4. Філософія С. К'єркегора. Філософія екзистенціалізму.

Світська соціальна апокаліптика XX ст. спонукає до виходу на перші ролі у філософії ірраціоналістичних доктрин, серед яких особливе місце иймає безсумнівно наймодніша філософія Нашого часу — екзистенці-

Сутністю філософії екзистенціалізму є те, що вона на перший план Іисуває ідею абсолютної унікальності людського буття, яка виявляється, й. І. лмперед, у поступовому переході внутрішнього, душевного світу люди-" и у зовнішній, соціальний світ.

Основним теоретичним принципом філософії екзистенціалізму є тво-І" пня глибинного знання про природу людини на основі усвідомлення

•  • '•> власної недосконалості, плинності життя і невідворотності смерті.

е, екзистенціалізм навіть і не збирається спиратися на науку при тво-

" ні знання — в центрі його уваги є проблеми межевих ситуацій, абсур-

ді людського існування, прийняття рішення та вибору, співставлення

Іини та відповідальності, ставлення людини до смерті, безсмертя, а,

•  й. пі оловніше, свобода та її плинність у бурхливому соціальне обмежено­
му просторі.

- 95 -

Безсумнівним досягненням екзистенціалізму є прагнення осягнути буття як повну нерозчленовану цілісність суб'єкта і об'єкта. Проте екзис­тенціалізм стверджує буття тільки як безпосередню даність людського існу­вання, як те, що неможливо пізнати раціональними філософськими мето­дами. Насправді ж буття є реальним існуванням не тільки світу у людині, а й людини у світі.

І несправедливо було 6 твердити, що екзистенціалізм не бачить об'єк­тивного моменту в існуванні всього сущого. Просто " екзистенція" у цьому філософському вченні є буттям, яке у кінцевому підсумку спрямоване до " ніщо", реальною точкою відрахунку якого є смерть. І говорячи про смертність людини (а отже і людства в цілому), філософія екзистенціаліз­му приходить до новітнього тлумачення органічної єдності трьох форм часу — минулого, сучасного і майбутнього. Це тлумачення, незважаючи на песимістичність явища смерті, побудоване на глибокому оптимізмі. Лю­дині притаманне дійсно достойне існування тільки в тому разі, коли панів­ною формою є майбутнє, бо перевага сучасного призводить до розчинен­ня людського у світі. Тут найбільш цікавим і одночасно практично вагомим є те, що екзистенціалізм розкриває неповторність, унікальність людської особистості, яка знаходить своє безпосереднє втілення у цілях, задумах, проектах, звернутих у майбутнє. Людська екзистенція — це постійне, не­вмируще прагнення у майбутнє.

Окрім цього, конструктивність екзистенціалізму полягає й в тому, що ця філософія по-особливому тлумачить історичність людини і світу. Екзис­тенціалізм стверджує, що об'єктивістське розуміння історизму не є єдино можливим. Людина, звичайно ж, існує в просторі і часі, але вона не є абсолютно підвладна їм, тому що за способом свого буття вона сама є часом. Людина сама є історією, що своєрідно розгортається в суспільстві, природі, світі, що безсумнівно мають свою історію.

І нарешті, найголовнішим в екзистенціалізмі є розкриття людини у невід'ємному від неї " діянні". Адже людське буття, насамперед, здатне не лише цікавитися буттям взагалі, а й дбати про себе, творити власне існу­вання. Вершиною ж творчого характеру діяльності людини екзистенці­алізм бачить свободу. Свободу, яку людина хоча й обирає на тлі абсолют­ної випадковості, бо вона не має змоги вибирати свою епоху, але таку, яка дає змогу їй (людині) обирати себе в цій епосі, знаходити саме своє діяння і місце в ній.

Екзистенціалізм цілком справедливо декларує себе як гуманістичну філософію. Суть цього гуманізму полягає в тому, що екзистенціалізм зак­ликає людину вірити, любити і сподіватись не тільки на щасливе майбутнє, а вірити і діяти так, щоб у сьогоденні людина могла робити себе свідомою і хоча б на мить щасливою. Щоб людина змогла звільнитися від мораль-

- 96 -

них і політичних забобонів, від різного роду облудних та фальшивих догм та ідеологій. Дійсний гуманізм, у вимірі екзистенціалізму, — це орієнто­ваність людини на свободу і красу її втілення, що дає змогу людині зробити себе духовно багатою на шляху до встановлення того, що вона називає соціальною справедливістю.

Основною ж обмеженістю екзистенціалізму слід вважати те, що цей філософський напрямок майже ігнорує думку про прогресивність взаємоз­в'язку філософії і науки, про раціоналізм як цінне надбання філософської історії.

Не заперечуючи, що джерела сучасного екзистенціалізму знаходять­ся у вченнях Сьорена К'єркегора (1813-1855), Федора Достоєвськогс (1821-1881), Едмунда Гуссерля (1859-1938), не потрібно забувати, що цілком виправданою і достатньо аргументованою є думка, яка відображена у модулі " Українська філософія". Це думка про те, що до засновників і своєрідних фундаторів екзистенціалізму можна віднести й Г. С. Сковороди (1722-1794).

Що ж до XX ст., провідними представниками екзистенціалізму слід назвати: Карла Леле/осо (1883-1969), Мартіна Хайдегера (1889-1976) — обидва представники Німеччини; Жан-Поль Сартра (1905-1980), Альбера Кол«о (1913-1960) — представники Франції; іспанця Хосе Ортегу-і-Гасе-то(1883-1955); італійця Нікколо Аббаньяно (1901-1977) та ін. Називаючи ці європейські імена, не потрібно забувати, що сьогодні екзистенціалізм поширений у всьому світі.