 |
(Афоризми про прекрасне). 12.«Немає нічого справедливого, прекрасного чи потворного з природи: все це визначається установчо та звичаєво». Чи можете Ви погодитися з такою релятивістською думкою давньогрецького мислителя Арістіппа? Обґрунтуйте свої міркува
|
|
|
|
(Афоризми про прекрасне)
1)В тот момент, когда художник думает о деньгах, он теряет чувство прекрасного. Дени Дидро;
2)Только та любовь справедлива, которая стремиться к прекрасному, не причиняя обид. Демокріт;
3)В человеке должно быть все прекрасно: и лицо, и одежда, и душа, и мысли. Антон Павлович Чехов.
12. «Немає нічого справедливого, прекрасного чи потворного з природи: все це визначається установчо та звичаєво». Чи можете Ви погодитися з такою релятивістською думкою давньогрецького мислителя Арістіппа? Обґрунтуйте свої міркування.
13. Прокоментуйте думку В. Гюґо: «Ніяка зовнішня краса не може бути повною, коли вона не оживлена красою внутрішньою».
Краса людини. У чому вона? У гарному волоссі, тонкій талії, у ході, легкій, як вітер, у очах... Очі. У них небокраєм сходяться зовнішня і внутрішня краса людини. Недаремно ж кажуть, що очі - дзеркало людини, у них можна побачити душу, її красу. І не через довгі пухнасті вії, не через безодню блакиті очей. А тому що вони вміють говорити і сказати можуть більше, аніж мовлення.
У цьому контексті доречним буде згадати прислів'я: " Зустрічають за одягом, а випроваджують за розумом! ". Так, мабуть, влаштована людська природа, що в першу чергу сприймає зовнішність, яка часто буває штучною, прикрашеною. Один мудрець колись сказав, що справжня краса тиха. Мабуть, у цьому є щось від істини. Часто за зовнішньою красою ховається пустка, і щоб хоч якось прикрити її, маскуються за яскравою завісою. Але, так чи інакше, фальшиве прикриття спадає і наступає розчарування. Не все те золото, що блищить.
14. Обміркуйте думку Лессінґа: «Краса душі надає чарівності навіть непоказному тілу, так само, як потворність душі кладе на якнайкращу постать і на чудові частини тіла якийсь особливий відбиток, який викликає в нас непоясненну відразу».
|
|
|
15. Що Ви знаєте про особливості та форми втілення категорії піднесеного у мистецтві та художній літературі? Наведіть образи світового мистецтва, де втілено ідею піднесеного.
Піднесене – категорія естетична яка ототожнється з категорією прекрасного, але вона є надмірною. Піднесене – це надмірне прекрасне, величне, диамічне. Етимологічно рос слово словянського походженя восхищещение вказує на хищение похищение людини з реальності. Заворожує. Інтуїтивно навіть відчувається що прекрасне уособолює в собі щось надзвичайно гармонійне, а піднесене, виражає ту гармонію через вибух. Піднесене як чарує так обеззброює людини. Ще Паскаль писав про те що людина як маленька очеретинка, що пливе собі в річці буття. Кант також виокремлював навіть піднесене більш як прекрасне. Виділяючи при цьому динамічне і математичне прекрасне. Матнматичне вказує на якість матеріальні особливості, то і піраміди єгипетські і величні готичні споруди. Динамічне же може виражатись і в маленькому предметі але нести ту динаміку через сотні тисячі років як от наприклад археологічна знахідка любовного послання. Чи хрестик як символ віри для християнина.
16. Розкрийте світоглядно-естетичний смисл категорій «трагічне» і «комічне» та їхній зв’язок із морально-етичними поняттями.
Трагічне і комічне більше, ніж інші естетичні категорії, стосуються саме стосунків між людьми, життєвих обставин і доль. Ці категорії, безперечно, варті докладного обговорення, однак ми обмежимося тут лише найзагальнішою їх характеристикою.
Трагічне ─ категорія естетики, яка відображає ситуації гострої суперечності, що виникає в процесі взаємодії людської свободи і природної чи суспільної неминучості та супроводжуються стражданнями, смертю й загибеллю важливих життєвих цінностей. “Суперечність, що лежить в основі трагічного, полягає в тому, що вільна дія людини мимохіть реалізує згубну невідворотну доконечність, яка спостигає її саме там, де вона відчайдушно намагалася подолати чи уникнути її”1. Зрештою первинним онтологічно-антропологічним, екзистенційним чинником трагічності в житті людини є факт її смертності. (А класичним взірцем трагічної долі вважається образ міфічного царя Едіпа, який попри власну волю, через необізнаність втілив у життя зловісне пророкування ─ вбив свого батька й одружився з матір’ю, а дізнавшись про це незмірно страждав). Чимало мислителів (Аристотель, Вольтер та ін. ), аналізуючи категорію трагічного, звертали увагу на її катарсичну дію (від давньогрецького κ α θ α ρ σ ι ς ─ “очищення”). При небайдужому спогляданні трагічних ситуацій (особливо ─ увиразнених художнім генієм митців і втілених у відповідних драматургічних творах1) зазнаємо очищувального впливу трагічного, переймаємося співчуттям і духом боротьби зі злом. Страждання чи й смерть героїв трагедії збуджують біль і скорботу глядачів, читачів, але також і викликають захоплення унікальністю потужного, бунтівного характеру, самовідданою жертовністю. Скажімо, глибинна трагічність євангельських оповідей, збуджуючи невимовний смуток і скорботу, усвідомлення людської недосконалості, “гріховності” водночас наснажує душі віруючих силою благої вісті Ісуса, дає сподівання на духовне воскресіння, спонукаючи на шлях милосердя (звісно ж ─ за умови щирого ставлення до відповідного змісту). “Трагедія, ─ пише Ю. Борєв, ─ суворе слово, повне розпачу. На ньому холодний відблиск смерті, від нього віє крижаним диханням. Але так само як світло й тіні заходу сонця роблять предмети об’ємними для зору, усвідомлення смерті змушує людину гостріше переживати всю розкіш і гіркоту, всю радість і важкість буття. І коли смерть поряд, то в цій межовій ситуації яскравіше видно барви світу, його естетичне багатство, чуттєвий чар, велич звичного. Для трагедії смерть ─ мить істини, коли чіткіше висвічуються правда і фальш, добро і зло, сам смисл людського існування. ”1
|
|
|
Комічне є противагою трагічного і виражає життєві суперечності під кутом зору емоційно-критичного ставлення до них з позицій естетичного ідеалу. Комізм ситуації найчастіше виявляється як результат емоційно очевидного, подієво-увиразненого контрасту потворного і прекрасного; нікчемного і піднесеного; безглуздого і розсудливого; хибного (брехливого, позірного) і ґрунтовного, істинного. Досвід комічного у житті й мистецтві становить основу широкої сміхової культури людства, що дістає вияв і в буденному житті (згадаймо анекдоти й анекдотичні ситуації), і в літературі (комедії, сатиричні твори), і в образотворчому мистецтві (наприклад, комікси), і, звісно ж, у видовищних мистецтвах ─ театрі, кіно, цирку, естраді…У комедійному сміхові закладений глибокий критичний чинник. Однак комедійний сміх не діє як цілковите нещадне заперечення, нищення. У ньому закладено потужний утверджувальний потенціал, адже сміх ґрунтується на певному естетичному ідеалі, увиразнюючи невідповідність йому життя, а отже, спонукаючи до вдосконалення. Як наголошує Ю. Борєв, “комічне ─ це явище, що варте емоційно насиченої критики (заперечувальної чи утверджувальної), яка б представляла реальність у несподіваному світлі, виявляла її внутрішні суперечності й викликала у свідомості сприймача активне протиставлення предмета естетичним ідеалам. Розмаїття відтінків сміху ─ результат взаємодії естетичних властивостей дійсності, ідеалів та естетичних потреб людини…Критика в комізмі не виражається безпосередньо, і сприймач гумору спонукається до самостійного критичного ставлення до висміюваного явища. Аби сприймати гумор, мусимо самотужки протипоставити у своїй свідомості високі кстетичні ідеали комічному явищу.
|
|
|
|
|
|
