6. Здійсніть розмежування специфіки естетичних, моральних, інтелектуальних цінностей. Окресліть їх спільні смислові виміри.

6. Здійсніть розмежування специфіки естетичних, моральних, інтелектуальних цінностей. Окресліть їх спільні смислові виміри.

Цінності – це важливі компоненти людської культури, які виражають поняття добра і зла, прекрасного і потворного тощо. Цінності це усе те що є для людини благом, що здатне задовільнити її потреби. К цінностях бачать культуротворчу діяльність людини. В залежності від цінностей, людина може відчуваи піднесення або пригніченість. Естетичні цінності базується на чуттєво-орієнтаційному сприйнятті світу. Естетичні цінності розкривають нам суть протилежностей у світі, їх місця у нашому світогляді та бутті. Поняття гармонії, катарсису, прекрасного, потворного, тощо. Моральні цінності або етичні чесноти, це ті цінності які прищеплюються нам з дитинства, і кожен напевно вважає що народився зі знанням цих цнностей. Інтелектуальні цінності це набуті блага, якими керуєтья людина будуючи свою картину світу. Досвід, власна думка, ерудованість, рефлективно-критичне ставлення до ситуацій. Усе це включається в інтелектуальну цінність.

7. Поміркуйте на тему «Етика та естетика у світлі любові до мудрості». У чому можна вбачати глибинну спорідненість цих двох філософських наук?

Етика – наука, що осмислює ставлення людини до світу та інших людей відповідно до уявлень про добро і зло. Як відомо, формою свідомості, що регулює самовизначення людини на основі уявлень про добро і зло, є мораль.

Мораль являє собою систему загальнозначущих й особистісно прийманих ціннісних настанов, що виражають належні способи людського життя, норми стосунків між людьми як істотами, що мають свободу та гідність.

Осмислюючи та обґрунтовуючи мораль, етика водночас досліджує проблеми моральності, тобто проблеми життєво-практичного втілення настанов моралі в конкретній поведінці особистості. Якщо мораль – це система вимог і норм належного, то моральність – це здатність і готовність людини свідомо й добровільно обирати ті життєві цінності, які виражаються нормами моралі. Якщо мораль – це, умовно кажучи, вказівка на те, як належить жити, то моральність – це сама здатність особи жити, як належить; моральність – це практично втілювана, життєво утверджувана мораль.

Досліджуючи мораль і моральність, етика бере до уваги такі властивості людського самовизначення у світі, як свобода і відповідальність. Закони моралі відрізняються від законів природи якраз тим, що їхнє здійснення передбачає людську свободу, свідомий вибір особистості. Усе, що відбувається в природі, здійснюється доконечно, силою непохитного природного ладу речей, незалежно від чиєїсь волі, а лише відповідно до законів природи. Тим часом зміст законів моралі не стане реальністю доти, доки людина добровільно не підпорядкує їм своє життя. Доконечність, неминучість моральних законів є доконечністю не природною, а ціннісною. Людина може дотримуватися чи не дотримуватися цих законів – усе залежить від того, як вона дасть раду своїй свободі. Але людина неминуче підлягає моральній оцінці, тобто відповідає за свої вчинки, у власній свободі плекаючи свою людську гідність, визначаючи своїм вибором власну життєву вартість. Неодмінність, непохитність моральних законів полягає не в тому, що реальність завжди відповідає їм, а в тому, що їхній зміст настановляє людину на те, якою їй обов’язково належить бути, щоб мати внутрішнє право на людську гідність, право бути людиною. Ми можемо не дотримуватися законів моральності, але в такому разі ми навряд чи знайдемо підстави сказати собі і світові: “Я людина і знаю, що моє життя має смисл”. Моральність, отже, постає як умова людськості, – не фізично-видової, а духовної.

Естетика – наука, що осмислює чуттєво-ціннісну (власне, естетичну) визначеність світу та ставлення людини до нього відповідно до уявлень про красу і потворність.

Естетика досліджує той досвід людини, на основі якого вона оцінює світ, речі та явища як прекрасні чи потворні, піднесені чи ниці, комічні чи трагічні…

Крім того, естетика досліджує закономірності людської діяльності, підпорядкованої плеканню тих цінностей, що виражаються основними естетичними поняттями. Традиційно виокремлюють три “базові” пари таких понять: прекрасне – потворне; піднесене – нице; комічне – трагічне. А втім, цей поділ є умовним і багатьма дослідниками визнається за не зовсім адекватний.

Сферою спеціального культивування естетичних цінностей, як відомо, є мистецтво, яке часто називають творчістю за законами краси. Мистецтво як особлива форма людської свідомості та духовної практики становить, поряд з естетичними категоріями, головний предмет естетики.

Естетичне ставлення до світу людина виявляла і виявляє впродовж усієї осмисленої історії. Причому людство не просто виявляє певне естетичне ставлення до світу, не просто культивує певний досвід естетичних цінностей, а й намагається осмислити цей досвід, збагнути закономірності, що лежать в його основі. Осмислення естетичного ставлення людини до світу дозволяє глибше усвідомити творчу сутність людини, смислотворчий потенціал її життя й духу, тож цим і визначається людинознавче призначення естетики.