Рекомендована література. Модуль 11. Німецька класична філософія. Розвиток. Модуль 12. Сучасна філософія. Критика гегелівської філософії.

Рекомендована література

Основна література

1. Філософія: Навчальний посібник (За ред. І. Ф. Надольного) — К.:
Вікар, 1997. — С. 87-99.

2. Філософія. Навчальний посібник / За ред. Л. В. Губерського. —
К.: Знання України, 2004.

3. Пекарик А. М. Філософія. Курс лекцій. — К., 1998.

 

4. Рассел Б. Історія західної філософії. — К.: Основи, 1995. —
С. 584-621.

5. Гульїга АВ. Немецкая классическая философия. — М., 1986.

6. Історія філософії. Підручник. / За ред. І. В. Бичка. — К.: Либідь,
2001.

7. Історія філософії. Підручник. / За ред. В. І. Ярошовця. — К.:
Парапан, 2003. - С. 324-353.

Додаткова література

1. Кант Й. Критика чистого разума // Кант Й. Соч.: В 6-й тт. —
Т. З. — М.: Мьісль, 1989.

2. Кант Імімануїл. Критика чистого розуму. — К.: Юніверс, 2000. —
504с.

Модуль 11. Німецька класична філософія. Розвиток.

1. Філософія Й. -Г. Фіхте.

2. Філософія Ф. В. Шеллінга.

3. Філософія Г. В. Ф. Гегеля.
Рекомендована література
Основна література

 

1. Філософія: Навчальний посібник (За ред. І. Ф. Надольного) — К.:
Вікар, 1997. — С. 87-99.

2. Філософія. Навчальний посібник / За ред. Л. В. Губерського. —
К.: Знання України, 2004.

3. Пекарик А. М. Філософія. Курс лекцій. — К., 1998.

 

- 70 -

'- 71 -

4. Рассел Б. Історія західної філософії. — К.: Основи, 1995. —
С. 584-621.

5. ГульІгаАВ. Немецкая классическая философия. — М., 1986.

6. Історія філософії. Підручник. / За ред. І. В. Бичка, — К.: Либідь,
2001.

7. Історія філософії. Підручник. / За ред. В. І. Ярошовця. — К.:
Парапан, 2003. - С. 353-401.

Додаткова література

1. Фихте Й. Наукоучение // Фихте Й. Избр. соч. — М., 1916.

2. Гегель Г. В. Ф. Феноменология духа // Гегель Г. В. Ф. Соч.: В
14-х тт. - Т. 1. - М. -Л., 1936.

3. Гегель Г. В. Ф. Основи філософії права. — К.: Юніверс, 2000. —

336 с.

4. Гегель Г. В. Ф. Лекции по философии истории. — СПб.: Наука,

1993. - 479 с.

Модуль 12. Сучасна філософія. Критика гегелівської філософії.

1. Філософія Л. Фейєрбаха. Філософський персоналізм.

2. Філософія К. Маркса. Філософія марксизму.   ,,

3. Філософія А Шопенгауера. Філософія життя.

4. Філософія С. К'єркегора. Філософія екзистенціалізму.  .,;.

Рекомендована література

Основна література

1. Філософія: Навчальний посібник (За ред. І. Ф. Надольного) — К.:
Вікар, 1997. - С. 99-115, 118-123, 133-137, 140-144.

2. Філософія. Навчальний посібник / За ред. Л. В. Губерського. —
К.: Знання України, 2004.

 

3. Рассел Б. Історія західної філософії. — К.: Основи, 1995. —
С. 626-643, 651-658.

4. Історія філософії. Підручник. / За ред. І. В. Бичка. — К.: Либідь,

2001.

5. Історія філософії. Підручник. / За ред. В. І. Ярошовця. — К.:
Парапан, 2003. - С. 402-408, 451-493, 547-618.

Додаткова література

1. Фейербах Л. Основньїе положення философии будущего //
Фейербах Л. Избр. филос. произв. — М., 1955.

2. Бубер М. Два образа верьі. — М., 1995.

3. Зарубіжна філософія XX століття. — К., 1993.

