Форми міжнародної міграції капіталу
Міграція капіталу у підприємницькій формі передбачає обов’язкову наявність трьох ознак: · організація та участь у виробничому процесі за кордоном; · довготерміновий характер вкладання іноземного капіталу; · право власності на підприємство в цілому або на його частину на території іншої держави. В залежності від ступеня реалізації вказаних особливостей і цілей участі розрізняють два типи вивозу підприємницького капіталу: прямі іноземні інвестиції та портфельні інвестиції. Прямі іноземні інвестиції – це довгострокові закордонні вкладення капіталу, в результаті яких експортером капіталу організовується або ведеться виробництво на території країни, котра приймає капітал. Портфельні інвестиції – це форма вивозу капіталу шляхом його вкладання у цінні папери зарубіжних підприємств, котра не дає інвесторам можливості безпосереднього контролю за їх діяльністю. Центр ООН по ТНК виділяє 4 найбільш типових у світі випадки прямих капіталовкладень, пов’язаних з організацією виробництва товарів і послуг у зарубіжній країні: 1) прямі іноземні інвестиції здійснюються тому, що ввіз деяких товарів і послуг в іноземну країну неможливий або перешкоджається через різні обмеження або властивості цих товарів і особливо послуг;
2) виробництво товарів і послуг на місці виявляється дешевшим та ефективним способом обслуговування цього закордонного ринку, наприклад через економію на транспортних витратах; 3) країна, що приймає капітал виявляється найдешевшим місцем виробництва товарів і послуг для їх доставки на світовий ринок, включаючи ринки і країни походження інвестицій; 4) для деяких видів продукції, особливо технічно складної, важливе місце має післяпродажне обслуговування, консультаційні та інші послуги, що вимагають постійної присутності виробника на ринку. Значні розміри міграції підприємницького капіталу із 60-х років 20 ст. утворюють світовий ринок іноземних інвестицій. В якості передумов його формування необхідно виділити: · ліквідація багатьма країнами обмежень на ведення операцій по експорту-імпорту капіталу; · приватизація державних компаній і Західній Європі і Латинській Америці у 60-71-і р 20 ст.; · приватизація підприємств в колишніх соціалістичних країнах. Активність участі країни в даному ринку та готовність інвесторів до експорту капіталу в будь-яку країну залежить від інвестиційного клімату в країні, котра імпортує капітал. Інвестиційний клімат – сукупність економічних, політичних, юридичних і соціальних факторів, котрі впливають на ступінь ризику іноземних капіталовкладень і можливість їх ефективного використання в країні. Інвестиційний клімат є комплексним поняттям і включає ряд параметрів: національне законодавство, економічні умови (спад, підйом, стагнація), митний режим, валютна політика, темпи економічного зростання, темпи інфляції, стабільність валютного курсу, рівень зовнішньої заборгованості та ін. До сучасних тенденцій міграції капіталу у підприємницькій формі слід віднести наступні:
1) динаміка експорту капіталу традиційно випереджує динаміку експорту товарів; 2) зростання кількості інтернаціонального злиття та придбання фірм; 3) зростання ролі ТНК як основного суб’єкта світового ринку іноземних інвестицій; 4) спостерігається зрушення у галузевій структурі іноземних інвестицій від переробної промисловості і торгівлі до інвестицій у наукоємні галузі та сферу послуг; 5) створюється система міжнародного регулювання іноземним інвестуванням; 6) відбувається зміна географічних напрямків іноземних інвестицій. Під міграцією капіталу у позичковій формі розуміють всі міжнародні переміщення капіталу, за винятком прямих зарубіжних інвестицій та портфельних інвестицій. Позичкова форма ММК реалізується у наступних операціях: · видача державних і приватних позик; · придбання облігацій іншої країни, цінних паперів, векселів, тратт іноземної компанії; · здійснення виплат за боргами; · міжбанківські депозит; · міжбанківські і державні заборгованості.. Швидкі темпи зростання експорту позичкового капіталу і значні за об’ємом повторюючи операції на міжнародному рівні привели до формування в кінці 60-х – на початку 70-х років 20 ст. міжнародного ринку позичкового капіталу. Міжнародний ринок позичкового капіталу – представляє собою систему відносин стосовно акумуляції і перерозподілу позичкового капіталу між країнами світового господарства, незалежно від рівня їх соціально-економічного розвитку. На практиці даний ринок виглядає як єдність і взаємодія ринків трьох рівнів: національних, регіональних, світового. Останнє означає, що стираються кордони між цими ринками (так як спостерігається лі Джерелами міжнародного кредиту є: тимчасово вивільнена у процесі кругообігу частина капіталу підприємства у грошовій формі; грошові нагромадження держави і приватного сектора, які мобілізуються банками. Функціонування міжнародного кредиту базується на таких принципах як: поверненість; терміновість, яка забезпечує повернення кредиту у встановлені кредитною угодою терміни; платність; матеріальна забезпеченість, що проявляється в гарантії його погашення; цільовий характер – визначення конкретних об’єктів позики.
