 |
5. Філософія структуралізму.
|
|
|
|
К. Леві-Строс — один із засновників структуралізму. Аналіз структур первісної культури. Пошук базових бінарних опозицій культури. " Смерть суб'єкта".
Структуралізм Р. Барта. Аналіз літератури — викриття ідеологій. Культура як текст. Структурна " археологія знання" М. Фуко. Структурний психоаналіз Ж. Лакана.
Виклад сучасної філософії неможливий і без звернення уваги на сформовану у середині XX століття школу структуралізму. Основними представниками її є: К. Леві-Строс (нар. 1908), М. Фуко (1926-1984), Я. борт (1915-1980) та ін.
Структуралізмом називають ряд напрямків у соціогуманітарному пізнанні, які займаються виявленням сукупності відношень між елементами цілого, що зберігають свою сталість у ході різних перетворень і змін.
Основним об'єктом дослідження структуралізм обирає культуру як
- 107 -
сукупність знакових систем, серед яких найважливішою є мова. Проте структуралізм також підкреслює, що не останнє місце у досліджуваній структурі займають міффологія, наука, мистецтво, релігія, мода, реклама тощо. Саме на цих об'є; ктах структурний аналіз дає змогу виявити приховані закономірності, як^м несвідомо підкоряється людина. Структуралізм виходить також із визирання пріоритету символічного над реальним, що привело до створення н*«им оригінальної культурологічної концепції.
У цілому ж, структуралізм привніс у філософію наступні позитивні моменти: а) ретельну розробку загальних механізмів комунікації, б) вміння спертися на багатоманіт " ність культурних утворень.
Обмеженістю в структуралізмі є те, що він виявився нездатним синтезуватися з іншими нау^ками.
Це завдання виком пав постструктуралізм. Найбільш яскравими представниками його є Ж. £ Яерріда (нар. 1930), X. Б лум (нар. 1930), Ж. Бод-рійяр (нар. 1920) та іншь-" -
|
|
|
Постструктуралізм »*І визначає нинішню філософію як метафізику свідомості, суб'єктивності і г~гуманізму. | головною вадою цієї філософії постструктуралізм бачить доі»гматизм.
Позбутися догматизму філософія зможе, вважають пост структуралісти, якщо звернути уваи-гу на цікавість до несвідомого З. Фрейда. Але на відміну від класичного по сихоаналізу постструктуралізм бачить несвідоме як явище, що не має якогостсь певногомісця, воно одночасно перебуває скрізь і ніде. Несвідоме постійною втручається в діяльність свідомого, викликаючи в ній своєю грою сум'ят-^тя і безладдя.
У постструктураліз ^мі народжується також концепція історичного розвитку способу познач& ення. Згідно з цією концепцією, ера знаків починається з епохою ВідродЛження і закінчується самостійністю цих знаків, що стає повною тільки у кіни ЦІ XX ст. Ця концепція приводить до оригінального вчення про соціальну іс^т°рію витіснення смерті. Відповідно до цієї концепції смерть є " іншим" £ У будь-якій системі, яка прагне своєї досконалості. Тому це інше можна витітіснити із системи. Єдиний шлях цього витіснення — це соціальна досконалість.
6. Філософія модзяерну і постмодерну.
Звичайно ж, головиною проблемою філософії XX століття, як в Україні, так і зарубіжжі, — -- є питання стосовно людської сутності, місця, ролі і значення Людини у сбгі іті та впливу Світу на Людину. Однак, ця " головна проблема" у XX столітті і і набула особливого забарвлення. Філософія Нашого часу (будемо вваж> -< ати, що досить значуща для Людини епоха, в якій існує нині Земна цивіліза»ація, дозволяє називати її Наш час) почала набувати глобального хара^ктеру.