- 72 -

 

4. Маркс К. Економічно-філософські рукописи 1844 року // Маркс
|., Енгельс Ф. Твори: У 49 тт. — Т. 42. — К., 1976.

5. Маркузе Г. Одномерньїй человек. — К., 1997.

6. Ницше Ф. Соч.: В 2-х тт. — М.: Мьісль, 1990.

7. Ніцше Фрідріх. Так казав Заратустра. Жадання влади. — К.:
Основи, 1993. — 415 с.

8. Поппер К. Відкрите суспільство та його вороги. — К.: Основи,
1994.

9. Сумерки богов. — М., 1989.

 

10. Хайддегер Мартин. Бьітие й время. — Харьков: Фолио, 2003.
- 503 с.

11. ШестовЛ. Соч. В 2-х тт. — М.: Наука, 1993.

ЗМІСТ ДИДАКТИЧНИХ МОДУЛІВ

Модуль 10. Німецька класична філософія. Кант.

/. Докритичний період філософії І. Канта.

Родоначальником німецької класичної філософії був І. Кант (1724-1804), філософ, великий вчений в галузі природознавства. На початку своєї творчої діяльності, яка мала явно матеріалістичне спрямування, Кант займався розробкою філософських проблем природознавства, філософії природи. Кант — послідовник філософії Лейбніца і Вольфа, крім того йому належить розробка теорії вихору як базисної теорії походження всесвіту — наукова гіпотеза про походження Сонячної системи з величез­ної газової туманності. Він установив залежність обертання Землі від при­пливів і відпливів, висловив ідею про міжпланетне життя людей, про при­родне походження рас. При вирішенні цих питань Кант виходив із самого факту об'єктивного розвитку світу в усій його складності, різноманітності форм і суперечливості.

2. Критика чистого розуму" — основні ідеї.

Але специфічна кантівська філософія сформувалася в так званий критичний період, період створення " Критики чистого розуму" (1781), " Кри­тики практичного розуму" (1788), " Критики здатності суджень" (1790). Як наслідок, Кант здійснив корінний переворот у постановці і вирішенні філо­софських проблем.

Він заперечує головний принцип парменідівської й арістотелів-ської традиції — принцип тотожності мислення і буття. Предметом Його філософії стає знання і суб'єкт пізнання, суб'єкт, що пізнає і визначає спосіб пізнання. Буття, згідно з Кантом, повинно узгоджу-шятися з мисленням. Не думка узгоджується з предметом, а предмет

- 73 -

а думкою. В результаті цього філософія як вчення про світ, про людину стала розглядатися як вчення про пізнання світу.

Кант робить висновок, що хід ідей протилежний ходу речей, що пізнання не є спогляданням, а конструюванням предмета, тобто предмет виявляється не вихідним, а кінцевим продуктом пізнання. З цього перево­роту в філософії, власне, і починається класична німецька філософія.

Згідно з Кантом, " усяке наше знання починається з почуттів, потім переходить до розсудку і закінчується в розумі, вище якого нема у нас нічого для обробки матеріалу споглядань і для підведення його під вищу єдність мислення". Говорячи про співвідношення чуттєвого та раціонально­го в пізнанні, розсудку і розуму, тобто емпіричного і теоретичного рівнів, Кант робить висновок, що досвід не може дати нам знання загального і необхідного закону. Предмети обертаються навколо наших знань, узгод­жуються з досвідом. Завдяки досвіду ми отримуємо лише фактичний мате­ріал.

У Канта речі існують самі по собі, вони незалежні від нас. Ці речі діють на органи чуття і викликають різноманітні відчуття. Вони немовби бомбардують нас своїми діяннями. В сфері розсудку (емпіричного рівня) відбувається процес " упорядкування" відчуттів. Зі слів Канта, розсудок можна уявити собі взагалі як здатність створювати судження. Відчуття без понять розсудку є сліпими, а поняття розсудку без відчуттів — порожніми. Отже, досвід, за Кантом, — " це продукт розсудку з матеріалів " чуттє­вості".

