 |
2. Філософія К. Маркса. Філософія марксизму.
|
|
|
|
Предметом марксистської філософії е теорія про найбільш загальні закони становлення, руху та розвитку природи, суспільства і людського мислення. Вона вивчає картину переходу від одного узагальнення до іншого між граничне загальним і граничне одиничним предметом. Це вчення про відношення Я і не - Я (суб'єкта і об'єкта), або, що те ж саме, відношення між ідеальним і реальним, між мисленням і буттям. Але мислення, про ставлення якого до дійсності трактує ця філософія, є не просто мислення,
- 86 -
а мислення гранично узагальнене. Дійсність, про ставлення якої до мислення йдеться, є не дійсність взагалі, а також гранично узагальнена дійсність. І відношення між мисленням і дійсністю в діалектико-матеріалістичній філософії не є відношення взагалі, а гранично узагальнене, тобто смислове, відношення. Думка про дійсність є не що інше, як встановлення смисла дійсності.
Мислення є відображення дійсності, але вона, як довів Ленін в праці " Матеріалізм і емпіріокритицизм", безкінечна. І ідеалізм полягає не в тому, що допускається незалежне від людини існування категорій, він полягає в тому, що матерія, природа чи дійсність розглядаються як дещо кінечне, безнадійно розбите на кінечні частинки, позбавлені цілісності, а тому в принципі позбавлені ідеального і загального. Всякий механіцизм (як один із видів вульгарного матеріалізму) також виявляється ідеалістичною теорією, згідно з якою механічна структура управляє матерією, матерія ж є безсильним, інертним і цілком пасивним матеріалом.
З точки зору марксистської філософії саме матерія визначає собою ідею, а не ідея — матерію. Ця філософія послідовно моністична, тобто •она не допускає ніякого абстрактного розриву між матерією та ідеєю. Однак різниця між ідеєю (поняттям) і матерією (річчю) є, причому відмінність ця величезна і її треба вміти точно формулювати. Це вчення про матерію зовсім не є лише логічним, категоріальним і раціональним. Матерія, звичайно, є категорією, а саме принципом об'єктивної реальності буття поза і незалежно від людської свідомості. Однак звести всю матерію тільки до логічного і категоріального конструювання абсолютно неможливо. Адже годі вся матерія була б логізована і діалектико-матеріалістична філософія нічим не відрізнялася б від гегелівської діалектики. Ні, матерія (дійсність, природа, універсум тощо) зовсім не тільки категорія, не тільки принцип осмислення дійсності. Вона — джерело, основа і носій всіх категорій, а не просто категорія. Вона — те, що відображається в категоріях і відображається в безкінечно різноманітному вигляді. Але сама вона, звичайно, не тільки категорія, не тільки фізичні, хімічні чи математичні рівняння. Вона •ище і логіки і математики, будучи джерелом як усього раціонального, так І всього ірраціонального. Дійсність для того і породжує із себе поняття (категорії і символи) про себе, щоб при їх допомозі розвиватися далі. Тому походження понять (категорій, законів, принципів, символів тощо) і їх кінцева роль — тільки об'єктивні, а їх суб'єктивна відображувальність є явище службове для безкінечного розвитку самої ж об'єктивної дійсності. Цей •ктивнотворчий, матеріально-створювальний і самопокладаючий символізм дійсності діалектико-матеріалістична філософія визнає для всього існуючого. Дійсність (матерія, природа, світ тощо) є дещо одне, дещо ціле, вона сама себе утверджує і всі її частини чи моменти (сонце, місяць, зорі,
|
|
|
- 87 -
людина, суспільство тощо) утверджують самі себе, тобто прагнуть втілити в собі цю світову могутність, силу і мирний стан, хоча, звичайно, різною мірою.
