Модуль 9. Філософія Нового часу. Емпіризм.

Модуль 9. Філософія Нового часу. Емпіризм.

1. Філософія емпіризму.

Емпіризм — принцип опертя на досвід (етрігіо) як критерій істин­ності наших знань. Школа емпіризму представлена в основному англійсь­кими філософами.

2. Філософія Дж. Локка.

Поєднати емпіричні та раціональні методи пізнання намагався англ­ійський філософ Джон Локк (1632-1704). В своєму творі " Досвід про людський розум" Дж. Локк довів, що природжених ідей та принципів не існує, що всі програми своєї поведінки людина конструює з життєвого досвіду. Він вважав, що душа дитини подібна " чистій дошці", а все людсь­ке знання виникає з досвіду зовнішнього (чуттєвого сприйняття зовнішніх матеріальних речей та явищ) і внутрішнього (знань про внутрішній духов­ний світ людини).

Зовнішній і внутрішній досвіди, згідно з Дж. Локком, являють со­бою єдине, з якого беруть початок усі наші ідеї. Ідея — це те, " чим може бути зайнята душа під час мислення". Ідеї, що беруть початок із зовніш­нього досвіду, це ідеї чуттєвих якостей (біле, м'яке, тверде і т. ін. ). Ідеї, що беруть початок із внутрішнього досвіду, це ідеї рефлексії (віра, сумнів,

- 59 -

бажання і т. ін. ). Під рефлексією Локк розумів спостереження за внутрішн­іми діями свідомості.

Досвідне знання є лише очевидним, бо розсуд відповідності ідей досягається тут посиланням на дослід. Існування одиничних речей Локк піддавав сумніву, що надавало його вченню ще більший елемент раціона­лізму. Коли Локк стверджував, що ідеї внутрішнього досвіду нам недо­ступні, що ми знаємо лише те, що лежить на поверхні, то це показник неспроможності його сенсуалістичного (лат. зепзиз — відчуття) підходу в подоланні труднощів раціоналістичної альтернативної точки зору.

Основу людських знань складають, вважав Локк, прості ідеї, джере­лом яких є не лише рефлексія, але й відчуття, і навіть фантазія, оскільки він тлумачить як ідею " все, що є об'єктом мислення". Більше того, Локк наголошував, що безпосередньо дані саме ідеї, речі ж — вельми опосеред­ковано. Означена теза, як це й довів подальший розвиток європейської філософії, відкриває простір як для ідеалістичних так і для матеріалістич­них тлумачень. Виникають прості ідеї, за Локком, під впливом різних, як первинних так і вторинних, якостей. До перших (протяжність, рух, фігура, непроникність) ці ідеї подібні; до других же (смак, звук, запах) — ні. Через співставлення, поєднання та абстрагування людина за допомогою розуму спроможна також продукувати складні та загальні (модуси, субстанції відно­шення), реальні й фантастичні, якісні й неякісні ідеї. Про істинність знань, зокрема, можна твердити або ж в разі відповідності ідей дійсності, або ж — якщо поєднання чи роз'єднання ідей та їх знаків є адекватним відобра­женням, відповідно, сполучення чи відокремлення позначених ними речей. При цьому Локк, однак, був переконаний, що справжні носії первинних та вторинних якостей — субстанції — є непізнаваними в принципі, а тотожність номінальних сутностей реальним має місце лише для простих ідей, що стосуються первинних якостей. Сукупність людських знань він поділяв, за ступенем точності, на три групи: інтуїтивне (самоочевидні істини), демонст­ративне або доказове (математика, етика) та сенситивне (отримане завдяки відчуттям знання про окремі предмети). При всьому своєму емпіризмі Л. віддає все ж незаперечну перевагу інтуїтивним та демонстративним знан­ням, що утворюють разом клас знань умоглядних; сенситивні ж знання, є вважав він " лише віра чи гадка, а не знання, принаймні для всіх загальних істин", хоч і визнавав їх першорядну практичну та пізнавально-евристичну роль. Чимало уваги приділяючи релігійним питанням, Локк обстоював віро­терпимість, релігійні свободи, був прибічником відділення церкви від дер­жави і супротивником релігійного фанатизму. Існування Бога визнавав, відводячи йому функцію джерела руху матерії, яку вважав пасивною та свідомості. Соціально-політичне вчення Локка доводить неспроможність феодально-патріархального устрою і обґрунтовує необхідність конститу-

- 60 -

цінної парламентарної монархії, по суті справи " освячуючи" політичний лад, встановлений в Англії після перевороту 1688-1689 рр. з позицій " природного права" і " суспільного договору". Щоправда, за концепцією Локка, на відміну від, наприклад, Гоббсової, урядові делегується лише певна частина " природних прав" (зовнішні зносини, правосуддя) з умовою дійового забезпечення свобод: власності, совісті, слова тощо. Нарешті, Локк чи не першим висунув ідею відокремлення законодавчої влади від виконавчої (включаючи судочинство) та підпорядкування уряду законові при визнанні права народу як безперечного суверена не підтримувати і навіть скидати неспроможний уряд. Не розробивши доказової теорії мо­ралі, Локк в своєму етичному вченні, попри тлумачення добра як того, що уможливлює задоволення і мінімізує страждання (в чому і полягає щастя, а прагнення до чого є умовою будь-якої свободи) все ж уникає евдемонізму і, тим більше, гедонізму, через констатацію підпорядкованості морального добра законові, вкоріненому в божественній волі як справжній основі мо­ралі. Філософія Локка є істотною складовою скарбниці духовної культури людства. Конкретно-історичний же її вплив виявився не тільки в розвитку наступних концепцій в Великобританії (Толанд, Берклі, Юм) та Франції (Монтеск'є, Вольтер, Ламетрі, Гельвецій, Дідро), а й у теоретичних побудо­вах представників наукоцентричного напряму філософії XX ст. (Айер, Хай-якава, Вітгенштейн).