Загальні і необхідні закони досвіду є продуктом розсудку, додослід-них (апріорних) форм, вони не належать самій природі. Скажімо, можна знати з досвіду, що дане тіло довге, але коли ми заявляємо, що всі тіла довгі, то наша думка робить своєрідний стрибок у ту сферу, яка безпосе­редньо досвідом не обумовлена. Стверджуючи існування апріорних форм відчуттєвості і розсудку, Кант вказав на їх призначення спрямовувати ро­зум на пізнання об'єкта, а не Абсолюта, Бога.

Загальні і необхідні закони виникають внаслідок з'єднання (синтезу) чуттєвого споглядання з категоріями розсудку. За Кантом, розсудок ці закони вносить у природу, оскільки природознавство саме конструює свій предмет згідно зі своїми логічними формами.

Кант дає перелік вузлових категорій, виділяючи їх чотири групи:

якість (реальність, заперечення, обмеження);

кількість (єдність, множинність, цілісність);

відношення (субстанція і властивість, причина і діяння, взає­модія);

модальність (можливість і неможливість, дійсність і недійсність, необхідність і випадковість).

- 74 -

Тут він стає на позиції ідеалізму, бо відриває категорії від форм буття і розглядає їх як апріорні (додослідні) форми розсудку.

Категорії у Канта — це не відображення дійсності, а незмінні форми мислення, " чисті поняття", що упорядковують досвід, це форми сприйнят­тя речей (речі мають місце в наших уявленнях категорій). Саме з цього у Канта народжується ідея роздвоєння світу: на світ просторово-часових явищ і світ " речей у собі", на світ чуттєво-сприймальний, світ природи, світ " речей для нас", що пізнається наукою, і світ надчуттєвий, науково не­пізнаванний, але лише мислимий.

" Вищий синтез", за Кантом, здійснюється на рівні розуму в світі надчуттєвому, світі свободи. В світі природи, світі " речей для нас" стосов­но теорії розум лише систематизує знання. Тут працює власне розсудок. Це сфера панування " природної причинності", яка байдужа до сфери мо­рально-етичної, до людського. Вона охоплює все іманентне свідомості, " трансцендентальне", те, що може бути пізнано і дійсно пізнається.

Заслугою Канта є те, що він розробив нову концепцію суб'єкта. Він роздвоює буття на світ природи і світ людини. В кожному з цих світів діють свої закони і між ними існують суперечності.

Людина, звичайно, включена в природний порядок буття як біологі­чний організм, і в цьому розумінні вона підпорядкована повністю законам природи. У Канта розум за своєю природою антиномічний, тобто роздвою­ється в суперечностях. Так, людина одночасно є невільна як істота в світі " речей для нас" (там, де є природа, нема свободи) і вільна, як суб'єкт у світі " речей у собі" (свобода, за Кантом, — це незалежність чуттєво-сприймального світу від його причин). Світ скінчений і нескінченний. Світ " трансцендентного", " речей у собі" і " трансцендентального", " речей для нас". Для знання існування Бога недоказове і в той же час є необхідне твердження віри, на якому ґрунтуються наші переконання в існуванні мо­рального порядку в світі і т. п.

Вчення Канта про антиномічність розуму — суперечностей між двома •заємозаперечними твердженнями, кожне з яких переконливо доводить­ся — стало причиною розробки позитивної діалектики в німецькому кла­сичному ідеалізмі.

Діалектика Канта була суб'єктивною, вона не виражала супереч­ливості самих речей. Так, основним законом етики Кант оголосив фор­мальне внутрішнє веління — категоричний імператив. Як визначають філософи, Кант лише в " негативній формі" поставив проблему діалек-Іики. Він впровадив у предмет філософії вчення про діалектику як систему суперечностей теоретичного мислення. Саме раціоналізм зава­див Канту виразити діалектичну єдність природного і людського (мо­рально-етичного) світів.

- 75 -

Найменша спроба теоретичного розуму наблизитися до " вільної при­чинності", до світу " речей у собі" незмінно натрапляло на " антиномії", на неможливість подолання межі між світом " речей для нас" і світом " речей у собі". Ця проблема у Канта залишилася нерозв'язаною.

⇐ Предыдущая14151617181920212223Следующая ⇒

Поделиться:

Воспользуйтесь поиском по сайту: