3. Психоаналіз.. 4. Аналітична філософія.

3. Психоаналіз.

До основних філософських течій XX ст. належать психоаналіз і неофрейдизм. 3. Фрейд як засновник психоаналізу. Поняття підсвідо­мого. Структура психіки: підсвідоме (" воно" ), свідоме (" я" ), надсвідоме (" над-я" ). Поняття комплексу і неврозу. Поняття сублімації. Усвідом­лення проблеми як метод її лікування.

Австрійський психолог, невропатолог, психіатр Зигмунд Фрейд ство­рив психоаналіз, який став спробою синтезу двох напрямків дослідження природи людини: а) розкриття психічних поривань внутрішнього світу, смислу людської поведінки; б) аналізу впливу культурного та соціального середо­вища на формування психічного життя людини та її психічних реакцій.

Основним, фундаментальним у психоаналізі стало вчення про не­свідоме. У цьому вченні підкреслюється, що психічна діяльність несвідомо­го підкоряється принципу задоволення. Саме тому важливим складовим елементом фрейдівського психоаналізу було уявлення про лібідо. Лібідо, за Фрейдом, — це психічна енергія, яка лежить в основі всіх сексуальних проявів індивіда, сила, що кількісно змінюється і якою можна вимірювати •сі процеси та перетворення в сфері сексуального збудження.

Вчення про лібідо приводить психоаналіз до філософського виснов­ку наступного порядку: психіка — це засіб взаємозв'язку всіх епох. А соціокультурні стереотипи поведінки визначаються сімейно-сексуальними Іідносинами. При цьому буття людини тлумачиться як постійна боротьба між інстинктом життя " (Еросом) та " інстинктом смерті" (Танатосом).

Безсумнівною заслугою З. Фрейда у філософії є те, що, дослідивши складність та багатоплановість структури особистості, він вперше побуду-•ав єдину, внутрішньо взаємопов'язану картину психіки. Цим самим він створив новий підхід до пізнання людини, її духовного світу.

Нездатність фрейдизму вирішити проблему взаємодії особистості і суспільства намагався перебороти неофрейдизм. Основними представни­ками неофрейдизму є £ Фром (1900-1980), К. Юнг (1875-1961) та інші.

Неофрейдизм заслуговує на філософську увагу тому, що саме він

- 105 -

сконцентрував увагу на суперечливості людського існування, розрізняючи при цьому такі дихотомії: патріархальний та матріархальний принципи органі­зації життя людей; авторитарну та гуманітарну свідомість; протилежні типи характеру; володіння та буття як два способи життєдіяльності індивіда.

Неофрейдизм обґрунтовує тезу про те, що людська природа як су­купність універсальних потреб у своєму історичному розвитку реалізується різними способами залежно від конкретних соціальних умов. Вона і збері­гається, і в той же час постійно модифікується під впливом соціуму.

Неофрейдизм (конкретно Е. Фром) вводить поняття " соціальний ха­рактер" як взаємозв'язок індивідуальної психічної сфери і соціоекономіч-ної структури. З точки зору Е. Фрома, соціальний характер слід розглядати як активний психологічний фактор соціального процесу, що змінює функ­ціонуюче суспільство.

Можна цілком заслужено розглядати вчення про " соціальний харак­тер" як беззаперечну заслугу неофрейдизму, однак не можна погодитись із його категоричністю у твердженні, що конкретний соціум формує пере­важно один соціальний характер.

Поняття архетипів в психоаналізі К. Г. Юнга. Поняття компенсації в психоаналізі А. Адлера.

4. Аналітична філософія.

Аналітична філософія успадковує традиції філософського вивчення підвалин знання — як у його чуттєвій, емпіричній, так і у раціональній, логічній, концептуальній формі. Поле досліджень аналітичної філософії (логіка, теорія пізнання) поступово ставало ширшим, охоплюючи всі різно­манітні форми людського досвіду (етику, естетику, право тощо).

Вихідні проблеми аналітичної філософії сформульовані у статті німець­кого логіка Г. Фреге " Про смисл і значення" (1892), але реальне втілення ідея (метод і концепція) аналітичної філософії отримали в Англії у працях Б. Рассела та Дж. Є. Мура. Головними представниками аналітичної філо­софії є також Л. Вітгенштейн, Р. Карнап, Г. Райл, Дж. Уїздом, Дж. Остін, П. Стросон, Дж. Роулз та ін.

Філософів аналітичного напряму об'єднує не стільки тематика чи тип філософських концепцій, скільки спільні завдання: вивчення мови з метою виявлення структур думки, досягнення прозорого співвіднесення мови і реальності, чіткого розмежування значимих і пустих виразів, осмислених і позбавлених смислу висловлювань тощо. Всередині аналітичної філософії розрізняють два напрями: філософію логічного аналізу та філософію лінгвістичного аналізу. Прибічники першого займаються в основному філо­софією та логікою науки і вважають наукове знання взірцем для будь-якого знання і джерелом істини. Прихильники другого напряму вважають таку орієнтацію штучною і такою, що обмежує людські горизонти пізнан-

- 106 -

ня. Натомість філософію вони укорінюють в реальному, практичному ро­зумінні, у життєвих ситуаціях, в механізмах природної мови і розмаїтому позанауковому досвіді людей.

Показовою є філософська еволюція Л. Вітгенштейна. В своїй знаме­нитій праці першого періоду розвитку — " Логіко-філософському трак­таті" — Вітгенштейн намагається визначити умови можливості змістовної мови і відповідно — встановити межі мислення, яке має об'єктивний зміст і не зводиться до психологічних феноменів. При цьому мислення ототож­нюється з мовою, а філософія перетворюється на аналітичну критику мови. Мова повинна позначати факти, а все інше в ній — надлишкове, вважає в цей час Вітгенштейн. Кожний мовний вираз повинен однозначно співвідно­ситись з конкретним фактом. Таку збіднілу, штучну мову він вважає здатною виразити логіку мислення. Наступний період розвитку філософії Вітгенштейна пов'язаний зі зміною його уявлень про правильну мову і знайшов відображення у його праці " Філософські дослідження". Тепер Вітгенштейн визнає необхідною багатозначність мовних виразів — у відпо­відності до багатоманітних способів їх використання. Вимога однознач­ності залишається щодо тих виразів, які стосуються однієї і тієї ж сфери застосування і утворюють так звану " мовну сім'ю" або ж " мовну гру". Природна мова, якою люди користуються у звичайних життєвих ситуаціях складається з великої кількості таких " мовних ігор" і відповідних правил використання слів. Те, що у одній ситуації є правильним вживанням слова, в іншій може виявитись грубою помилкою. Отже, природна мова вияв­ляється значно багатшим засобом виразу смислів, ніж мова науки. Таким чином, у різні періоди своєї філософської еволюції Вітгенштейн виразив принципи обох основних напрямів аналітичної філософії.