту: