Та консульське право

Дипломатична діяльність - це один зі спо­собів реалізації зовнішньої політики держави. Це офіційна діяльність держави в особі її ор­ганів зовнішніх зносин щодо захисту інтере­сів держави та її громадян, щодо підтримки та зміцнення миру та співробітництва з інши­ми державами. Тобто дипломатія - це вужче поняття, ніж зовнішня політика, яка вклю­чає в себе всю сукупність методів і засобів ді­яльності суб'єкта міжнародного права у сфері міжнародних відносин. Дипломатія відрізня­ється від зовнішньої політики і тим, що зав­жди має публічний, офіційний характер; вона здійснюється лише спеціальними уповноваже­ними органами (посольствами, міністерствами закордонних справ тощо) виключно мирними засобами. Слід наголосити також і на відмін­ності між дипломатією і міжнародним правом. Як зазначалося вище, міжнародне право - це система норм, яка регулює відносини між державами та інши­ми суб'єктами міжнародного права на міжнародній арені. На відміну від міжнародного права, єдиного для всіх держав, єди­ної дипломатії нема, є дипломатія кожної держави.

Дипломатичне та консульське право - це окрема галузь міжнародного права, яка регулює дипломатичні та консуль­ські відносини. Дипломатичне право регулює офіційну діяль­ність суб'єктів міжнародного права у сфері зовнішніх зносин, зокрема форми представництва держав за кордоном, форми ведення переговорів, підготовку і створення дипломатичних актів тощо.

Ще в законах Ману дається визначення дипломатії як ми­стецтва, що залежить від послів і полягає у вмінні попередити війну і забезпечити мир. У Стародавньому Римі існували такі поняття міжнародного права, як посольство (яке призначалось

169_____

Сенатом) і договори між державами. Тривалий час дипломатія розвивалась як посольське право.

В історичному аспекті розвиток дипломатії в Україні мож­на простежити починаючи з договорів Олега з Константинопо­лем, перших послів Київської Русі варязького походження, які поступово асимілюються, і варязькі ймення в документах замінюються іменами слов'янськими. Помітний вплив у зов­нішній політиці держав відігравала Запорозька Січ. Частими тут були посли іноземних держав з пропозиціями і дарунками до Козацької республіки, існував певний ритуал прийому по­слів. Великим дипломатом був гетьман Богдан Хмельницький, успішно виконували доручення гетьмана Немирич, Мужилов-ський, Зарудний та інші дипломати.

Дипломатія міжнародних організацій як особлива служба з'являється на рубежі ХІХ-ХХ ст. У цей же період відбува­ється поділ на дипломатичну і консульську служби: консуль­ська служба опікується питаннями торгівлі, а дипломатична служба - політичними питаннями.

1961 р. на міжнародній конференції у Відні було прийнято Конвенцію ООН про дипломатичні зносини, яка набула чинності у 1964 р. УРСР приєдналась до цієї Конвенції 21 березня 1964 р., і вона набула чинності для УРСР 12 липня 1964 р. Багато дер­жав зволікали з підписанням Конвенції. Зокрема, для СІЛА Кон­венція набула чинності у 1972 р., оскільки Держдепартамент СІЛА ще до підписання Конвенції намагався привести чинне за­конодавство СІНА у відповідність з Конвенцією. На сьогодні по­над 150 держав є сторонами Віденської конвенції 1961 р.

1963 р. було прийнято Віденську конвенцію про консуль­ські зносини, яка набула чинності для України в 1989 р. Се­ред інших конвенцій, що регулюють дипломатичні та консуль­ські зносини, можна назвати Віденську конвенцію про пред­ставництва держав у їх відносинах з міжнародними організа­ціями 1975 р., Конвенцію про попередження злочинів і покарання за злочини проти осіб, що користуються міжнарод­ним захистом, включно з дипломатичними агентами, 1976 р., Каракаську конвенцію про консульські функції 1911 р., Га­ванську конвенцію про дипломатичних чиновників та Гаван­ську конвенцію про консульських агентів 1928 р.

Важливість правових положень, закладених у Віденській конвенції про дипломатичні зносини, була підкреслена МСС у Справі дипломатичного та консульського штату СІЛА в Теге­рані [Сазе Сопсегпіп£ Ппііесі Зіаіез Біріота^іс апсі Сопзиіаг 8і;а££ іп ТеЬгап (Огсіег оі 15 БесетЬег 1979 апсі іисІ£етеп1; оі 24 Мау 1980)] ¹. У своєму рішенні Суд зауважив, що зобов'язання

¹ ШНесі Зїаіез Біріотаїіс апсі Сопзиіаг 8їа££ іп ТеЬгап Сазе. ИпіїесІ Бїаіез V. Ігап [1980] І.С..Г Кер. 3.

іранського уряду в даній справі не тільки договірні... але це й зобов'язання згідно з загальним міжнародним правом. У цій справі уряд Ірану був визнаний відповідальним за нездатність попередити захоплення військовими місії СІЛА у Тегерані й утримання дипломатичного та консульського персоналу як заручників і, пізніше, за схвалення цих дій ¹.

Як зазначив Міжнародний Суд, норми дипломатичного права створюють самодостатній режим, який, з одного боку, формулює зобов'язання держави, яка приймає, щодо привіле­їв та імунітетів дипломатичної місії, а з іншого - передбачає їх можливе порушення членами місії.

До внутрішньодержавних органів зовніш­ніх зносин належать глава держави, парла­мент, уряд, міністр закордонних справ, мініс­терство закордонних справ, інші внутрішньо­державні органи зовнішніх зносин. Главою держави може бути одна особа або колегіаль­ний орган залежно від форми правління. Згідно зі ст. 102 Конституції України 1996 р. Прези­дент України є главою держави і виступає від її імені. Він представляє Україну у міжнародних відносинах, здійснює керівництво зовнішньопо­літичною діяльністю держави, веде переговори та укладає міжнародні договори України.

Парламенти згідно з конституціями біль­шості держав мають здійснювати загальне ке­рівництво зовнішньою політикою шляхом роз­гляду питань зовнішньої політики на основі доповідей і повідомлень вищих органів вико­навчої влади, комісій з закордонних справ, інших державних органів, а також делегацій парламенту про їх візити до зарубіжних країн та участь у міжнародних конфе­ренціях. В Україні ці питання розглядаються на сесіях Верхов­ної Ради і засіданнях комітетів Верховної Ради. Зовнішньопо­літична і міжнародна діяльність парламентів здійснюється та­кож шляхом укладення міжнародних договорів, проведення переговорів спікера парламенту з главами іноземних держав, обмін делегаціями між парламентами та в інших формах.

Міжнародні договори у більшості держав ратифікуються парламентом. Згідно із Законом України «Про міжнародні до­говори України», ратифікація міжнародних договорів України здійснюється Верховною Радою України шляхом ухвалення

¹ Вгошпііе 3- Ор. сії.- Р. 347.

РОЗДІЛ 12