Міжнародний кредит виконує низку важливих функцій у сфері зовнішньоекономічних зв’язків. По-перше, він забезпечує перерозподіл фінансових та матеріальних ресурсів між країнами. По-друге, посилює процес нагромадження в рамках усього світового господарства та забезпечує рух тимчасово вільних грошових коштів одних країн на фінансування капіталовкладень в інших. По-третє, прискорює процес реалізації у світовому масштабі, сприяє інтернаціоналізації виробництва, процесу розширеного відтворення. По-четверте, за допомогою міжнародного кредиту досягається економія витрат обігу в сфері міжнародних розрахунків шляхом розвитку і прискорення безготівкових платежів, заміни готівкового валютного обороту міжнародними кредитними операціями. Класифікують кредити за наступними ознаками: а) за джерелами, розрізняють приватні кредити, урядові кредити, кредити міжнародних фінансово – кредитних організацій; змішані кредити. б) за призначенням в залежності від того, яка зовнішньоторгова угода покривається за рахунок запозичених коштів, розрізняють: · комерційні кредити, безпосередньо пов’язані з зовнішньою торгівлею і послугами; · фінансові кредити, використовуються на різні цілі, включаючи прямі капіталовкладення, будівництво інвестиційних об’єктів, купівлю цінних паперів, валютну інтервенцію; · «проміжні» кредити, призначенні для обслуговування змішаних форм вивозу капіталів, товарів і послуг. в) за видами поділяються на товарні, котрі надаються в основному експортерами своїм покупцям, і валютні, котрі видаються банками в грошовій формі. В більшості випадків валютний кредит є однією з умов комерційної угоди по поставці обладнання і використовується для кредитування місцевих затрат у будівництві об’єктів на базі імпортного обладнання. г) за терміном дії кредити бувають: к ороткотермінові – до 1 року, деколи до 18 місяців; (понадкороткотермінові- до З місяців, добові, тижневі); середньострокові – від 1 року до 5 років; довгострокові – більше 5 років.
д) з позиції забезпечення розрізняють забезпечені та бланкові кредити(контокорент і овердрафт). е) за технікою кредитування розрізняють готівкові й акцептні кредити, консорційні кредити, облігаційні позики. Товарний кредит – передбачає реалізацію продукції (робіт, послуг), (передачу права власності) на умовах відстрочення платежу, якщо таке відстрочення є більшим за звичайні строки банківських розрахунків або перевищує ЗО календарних днів з дня реалізації. Комерційний (фірмовий) кредит – передбачає авансування (попередню оплату) продукції (робіт, послуг) з відстроченням дати реалізації (набуття права власності), якщо таке відстрочення є більшим за звичайні строки поставки або перевищує ЗО календарних днів з дати здійснення авансового платежу. Фінансовий кредит – передбачає надання коштів у позичку на визначений строк та під визначені проценти з поверненням основної суми заборгованості та нарахованих процентів у грошовій формі, або інших формах забезпечення заборгованості, включаючи матеріальні цінності і нематеріальні активи надані в заставу. Банки надають також акцепторні кредити, стверджуючи тим самим свою згоду платити за векселем, що виставлений експортером на імпортера. Поєднання акцепту тратти експортера банком третьої країни і своєчасного переказу суми векселя імпортером банку – акцептанту називається акцепторно -рамбурсним кредитом. Кредитування зовнішньої торгівлі пов’язане також з лізинговими і факторинговими та форфейтиноговими операціями.. Міжнародний лізинг – це складна фінансова операція, при якій спеціалізована лізингова фірма (орендонадавач) у відповідності з домовленістю з офіційним орендарем купує у виробника відповідне устаткування, обладнання, машини, наймає людей і передає на визначений час за встановлену плату орендарю. Лізингові операції здійснюються у вигляді оперативного і фінансового лізингу. Оперативний лізинг – це свого роду прокат, при якому об’єкт лізингу здається на термін, що становить лише частину терміну його економічного життя. Фінансовий лізинг – при якому лізингова компанія намагається повернути авансований капітал з певним прибутком, а тому період оренди відповідає строку економічного життя об’єкта лізингу. Міжнародний факторинг – вид діяльності у сфері міжнародного фінансування, при якому постачальник товарів віддає короткотермінові вимоги, за товарними угодами факторинговій компанії з метою негайного отримання більшої частини платежу (як правило. 70-90% уже за 2-3 дні), гарантії повного погашення заборгованості, зниження витрат при проведенні розрахунків.
Міжнародний форфейтинг – вид діяльності у сфері міжнародного фінансування, при якому експортер продає форфейтинговій компанії без права регресу боргове зобов’язання іноземного покупця, яке виступає у формі комерційного переказного або простого векселя з авалем. Аваль- письмове фінансове поручительство, тобто це форма гарантії банку, фірми або іншого закладу, яка сприяє підвищенню довіри до фінансових можливостей власника кредитно – грошового документу, на якому зазначене таке поручительство.
Міжнародна технічна допомога . З середини 70-тих років набула розвитку така форма надання допомоги країнам, що розвиваються, та найбіднішим країнам світу – як технічна допомога, яка направлена на підвищення технічного рівня країн-реципієнтів з метою прискорення створення основ розвинутої ринкової економіки. Технічне сприяння (допомога) – це надання країнам допомоги на правах поверненості чи неповерненості в сферах технології процесів, продуктів і управління. З точки зору участі отримувача технічної допомоги в процесі її розподілу виділяють такі види технічного сприяння: · технологічні гранти – безплатне надання розвинутими країнами технології, технологічно-містких товарів або фінансових коштів на закупівлю технологій, навчання та підготовку кадрів. Гранти не передбачають фінансової участі отримувача у фінансуванні проекту; · співфінасування технічної допомоги – отримувач фінансує певну частку проекту (переважно меншу), що розглядається як зацікавленість уряду приймаючої країни у реалізації технічної допомоги. В залежності від кількості країн, які беруть участь у проекті, розрізняють двостороннє та багатостороннє технічне сприяння. Двостороннє ТС здійснюється згідно угоди між урядами країни–донора і країни-реципієнта допомоги. В бюджетах більшості розвинутих країн передбачаються кошти (переважно незначні суми), на технічну допомогу країнам, що розвиваються. У більшості випадків двостороннє ТС здійснюється на умовах співфінансування. Багатостороннє ТС включає здійснення спільних проектів технічної допомоги кількома країнами по відношенню до однієї країни-реципієнта, а також технічне сприяння за лінією міжнародних організацій (програми ЄС на те: TACIS, PHARE), яке фінансується за рахунок внесків країн-членів програми надання технічної допомоги іншим членам, які її потребують. (ООН, МВФ, Світовий банк, Організація Економічного Співробітництва).
Читайте также: II. Информирование о введении временных ограничений или прекращении движения транспортных средств по автомобильным дорогам Воспользуйтесь поиском по сайту: ©2015 - 2024 megalektsii.ru Все авторские права принадлежат авторам лекционных материалов. Обратная связь с нами...
|