|
|
|
Дійсність рухається сама собою, саморухома. Але мислення є відображення дійсності. Отже, і мислення саморухоме. Дійсність творить усе те, що є в ній же самій, і на кожному кроці породжує все нове і нове. Отже, і мислення є творчою силою, яка вічно породжує все нове і нове. Тому якщо діалектико-матеріалістична філософія говорить про те, що розумна теорія є керівництвом до дії, що думка породжує або перетворює дійсність, то говориться це тільки тому, що вона бере мислення в його повному об'сязі. Мислення може породжувати і перетворювати дійсність саме тому, що воно не відірване від неї, а всебічно відображає саму дійсність, її творчу силу. Але марксистська філософія не забуває, що мислення є відображення дійсності, а не просто сама дійсність в її чисто субстанціальному чи чисто речовинному стані. Дійсність (об'єкт) є не тільки система законів і відносин, але й носій цих законів і відносин. Отже мислення (суб'єкт), якщо воно серйозно відображає дійсність і має смисловий характер, також повинне мати свого носія. Але, як вище говорилось, мислення є смислове відображення дійсності. Тому повинен існувати і специфічний носій цих смислових законів і відносин дійсності. Таким носієм виступає людське Я. І марксистська філософія не є лише механічне встановлення відношення між мисленням і буттям, а встановлення відносин між мислячим Я і не-Я, тобто об'єктивною дійсністю.
Говорячи про свій діалектичний метод, Маркс підкреслював, що в ньому відображається саме " життя матеріалу", не " матеріал" як аморфне, безособистісне існування, а саме життя його, його вища дійсність. Тому категорія життя є невід'ємною ознакою онтології об'єктивного світу, як світу природи, так і світу суспільного. Звідси такі поняття як розум або істина, добро і краса мають об'єктивний зміст.
Якщо природа саморозвивається, то і матеріалістична діалектика, за Марксом, Енгельсом, Леніним, повинна оперувати категоріями, які саморухомі і саморозвиваються, які не тільки відображають практичну творчість природи і історії, але й сприяють перетворенню і природи, і історії. Основними пружинами виникнення і розвитку всіх категорій, принципів і законів матеріалістичної діалектики є категорії тотожності, відмінності, протилежності та суперечності. Розвиток має місце тільки там, де в кожний наступний момент з'являється все нове і нове. Але якщо в цих наступаючих моментах не буде присутнє те саме, що стає новим, і не можна буде його впізнати в усіх цих нових моментах, то виявиться невідомим те, що розвивається і, отже, розпадеться і сам розвиток. Виключення відмінності моментів становлення приводить до загибелі саме становлення, оскільки ста-
|
|
|
новиться тільки те, що переходить від одного до іншого. Але повне виключення тотожності відмінних моментів становлення також знищує це становлення, підміняючи його множиною нерухомих, перервних, дискретних і нічим не зв'язаних між собою точок. Таким чином, як відмінність, так і тотожність окремих моментів необхідні для всякого становлення, руху та розвитку, без яких вони стають неможливими. Взятий в певних межах і в конкретному змісті розвиток є історія діалектики, тобто перш за •се логіка розвитку, логіка історична. За визначенням Леніна, діалектика — це вчення про розвиток г його найбільш повному, глибокому і вільному від однобічності вигляді, вчення про відносність людського знання, яке дає нам відображення матерії, що вічно розвивається.
Розвиток, далі, є таке здійснення, суперечностей і протилежностей, який передбачує не тільки тотожність і відмінність абстрактних моментів становлення, але і їх взаємовиключення. Таким чином, за Марксом, Енгельсом, Леніним реальне становлення є не просто тотожність і відмінність протилежностей, але їх єдність і боротьба.
Справа в тому, що терміни " єдність" і " боротьба" часто розуміють як дещо несумісне і як дещо таке, що не можна об'єднати. Боротьба зовсім не єдність, адже вона передбачає суперечливу направленість елементів, які І борються. Тому сказати " єдність і боротьба" означає вказати на дещо суперечливе: якщо люди перебувають в єдності, це означає, що вони не борються; а якщо заявити, що вони борються, то це значить передбачувати відсутність у них єдності. Однак таке словосполучення, як " єдність і боротьба", цілком може мати певний смисл і при цьому не вказувати на дещо суперечливе і роздвоєне. Але це можливо тільки в тому випадку, коли термін " єдність" використовується в більш розширеному і складному іначенні. В марксистській філософії про людське самоствердження і самовизволення часто збиває з толку занадто абстрактний характер звичайних міркувань про боротьбу. Якщо відкинути загальні фрази і обивательську вузькість, то боротьба виявляється для людини перш за все трудом, навчанням тощо. Адже не можна боротися за існування, якщо не працювати. Але тоді це означає, що для людини вже саме елементарне уявлення, саме примітивне і початкове вчення про світ є не що інше як теорія праці. Хто має правильний світогляд, той обов'язково працює і в цьому смислі перетворює дійсність.
