 |
11.Окресліть відомі Вам альтернативні підходи до світоглядно-естетичного тлумачення природи прекрасного. Наведіть та прокоментуйте низку відомих Вам афоризмів про прекрасне.
|
|
|
|
Отже, саме завдяки тому, що до складу філософії входять такі науки, як етика й естетика, філософське знання збагачується ціннісно-людинознавчим потенціалом і постає не просто як теорія, а як любов до мудрості. Адже мудрість ці і є здатність людини відокремлювати ціннісні зерна від антиціннісної полови й духовно утверджуватися у світі як істота вільна, творча, екзистенційно наснажена ідеалами добра і краси. Залученість етики й естетики в контекст філософії реалізується в тому, що вона осмислює не лише дійсне й можливе, не лише доконечне й потенційне, а й належне, ціннісне, смислове, тобто те, що детермінується такою здатністю людини, її духу, як буттєво-творче самовизначення – свобода.
8. Як Ви розумієте місце естетичної освіти в контексті підготовки фахівців філософського напряму? Що мав на увазі Геґель, коли стверджував: «Вищий акт розуму – то акт естетичний, істина і благо єднаються кревними узами лише в красі. Філософія духу – це естетична філософія. У будь-якій царині годі бути духовно розвинутим, коли бракує естетичного почуття»?
9. Розкрийте зміст та взаємозв’язок основних естетичних категорій: прекрасне –потворне, піднесене – нице, трагічне – комічне. Проілюструйте ці категорії прикладами з життя і мистецтва.
Предметність естетики традиційно осмислюється за допомогою таких категоріальних пар , як прекрасне ─ потворне; піднесене ─ нице; трагічне ─ комічне.
Прекрасне ─ естетична категорія, що характеризує чуттєву виразність явища з погляду довершеності, як таку що має вищу позитивну естетичну цінність. В історії естетичної культури наявні визначення прекрасного, згідно з якими його критерії вбачаються в гармонії, співмірності, симетрії, ритмі, пропорційності, доцільності, що внутрішньо притаманні предметам світу та розкриваються в людському досвіді їх споглядання й перетворення.
|
|
|
При обговоренні категорії прекрасного варто також зважити на теоретично обґрунтований І. Кантом поділ краси на два види: 1) “вільну” і 2) “привнесену”. До першого виду краси належать явища, які “подобаються незумовлено і самі собою”, тобто основним предметом естетичного замилування є їхня чиста форма, чуттєва виразність у її ціннісній самодостатності. Це, наприклад, різноманітні квіти, птахи, природні краєвиди, орнамент в мистецтві, нетематична музика. Лише в оцінці цієї краси, на думку Канта, судження смаку є споглядально-самодостатнім, “чистим”, не пов’язаним з якимось уявленням про позаестетичну мету. Привнесена краса натомість, вважає Кант, “не є суто естетичною”, вона передбачає усвідомлення певної мети й зацікавленості, зокрема, може бути символом доброчесного, морально позитивного: такий аспект прекрасного виявляє себе, скажімо, коли ми говоримо про “прекрасний вчинок”, “прекрасне здоров’я”, “прекрасно складений іспит” тощо
Потворне ─ категорія естетики, протилежна прекрасному; виражає негативну естетичну цінність; як підказує етимологічна структура російського терміна “безобразное” ─ це щось позбавлене образу, міри, ладу; себто ─ це образ безладу, хаосу.
Піднесене- це естетична категорія, що характеризує естетичну цінність предметів і явищ, які мають позитивну значущість, але в силу своєї величезної потуги не можуть бути цілком осягнені людиною, що викликає переживання незбагненності, захвату, благоговіння. Піднесене виявляє подвійну природу людини: воно пригнічує людину як фізичну істоту, змушує усвідомити свою матеріальну скінченність й обмеженість, та водночас підносить її як духовну істоту, збурює в ній усвідомлення власного високого призначення, дає наснагу й сподівання.
|
|
|
Кант виокремлює два типи піднесеного: “математично піднесене” і “динамічно піднесене”. Прикладом математично піднесеного є кількісно масштабні явища, що бентежать душу передусім своєю матеріальною величчю ─ небо, океан, пустеля тощо. Тим часом динамічно піднесене виражає велич внутрішньої сили й могутності, які можуть чуттєво виявлятися в чомусь матеріально незначному ─ образ сили й потуги тут дається символічно, опосередковано певними контекстами ціннісно-смислового досвіду. Скажімо, для християнина внутрішній динамізм піднесеного, пов’язаного з досвідом переживання священного, божественного, можуть втілювати маленький нагрудний хрестик, крихітна іконка або, наприклад, невеличкий, подібний до звичайної хати, старовинний сільський храм.
Нице ─ естетична категорія, що характеризує естетичну виразність предметів і явищ, які мають велику негативну життєву значущість (антицінність) і становлять загрозу для суспільства і особи. Нице ─ гранична міра соціально потворного, вкрай негативна цінність. Ницому більшою мірою, ніж іншим естетичним категоріям, притаманна моральна оцінка: воно безпосередньо пов’язується із чинниками зла. Як ниці зазвичай сприймаються не явища природи, а передусім риси характеру й вчинки людей або суспільні явища: підлота, лицемірство, обман, розпуста, війна, визискування, обмеження прав і свобод людини, придушення особистості, нехтування її гідністю… Ось рядки сонету Шекспіра, в яких поет образно окреслює морально-соціальні явища, естетично освоєні як ниці:
Стомившися, вже смерті я благаю,
Бо скрізь нікчемність в розкоші сама,
І в злиднях честь доходить до одчаю,
І чистій вірності шляхів нема,
І силу неміч забива в кайдани,
І честь дівочу втоптано у бруд,
І почесті не тим, хто гідний шани,
І досконалості ─ ганебний суд,
І злу добро поставлено в служниці,
І владою уярмлені митці,
І істину вважають за дурниці,
І гине хист в недоума в руці…
Трагічне ─ категорія естетики, яка відображає ситуації гострої суперечцності, що виникає в процесі взаємодії людської свободи і природної чи суспільної неминучості та супроводжуються стражданнями, смертю й загибеллю важливих життєвих цінностей. Зрештою первинним онтологічно-антропологічним, екзистенційним чинником трагічності в житті людини є факт її смертності. (А класичним взірцем трагічної долі вважається образ міфічного царя Едіпа, який попри власну волю, через необізнаність втілив у життя зловісне пророкування ─ вбив свого батька й одружився з матір’ю, а дізнавшись про це незмірно страждав). Чимало мислителів (Аристотель, Вольтер та ін. ), аналізуючи категорію трагічного, звертали увагу на її катарсичну дію (від давньогрецького κ α θ α ρ σ ι ς ─ “очищення”). Страждання чи й смерть героїв трагедії збуджують біль і скорботу глядачів, читачів, але також і викликають захоплення унікальністю потужного, бунтівного характеру, самовідданою жертовністю.
|
|
|
Комізм ситуації найчастіше виявляється як результат емоційно очевидного, подієво-увиразненого контрасту потворного і прекрасного; нікчемного і піднесеного; безглуздого і розсудливого; хибного (брехливого, позірного) і ґрунтовного, істинного. Досвід комічного у житті й мистецтві становить основу широкої сміхової культури людства, що дістає вияв і в буденному житті (згадаймо анекдоти й анекдотичні ситуації), і в літературі (комедії, сатиричні твори), і в образотворчому мистецтві (наприклад, комікси), і, звісно ж, у видовищних мистецтвах ─ театрі, кіно, цирку, естраді…У комедійному сміхові закладений глибокий критичний чинник. Однак комедійний сміх не діє як цілковите нещадне заперечення, нищення. У ньому закладено потужний утверджувальний потенціал, адже сміх ґрунтується на певному естетичному ідеалі, увиразнюючи невідповідність йому життя, а отже, спонукаючи до вдосконалення. Розмаїття відтінків сміху ─ результат взаємодії естетичних властивостей дійсності, ідеалів та естетичних потреб людини…Критика в комізмі не виражається безпосередньо, і сприймач гумору спонукається до самостійного критичного ставлення до висміюваного явища. Аби сприйняти гумор, мусимо самотужки протипоставити у своїй свідомості високі естетичні ідеали комічному явищу…”.
|
|
|
10. Назвіть та охарактеризуйте працю польського філософа В. Татаркевича, присвячену історії розвитку естетичних категорій. Які естетичні поняття і чому розглядаються в цій праці як основні?
11. Окресліть відомі Вам альтернативні підходи до світоглядно-естетичного тлумачення природи прекрасного. Наведіть та прокоментуйте низку відомих Вам афоризмів про прекрасне.
Прекрасне ─ естетична категорія, що характеризує чуттєву виразність явища з погляду довершеності, як таку що має вищу позитивну естетичну цінність. В історії естетичної культури наявні визначення прекрасного, згідно з якими його критерії вбачаються в гармонії, співмірності, симетрії, ритмі, пропорційності, доцільності, що внутрішньо притаманні предметам світу та розкриваються в людському досвіді їх споглядання й перетворення… При цьому естетичну думку здавна цікавило питання про онтологічні, буттєві джерела цінності прекрасного. Тобто питання про те, як співвідноситься краса речей, з одного боку, з їхнім об’єктивним буттям, а з іншого, ─ зі значущістю цих речей для людини та особливостями їх сприймання. Можна виокремити три альтернативних підходи до осмислення цього питання1.
Згідно з першим, так званим “об’єктивістським”, підходом прекрасне тлумачиться як цілком об’єктивна властивість світу. Світ в його буттєвій повноті й самодостатності являє собою космічну довершеність, а отже, красу. Долучення людини до краси залежить від того, наскільки адекватно вона як частка космосу збагне свою органічну спорідненість зі світом і духовно та практично житиме з ним у злагоді, плекаючи власну сутність за образом і подобою космічного абсолюту ─ природи чи Бога. Ілюстрацією цього підходу може бути вже згадуваний біблійний сюжет про творення Богом світу. Кожний акт творення підсумовується словами: “І побачив Бог, що гарно воно”. Це покликане засвідчити граничну об’єктивність естетичних якостей світу. І хоч цей підхід у багатьох своїх аспектах не позбавлений слушності, однак, за умови абсолютизації об’єктивних, позалюдських чинників краси, є небезпека нехтування пошуково-креативних аспектів людської суб’єктивності, що може нівелювати творчу сутність людини та екзистенційну неповторність особистісного самовираження. У соціальному плані абсолютизація об’єктивістського підходу до краси може виявлятися у встановленні “державних стандартів” мистецьких цінностей, реальним наслідком чого, наприклад, у тоталітарних суспільствах стає нетерпимість до художнього інакодумства й переслідування художників-“дисидентів”.
|
|
|
Другий, “суб’єктивістський” підхід, навпаки, передбачає тлумачення цінності прекрасного як чогось цілком залежного від людської свідомості та життя. Згідно з цим підходом світові не властива об’єктивна краса, сам собою він естетично нейтральний. Речі можуть уявлятися нам прекрасними лише в силу суб’єктивної специфіки їх сприймання. А оскільки люди істотно відрізняються одне від одного особливостями свого сприймання світу, то відповідно мірил краси ─ множина. Характерним виявом такої настанови можна вважати тезу софіста Арістіпа: “Немає нічого прекрасного чи потворного з природи: все це визначається установчо та звичаєво”. Звісно, й цей підхід, у разі його абсолютизації, хибує однобічністю й обмежує можливості порозуміння між особами і культурами в контексті естетичної комунікації.
|
|
|