І ця глобальність а виявилась (найімовірніше) у чотирьох основних
формах. По-перше, філософія середини, а особливо кінця XX століття, стала такою, яка включає в себе цілу низку різноманітних учень, які виявилися інтегральною цілісністю. Сутністю цієї " інтегральної цілісності" є те, що проблеми, які вирішують діаметрально протилежні, за філософським кредо, течії — однакові. Вирішення цих проблем, втілюється у спільних для всіх, хоча й своєрідних за змістом філософії ненасильства, філософії миру, філософії екології, гносеології, філософії політики, філософії культури, філософії педагогіки, філософії права, філософії моральності, філософії історії, філософії виробничої діяльності, філософії духовності тощо.
|
|
|
По-друге. Глобальність сучасної філософії окреслюється протилежністю вчень Заходу і Сходу, Заходу і Євразії, Заходу і Африки, європейського і північноамериканського стилю мислення, імперського і самостійницького духу, західної і пострадянської парадигм.
По-третє. Сучасна філософія характеризується такою формою глобалізації як ствердження легітимності особливостей національних філософських доктрин. Геополітичні зміни Нашого часу є логічним наслідком глобалізації такої філософської ідеї, згідно з якою кожна людина, нація, народ прагнуть бути суверенними. Тобто виявити притаманну їм здатність обирати власний шлях розвитку і бути в змозі реалізувати свій вибір насправді.
І, нарешті, по-четверте, глобалізація філософії у XX столітті досягла межі вершини почуття і усвідомлення Людиною своєї історичної місії. І сутність цієї призначеності всі без винятку філософські течії вбачають у Людині як творцеві Добра і Зла. При різноманітному виборі філософськими школами критеріїв щодо доброго чи злого виявляється найбільш загальний критерій, який використовується, зазвичай, кожним філософським напрямком по-своєму. Цим критерієм є гармонія відношення " Людина — Світ". Саме він, у вимірі конкретизації вказаного відношення, виявляється у філософських течіях через різноманітні форми: " Людина — теорія пізнання", " Людина — Бог", " Людина — Природа", " Людина — Суспільство", " Людина — Дух" тощо. Саме завдяки цьому у сучасній філософії, поряд з такими її традиційними складовими як онтологія, гносеологія, антропологія тощо, з'явились феноменологія, епістемологія, персоналізм, структуралізм та постструктуралізм, герменевтика тощо.
|
|
|
Глобалізація філософії Нашого часу призвела до виникнення своєрідного характеру розв'язання її проблем. Ця своєрідність висвітлюється, насамперед, через наступні тенденції розвитку сучасної філософії.
Сучасна філософія не обходиться без використання широкого поля сшітового досвіду традиційного суспільства і техногенної цивілізації. У цьому вимірі на чільне місце у філософії виходить таке бачення людини, яке виявляє її як особливий тип активності у світі. Ця активність розподіляєть-
- 109 -
ся за наступними, протилежними у своїй сутності векторами. Один вектор — всередину, на самоспоглядання, самовибір та самоконтроль. Другий вектор — на докорінне, радикальне перетворення суспільства, природи, людини. Іншими словами, філософія XX століття, протиставляючи цінності екзистенціальності цінностям наукової раціональності людини, показує, що вони завжди знаходяться у взаємозв'язку. І тому, найімовірніше, що XXI століття — стане порою цивілізованого розв'язання суперечностей між філософією, що орієнтується на почуття, переймання людиною дійсності і філософією, яка має своїм взірцем наукове знання, що розглядатиметься як найвища духовна цінність.
Тенденція сучасної філософії, яка тільки що була нами окреслена, вже отримала назву дилеми сцієнтизму і антисцієнтизму. Сцієнтизм — це світоглядна орієнтація на визнання науки, наукового знання як таких, що є вершиною культурно-ціннісного бачення світу та критерієм істинності всіх інших форм духовного осягнення буття. Під антисцієнтизмом більшість сучасних філософів розуміє таку світоглядну орієнтацію, яка грунтується на широкій критиці науки і як соціального інституту, і як форми осягнення світу.