|
|
|
Взаємна боротьба частин і цілого в своєму початковому і нормативному смислі спрямована на відтворення цілого, без якого неможлива не тільки взаємна боротьба частин, але й саме їх існування. Якщо частини Існують тільки тому, що вони відтворюють ціле, а ціле втілюється в окремих своїх частинах, то це означає, що кожна частина цілого стверджує себе не тільки завдяки відтворенню цілого, але також і завдяки відтворен-
- 89 -
і
ню інших частин. Частини цілого знаходяться не лише в своєму цілому, але й одна в одній. Правда, світ є не просто ціле, але й вічно змінне ціле як таке, що знаходиться у вічному становленні. Однак, якщо є становлення, то це можливо тільки тому, що є і те, що становиться. Точно так, якщо є становлення, то є і напрямок цього становлення. Але ж становлення є суцільний перехід одного в інше, тобто боротьба одного з іншим. Однак ця боротьба відбувається всередині самого ж світу, і світ нею керує. Боротьба протилежностей тільки тому і можлива, що існує сам світ, який вище цієї боротьби і який вже не є боротьба, а тільки той світ, про який говориться в смислі мирного стану. Світ—Всесвіт в основі своїй є мир в смислі мирного стану. Якщо в світі існує боротьба, то це тільки завдяки тому, що світ—всесвіт, коли він розглядається в процесі його вічного становлення і тому виявляється боротьбою, сам по собі, в своїй основі, являє собою єдність протилежностей, тобто є світом в смислі мирного стану. Це прямий і простіший висновок із того, що світ є ціле. Якщо боротьбу розглядати як прагнення до знищення, то це не боротьба, а тільки смерть для всякого становлення, руху і розвитку. В марксистській філософії боротьба протилежностей має своєю метою мирний стан і є здоровим змаганням, яке веде до утвердження всезагального миротворен-ня. Отже, боротьба протилежностей має своєю метою об'єднання цих протилежностей в одному світовому цілому. Взаємна боротьба частин цілого має тільки той смисл, що в її основі лежить мирний їх стан. Все світове в основі своїй є дещо мирне. Боротися варто тільки заради досягнення всезагального мирного стану. А інакше боротьба безглузда і в корені знищує саму себе. На основі цього ототожнення і будується марксистська філософія.
|
|
|
Форми мислення (поняття, категорії, закони, принципи тощо) є відображенням у свідомості всезагальних форм предметної діяльності суспільної людини, яка перетворює дійсність: "... найістотнішою і найближчою основою людського мислення, — зазначав Енгельс, — є якраз зміна природи людиною, а не одна природа як така, і розум людини розвивався відповідно до того, як людина навчалася (підк. М. Х. ) змінювати природу" (" Д. П. ", Т. 20, с. 507). Кожна із категорій матеріалістичної діалектики відображає якусь одну сторону об'єктивного світу, а разом вони охоплюють умовно, приблизно універсальну закономірність природи, яка вічно рухається і розвивається. В її законах і категоріях відтворюються всеза-гальні властивості, зв'язки, форми, способи і рушійна сила розвитку об'єктивного світу і його пізнання. Виражаючи об'єктивну діалектику дійсності, категорії і закони діалектики виступають в якості всезагального методу пізнання світу. Матеріалістична діалектика виходить із твердження єдності законів об'єктивного світу і мислення. Будь-який універсальний закон роз-
- 90 -
•итку об'єктивного і духовного світу в певному смислі є разом з тим і законом пізнання: будь-який закон, відображаючи те, що є в дійсності, вказує також і на те, як слід правильно мислити про відповідну галузь дійсності.
Основними найбільш загальними законами розвитку явищ дійсності с закон єдності і боротьби протилежностей, закон переходу кількісних змін в якісні і навпаки, і закон заперечення заперечення. Суттєвий принцип діалектики — утвердження всезагального, живого взаємозв'язку і взаємозалежності явищ, а також їх розвитку, що здійснюється завдяки суперечностям. Звідси постає характерне для матеріалістичної діалектики вимагання урахування всіх (можливих бути виділеними на даному ступені пізнання) сторін і зв'язків предмета, що вивчається, з іншими предметами, а також •имагання розгляду предметів в їх розвитку. За визначенням Леніна, " діалектика є вивчення суперечностей у самій сутності предметів" і стисло може бути визначена як " вчення про єдність протилежностей". Обмежившись даними міркуваннями Маркса, Енгельса і Леніна про матеріалістичну діалектику, можна сформулювати таке її визначення: це теорія такої Іідмінності предметів, явищ і понять взагалі, яка в той же самий час, в тому
| ж самому місці з необхідністю вимагає і ототожнення того, що відмінно.
