 |
20.Окресліть Ваше розуміння ціннісних аспектів творчої свободи митця. У чому Ви бачите відмінність між ідеологічно-адміністративною цензурою і «цензурою» совісті?
|
|
|
|
20. Окресліть Ваше розуміння ціннісних аспектів творчої свободи митця. У чому Ви бачите відмінність між ідеологічно-адміністративною цензурою і «цензурою» совісті?
Суспільні процеси новітніх часів з особливою гостротою поставили й проблему співвідношення мистецтва і ідеології. Мистецтво як феномен естетичний має величезний потенціал соціального впливу. Тож політико-ідеологічні системи зазвичай прагнуть придушити свободу художнього виразу, підпорядкувати його відповідним політичним настановам, диктуючи його творцям відповідні соціальні замовлення1. Прикладом такої ситуації є становище мистецтва в тоталітарних суспільствах: тут про ідейно-художню свободу творчості годі й говорити, або точніше будь-які вияви такої свободи підлягають жорсткому придушенню. Згадаймо про долю сотень митців, чия художньо-світоглядна настанова не збігалася з офіційною, наприклад, радянською… Їх не лише позбавляли можливості творити, а нерідко піддавали фізичним утискам або й знищували.
З іншого боку, мистецтво не може бути осторонь соціальних процесів, не може не зважати на моральні проблеми суспільства. Демократизація мистецтва передусім означає свободу від ідеологічно-бюрократичних перепон, цензури, але не від мірил високого смаку, не від моральності, совісті, не від обов’язку бути чинником розвитку й вдосконалення суспільства, ушляхетнення й вивільнення особистості. Завершуючи ці міркування, звернімо увагу на думку Й. Бродського, висловлену в його Нобелівській лекції. Бодай уже через те, наголошував поет, що насущним хлібом літератури [у цьому контексті ─ мистецтва загалом] є саме людська різноманітність і несталість, вона, література виявляється надійною протиотрутою щодо будь-яких спроб тотального, масового підходу до “розв’язання” проблем людського існування. Як система морального страхування, справжнє мистецтво набагато ефективніше за ту чи ту систему вірування або ідеологічну доктрину.
|
|
|
Підсумовуючи тему, зазначимо, що предметом мистецтва є людина в її взаєминах зі світом, причому розглядається вона не фрагментарно, а цілісно, у синтезі всіх її життєво-духовних вимірів. Мистецтво має: 1)особливі мислення й мову (настанова на образність на відміну від загальнених категорій і понять науки); 2) особливий спосіб узагальнення (загальне виражається через індивідуально-окреме, а не навпаки); 3) спирається на художній вимисел; 4) передбачає особистісний спосіб вираження (на відміну від безособового стилю науки); 5) передбачає підвищену роль форми; 6) освоює непідвладні науці закономірності людського життя ─ так звані “закони серця”. Звісно ж, мистецтво не є лише діяльністю, спрямованою на здобуття естетичних переживань, естетичної насолоди. Воно також є способом світоосягнення. Мистецький зміст в певних істотних аспектах є альтернативою істині і житейсько-буденній, і науковій: буденність і наука нерідко відчужують людину від самої себе, раз-по-раз розчаровуючи у сподіваннях на їхню могутність. А засобами мистецтва людина завжди наближається до себе. Тож, вочевидь, Ф. Ніцше мав резони стверджувати: маємо мистецтво, щоб не згинути від істини.
21. Прокоментуйте вислів Поля Валері: «Художник пише не те, що бачить, а те, що будуть бачити інші». Чи погоджуєтеся Ви з тим, що і сприймання мистецтва є своєрідною творчістю?
22. «Оригінальний митець – не той, який нікого не наслідує, а той, якого ніхто не в змозі наслідувати». Висловіть свої міркування навколо цієї афористичної думки французького мислителя Шатобріана.
23. Здійсніть порівняльну характеристику часових, просторових і синтетичних мистецтв. Чому часові мистецтва називають динамічними, а просторові – конструктивними?
|
|
|
Відомо, що мистецтво репрезентується системою взаємопов’язаних між собою видів. Їхнє різноманіття зумовлене розмаїтістю самої реальності, що осягається чуттєво-смисловим досвідом людини й відтворюється художньо. Кожний вид мистецтва має власну специфічну систему зображально-виражальних засобів і прийомів. Поділ мистецтва на види пов’язаний передусім з особливостями людського сприймання реального світу. Художня мова барв, форм, звуків постала в силу того, що барви, звуки, форми мають виражально-смисловий потенціал, здатні маніфестувати життєво-духовну значущість речей, явищ, подій.
В естетиці та мистецтвознавстві сформувалися певні схеми класифікації мистецтв, хоча єдиної схеми наразі немає, і всі наявні є відносними. Скажімо, І. Кант вважав за доцільне поділяти мистецтва на словесні (красномовство і поезія), образотворчі (пластика, живопис) і так звані мистецтва витонченої гри відчуттів (музика і мистецтво барв). Провідним видом мистецтва Кант вважав поезію, яка “естетично підноситься до ідеї”. За здатністю бентежити душу після поезії ─ музика.
У межах сучасної естетики найпоширенішим є поділ мистецтв на три великі класи. 1) Просторові або пластичні види мистецтва (архітектура, всі жанри образотворчого мистецтва, художня фотографія); тут істотне значення належить просторовій побудові в розкритті художнього образу; 2) Часові або динамічні види мистецтва ─ (література, музика); тут ключового значення набуває розгортання композиції в часі; 3) Просторово-часові, синтетичні, видовищні види мистецтва (театр, хореографія, естрада, цирк, кіно, телебачення).
Дамо якісну характеристику основних видів мистецтва.
Архітектура (від гр. слова, що має значення “головний будівничий”) ─ це вид мистецтва, метою якого є створення споруд і будівель, потрібних для життя й діяльності людей. Архітектура задовольняє як утилітарні, так і духовні, чуттєво-ціннісні людські потреби, тому в ній поєднуються краса й користь, технічні й естетичні елементи. Звісно, що архітектура є статичним, просторовим видом мистецтва. При цьому художня образність тут конституюється незображальним способом (себто не передбачається конкретний сюжетний, подієвий зміст витвору). Але водночас структурна виразність архітектурної форми узагальнено презентує певні емоції, настрої, бажання, ідеї. Це здійснюється за допомогою співідношення масштабів, мас, форм, барв витвору та їх поєднання з довколишніми краєвидами. Видається доречним навести поетичні рядки О. Мандельштама про смислову виразність одного з найвеличніших архітектурних шедеврів Європи ─ Собору Паризької Божої Матері:
|
|
|
Где римский судия судил чужой народ,
Стоит базилика, и ─ радостный и первый ─
Как некогда Адам, распластывая нервы,
Играет мышцами крестовый легкий свод.
Но выдает себя снаружи тайный план.
Здесь позаботилась подпружных арок сила,
Чтоб масса грузная стены не сокрушила, ─
И свода дерзкого бездействует таран.
Стихийный лабиринт, непостижимый лес,
Души готической рассудочная пропасть.
Египетская мощь и христианства робость,
С тростинкой рядом дуб ─ и всюду царь ─ отвес!
Но чем внимательней, твердыня,
Я изучал твои чудовищные ребра ─
Тем чаще думал я: из тяжести недоброй
И я когда-нибудь прекрасное создам.
Попри притаманні архітектурі утилітарні функції, пластико-ритмічна виразність цього виду мистецтва наділена потенціалом осягати суто духовні, метафізично-смислові якості світу. Скажімо Герцен вважав, що “немає жодного мистецтва, спорідненішого містицизмові, ніж зодчество; відсторонене, геометричне, німо-музикальне, безпристрасне…У мурах храму, в його склепіннях і колонах, в його порталі й фасаді, в його фундаменті й куполі мусить бути увиразнене Божество”1. І справді, викінчений архітектурний витвір (як і музичний) є ритмічним образом самого космосу, універсуму, і його споглядання виводить нашу душу поза сферу буденної швидкоплинності, суєтності, смислової поверховості.
Можна погодитися з образною характеристикою архітектури як “літопису світу”1. Трапляється так, що саме вона “промовляє” навіть тоді, коли вже мовчать легенди й пісні, і коли вже ніщо інше не нагадує про зниклий народ чи цивілізацію…
|
|
|
Образотворчі мистецтва ─ група видів художньої творчості (живопис, графіка, скульптура, художня фотографія), що відтворюють конкретні явища життя в їхньому зримому предметному вигляді. Тут художній образ втілює зорове сприймання світу у просторі й на площині, не розвиваючись у часі, як це відбувається в літературі й музиці. Однак це не значить, що образотворчі мистецтва не передають динаміку життя, що вони не здатні відтворити духовний образ людини. Навпаки. Вихоплюючи з дійсності часом одну мить, художник здатен показати щось найістотніше, виражально вельми значуще. Тому, дивлячись на картину чи скульптуру, можна уявити життєвий контекст явищ, закономірності долі змальованих постатей…
Література (красне письменство) ─ один з основних видів мистецтва; освоєює світ людського буття засобами словесно-образної виразності. Геґель наголошував на притаманній літературі унікальній здатності поєднати у своєму змісті і думки, і зовнішні форми явищ. Як зазначає Ю. Борєв, такі особливі потенції літератури можна пояснити коротко: “…Вся річ у слові. Слово ─ виражальний засіб і мисленнєва форма літератури, знакова основа її образності. Напочатку було слово…Так Біблія говорить про створення Всесвіту. Художній світ, створюваний літературою, виникає саме за цією формулою. ”1Словесна форма літературно-художнього вираження забезпечує цьому видові мистецтва можливість не лише представляти художню тканину, а й із-середини обговорювати, обмірковувати зображуване, виражати естетичні, етичні, релігійні ідеали, імпліцитно виконувати функції філософії, моралі, політичної ідеології. Тож література є найбільш рефлексивною з-поміж несинтетичних мистецьких видів, що дає підстави твердити про її провідне становище в системі мистецтв.
Музика ─ вид художньої творчості, що послуговується для вираження дійсності і людських почуттів таким художнім засобом, як звукові образи. Важливими складниками музикальної виразності є інтонація, мелодія, лад, гармонія, ритм, метр, динамічні відтінки…Глибокою й оригінальною видається така характеристика музики: “це ─ переживання й забарвлені почуттям думки про реальність, що виражаються через особливі звуки, в основі яких лежать узагальнені інтонації людської мови…Музика у звукових образах узагальнено виражає істотні процеси життя… У природі немає музикального звуку, а є лише шуми з тією чи тією мірою організованості. Музикальний звук ─ феномен культури…Музикальний образ позбавлений безпосередньої зримості живопису й конкретності слова. Він не передає точних понять, не створює зримо відчутних картин, не переповідає подій. Музика близька до архітектури1 і величезною значущістю в ній ритму, і формою, далекою від форм самого життя, а також високою мірою художнього абстрагування від конкретного життєвого матеріалу, що входить в образ у “поглинутому” вигляді, і можливостями відображення не так окремих боків і частковостей життя, як саме її осердя й духу”. 1
|
|
|
Важливе значення у художній культурі людства має синтез мистецтв. Серед найяскравіших синтетичних видів мистецтва ─ театр і кіно. Театральний синтез мистецтв передбачає авторський зміст, режисерську інтерпретацію та постановочну організацію, акторське виконання із залученням музики, хореографії, образотворчого оформлення…Звісно ж, вивершенням театрально-художнього задуму є акторське виконання, що здійснюється “тут і тепер”, на очах у глядачів. Сприймання сценічної образності передбчає освоєння глядачем не доконаного результату творчості, а самого її процесу. Це особливо поглиблює духовні враження від зображуваного дійства. Акторська майстерність передбачає плекання тонкої спостережливості, уваги, вміння добирати, узагальнювати та емоційно інтерпретувати матеріал життєвого досвіду, уяви, пам’яті, внутрішньої енергійності, засобів пластичної й мовної виразності.
Особливості кінематографічного синтезу мистецтв передбачають пластичне відтворення реальних чи вимислених подій за допомогою таких виражальних засобів, як зображення й монтаж. Історично в кіно склалося три жанри: ігрове (художнє), неігрове (документальне чи науково-популярне) і мультиплікаційне. Кіно безпосередньо спирається на можливості техніки.
|
|
|