Саме дилема сцієнтизму і антисцієнтизму стала дзеркалом своєрідного розв'язання такої глобальної проблеми сучасної філософії як питання її інтегральної цілісності. Тому через призму ідей поданих нижче основних філософських шкіл сучасності стане зрозумілим, що при всій полярності думок філософія існує й існуватиме як цілісне духовне утворення, як сплав науки і духу, що народжує бачення сутності всього сущого завдяки здатності людини до узагальненого характеру рефлексії.
|
|
|
Наступна тенденція філософії Нашого часу з'явилась як " старе-нове" розв'язання проблеми протистояння (вимушеного чи довільного) регіональних ментально-соціальних філософій. Ця тенденція грунтується на ідеї взаємовпливу типів філософствування та стилів мислення. В цій тенденції об'єднались між собою наступні принципи: об'єктивної домінант-ності; неоднорідності розвитку філософії; відкритості та звернення її до міжсуб'єктних відносин; людської інтеракції ситуації культурно-історичного процесу; подолання локальних ситуацій та автоматизмів; культурно-історичного самовизначення людини в філософії.
В цілому ця тенденція окреслюється як спроба усвідомити кожною філософією національні, регіональні, соціальні проблеми через відношення як до своєї традиції, так і до сучасної філософії. Адже істинність кожної філософії знаходиться у прямому зв'язку із виявом відповідності чи невідповідності її принципів основним тенденціям суспільно-історичного процесу. Захід і Схід, Латинська Америка і Африка щораз більше живуть потребою пошуку нової філософської культури, яка б змогла нівелювати
- ПО -
псевдооб'єктивний характер науки західного зразка, індивідуалістські ідеали західної культури, невербально виявити багатство комунікації в парадигмі нового мислення. При цьому значимість філософської культури невпинно виростає, оскільки філософія й сьогодні, як і тисячоліття тому виконує своєрідну роль всезагального інтегратора культури. Відрефлекто-вані філософами універсалі'! культури, подані як дещо загальне і необхідне на шляху культури та розгортання людиною раціональних завоювань, транслюються в філософсько-категоріальній упаковці іншим суб'єктом культури. Звичайно ж, що сьогодні значимість тієї чи іншої філософської культури оцінюється не тільки тим, що її суб'єкт поклав на світову полицю категорій, а і тим, що вона внесла в сучасну цивілізацію.
Саме тому досить потужною у філософії Нашого часу постає тенденція пошуку ефективних шляхів утвердження і розвитку національних філософій. Окреслені попередньо тенденція інтегральної цілісності філо-со0/7та тенденція особливого характеру протистояння регіональних філософій логічно і невпинно ведуть до філософії, в якій би досить ефек-Іивно виявив себе той чи інший суб'єкт.
|
|
|
Загальновідомо, що філософія об'єктивується у мові, національній
I Культурі, засобах, методах пізнання і спілкування тощо. Відомо, що ре-
Іьні школи, філософські культури генетичне, структурно і функціональ-з, культурно-історично включені в цілісну систему наукового знання, функціонують в необхідному зв'язку зі світоглядними і ціннісними установками, з нормами спілкування і соціальних відносин. Однак все це передбачає Снування цілковито визначеного історично, національне, соціально-куль-зно, філософськи підготовленого суб'єкта. Адже будь-яка теорія в філо-|)ії — це не якийсь абсолют, а відносно стійкий, незалежний згусток різноманітних предметно-смислових і ціннісних кругозорів. Тенденція на-Іиіональної самобутності та суверенності у філософії стала невід'ємною ||»исою, надбанням сучасної світоглядної культури.
Однак, всеохоплюючою і найбільш потужною у сучасній філософії тенденцією, тенденцією XXI століття, є утвердження філософії як І(Іланетарного мислення. Сутністю його стає те, що починає існувати як ІІнгальноземне, а тому й глобальне. При цьому воно єдине у своїй цілісності
II не розпорошується на окремі частинки. Хоча це нерозпорошування по
роджує досить цікаву і вельми важливу тенденцію ствердження нової тех
нології практичної реалізації діяльності людства. Тому із сучасної теоре-
Іичної філософії з'являється, виростає нова практична філософія, яка грун
тується на наступному основному принципі: " мислити глобально, діяти
Локально". І ця практична філософія має своїм основним завданням " по
кращення людини", а основний спосіб " покращення" вбачає у підвищенні
якості людського мислення. Практичною демонстрацією " поліпшення" мис-
- 111 -
лення людини постають вчення цілого ряду філософських шкіл XX століття.
|
|
|