і Згідно з марксистською філософією, процес історичного розвитку є
зміною суспільно-економічних формацій. А формація є суспільство, яке знаходиться на певній ступені історичного розвитку. Причому суспільно-•кономічна формація є сукупністю даних виробничих відносин і розвиток таких формацій є природно-історичний процес.
Суспільна формація створює базис для всієї культури, для всього духовного самопочуття людини. Вона безе відомо для самої людини будує •есь її життєвий досвід, безсвідомо спрямовує її думку в те чи інше русло І робить для неї зрозумілим і природним те, що цілком незрозуміле і. Ідається протиприродним людям всякої іншої формації. Наприклад, людині рабовласницької формації повинні бути цілком незрозумілими ні людська особистість в її повноцінних проявах, ні, звичайно, людське суспільство й його суспільній сутності.
Природа і суспільство, взяті в своїй граничній данності, зливаються те ціле, яке треба назвати культурою. Остання є не просто природою, а Такою природою, яка оброблюється і розвивається в суспільстві. І культура І не просто суспільство, а таке суспільство, що розвивається у відповідних Природних умовах. Культура особистості включає перетворення дійсності з Метою досягнення і втілення таємної думки кожної особистості працювати Іаради досягнення загальнолюдського благодіяння. Вона завжди є свідомою працею духу над своїм власним удосконаленням і над упорядкуванням всього того, що оточує людину. Тому культура визначається в марк-
- 91 -
систській філософії як гранична загальність усіх основних нашарувань історичного процесу: економічних, соціально-політичних, ідеологічних, практично-технічних, наукових, художніх, моральних, релігійних, філософських, національно-народних, побутових.
Особистість у цій філософії розглядається як така одиничність і неповторність, яка є не тільки носієм відчуття, свідомості, мислення тощо, але й взагалі суб'єктом, який сам себе співвідносить з собою і сам себе співвідносить з усім оточенням. Звичайно, суб'єкт існує реально, тобто є в той же самий час і об'єктом. Отже, особистість є тотожністю суб'єкта і об'єкта, або носієм суб'єкта і об'єкта.
Подібно тому, як усяку річ ми можемо сприймати лише на якому-небудь фоні, від якого вона відрізняється своїми чітко визначеними межами, так і особистість існує тільки тоді, коли є інші особистості, від яких вона чимось відрізняється і з якими вона зв'язана певними відносинами. А інакше сама особистість буде непізнаванною. Співвідношення особистостей є суспільством, притому не як просто механічна сукупність, а знову ж таки як специфічний носій всіх взагалі співвідносин. Суспільство, в свою чергу, не може існувати без історії, яка і є ні що інше, як становлення різних носіїв суспільно-особистісних відносин.
Значимість життя особистості і є становлення такого зв'язку внутрішнього і зовнішнього, або суб'єктивного і об'єктивного, коли життя особистості визначається як результат і згусток (сукупність) природно-суспільно-
історичних співвідносин.
Суспільні закономірності надособистісні і надприродні. Вони цілком специфічні, виходять далеко за межі природи і особистості. Діалектико-матеріалістичне розуміння суспільства розглядає його як таку область, де відбувається і розвивається єдність і боротьба протилежностей об'єкта і суб'єкта. Ця нова якість і єдність є таке ціле, яке визначає собою як один, так і інший протилежні моменти, із злиття яких воно виникло. Історичний процес є перш за все матеріальний процес розвитку життя, який включає в себе як всі продуктивні сили суспільства, тобто саму людину з її знаряддями виробництва, так і виробництво з всіма виробничими відносинами, що входять в нього. Ясно, що матеріальна сторона суспільного розвитку, будучи базою для нього (базисом), так чи інакше зв'язана з різноманітними формами суспільної свідомості (надбудовою). Загальним же між базисом і надбудовою марксистська філософія вважає не їх зміст (подібного роду вульгаризм вже давно майже всіма усвідомлений), а метод розгортання цього змісту, його структура, тип його побудови.
|
|
|
