 |
57. Основні всесвітні віктимологічні організації і установи.
|
|
|
|
57. Основні всесвітні віктимологічні організації і установи.
Наприклад, у ФРН - громадська організація „Біле кільце", у США - Національна асоціація з надання допомоги жертвам. На міжнародному рівні діють Всесвітня віктимологічна асоціація, Європейський форум підтримки жертв злочинів [13].
В Україні у 1997 р. був створений правозахисний центр „Ла Страда - Україна", який є членом Всесвітнього альянсу проти торгівлі жінками.
Проблема захисту прав жертв злочинів дістала відповідне схвалення і в Організації Об'єднаних Націй. Генеральна Асамблея ООН 29 листопада 1985 р. Затвердила Декларацію основних принципів правосуддя для жертв злочинів і зловживання владою.
Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ)
За даними Українського науково-дослідного інституту соціальної і судової психіатрії, Україна теж увійшла до числа країн з високим рівнем суїцидальної активності
Фонд ООН для помощи жертвам пыток
Организации по оказанию помощи жертвам геноцида в Руанде
Еврейский комитет помощи жертвам войны.
Помощь жертвам наводнений в Пакистане
58. Нормативні основи віктимологічної профілактики злочинів.
Виникненню віктимології сприяли такі обставини:
а) соціальні та політичні зміни, що сталися після Другої світової війни;
б) руйнування традиційних інститутів соціальної солідарності в результаті урбанізації та міграції;
в) зміна ролі сім'ї у суспільстві;
г) зростання безробіття (як легального, так і прихованого);
д) зменшення гарантованих законом можливостей особи для компенсації шкоди від злочинних посягань;
е) обмеженість традиційних моделей профілактики злочинів,
|
|
|
спрямованих виключно на нейтралізацію кримінальної активності злочинців [6, с. 153].
Остання обставина спонукала правоохоронні органи якомога активніше використовувати можливості віктимологічної профілактики, головною метою якої є зниження ризику стати жертвою злочину. До цієї діяльності активно залучаються громадські організації, асоціації, різні спілки й комітети, клуби потерпілих тощо. Наприклад, у ФРН - це широко відоме громадське об'єднання " Біле кільце", у США - Національна асоціація з надання допомоги жертвам та комітет " Жінки в боротьбі з погрозами зґвалтування". На міжнародному рівні діють Всесвітня віктимологічна асоціація, Європейський форум підтримки жертв злочинів та інші. В Україні 1997 р. теж був створений правозахисний центр " Ла Страда - Україна", який є членом Всесвітнього альянсу проти торгівлі жінками. Головною метою центру є запобіжна робота серед жінок, які збираються за кордон, стосовно того, як не потрапити в тенета секс-бізнесу і не стати жертвами торгівців людьми [6, с. 154].
Проблема захисту прав жертв злочинів дістала відповідне схвалення і в Організації Об'єднаних Націй. Генеральна Асамблея ООН 29 листопада 1985 р. затвердила Декларацію основних принципів правосуддя для жертв злочинів і зловживання владою. Крім тлумачення термінів " жертва злочину" та " жертва зловживань владою", Декларація визначила такі головні напрями підтримки потерпілих:
1) впровадження у національне законодавство держав - членів ООН міжнародних стандартів доступу потерпілих до системи правосуддя та державної підтримки;
2) кримінально-правова реституція жертвам, їх сім'ям або утриманцям;
3) компенсації жертвам з державних і недержавних фондів;
4) надання необхідної матеріальної, медичної, психологічної та соціальної допомоги з урядових, добровільних громадських та місцевих джерел [6, с. 155].
|
|
|
Більшість розвинутих країн ухвалила низку нормативно-правових актів, спрямованих на захист прав жертв злочинів. У Європі з 1950 р. щорічно 22 лютого проводиться День підтримки жертв злочинів. Саме в цей день у Великій Британії було опубліковано Хартію підтримки потерпілих від злочинів. У США закон про права потерпілих від злочинів був прийнятий у 1980 р. Згідно з цим законом вони мають право: одержувати всю потрібну інформацію про види допомоги; вносити свої пропозиції про розміри і форми компенсації шкоди [6, с. 155]. Жертви злочину мають право не лише на відшкодування збитків самим винним, а й у порядку державної компенсації.
У США створено Національну організацію допомоги жертвам злочинів, при Міністерстві юстиції функціонує Департамент допомоги таким жертвам. У 1984 р. був заснований Федеральний фонд допомоги жертвам для додаткового фінансування двох головних національних програм. Перша програма розрахована на утримання державних, громадських і приватних служб; друга - на забезпечення штатів додатковими коштами для виплати потерпілим державної компенсації за шкоду, заподіяну злочином.
Деякі подібні до цього зрушення відбуваються і в Україні. Кримінально-процесуальне законодавство передбачає право потерпілого або його представників подати позов, який розглядається судом одночасно з кримінальною справою. Рішення про відшкодування збитків суд приймає і без наявності позову в порядку кримінально-правової реституції. Однак в умовах економічної нестабільності та низького життєвого рівня більшості населення України такі рішення дуже рідко виконуються у повному обсязі. Таку ситуацію могло б змінити на краще створення державного фонду для відшкодування збитків потерпілим від злочинів. Це б посилило соціальну захищеність людини, оздоровило моральну ситуацію в суспільстві, підвищило авторитет держави та її правоохоронних органів.
Важливим кроком до реального захисту окремих категорій осіб стало прийняття в грудні 1993 р. законів України " Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві" та " Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів". У цих законах визначено не лише права та обов'язки осіб, щодо яких здійснюються відповідні заходи безпеки, а й названо види цих заходів і порядок їх здійснення. Крім того, Комплексна програма профілактики злочинів на 2001 - 2005 рр., затверджена Указом Президента України від 25 грудня 2000 р., містить низку заходів щодо захисту життя, здоров'я, честі і гідності особи, її майна від злочинних посягань [4, с. 133]. Програма визначає, що основними напрямами такої діяльності є:
|
|
|
- виявлення каналів незаконного обігу і крадіжок вогнепальної зброї, боєприпасів і вибухових речовин з метою запобігання злочинним посяганням проти особи і суспільства, терористичним актам;
- посилення контролю за суб'єктами господарювання, що мають ліцензії на посередництво у працевлаштуванні на роботу за кордоном;
- проведення обліку житла, де проживають особи похилого віку, самотні, визнані недієздатними, психічно хворі, хворі на наркоманію і алкоголізм, з метою запобігання фактам знущання над ними, незаконного відчуження їхнього житла;
- розробка заходів запобігання порушенням діяльності страхових, інвестиційних, пенсійних фондів, які залучають кошти громадян;
- проведення паспортизації під'їздів багатоповерхових жилих будинків і гуртожитків для запровадження їх охорони, технічного захисту, системи термінового зв'язку постів охорони з міліцією тощо.
Внесення змін і доповнень до національного законодавства, а також розробка нових законів щодо посилення захисту потерпілих від злочинів мають відбуватися на основі таких міжнародно-правових актів:
1) Загальної декларації прав людини;
2) Міжнародного пакту про громадянські та політичні права;
3) Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права;
4) Конвенції про попередження злочину геноциду та покарання за нього;
5) Конвенції про права дитини;
6) Конвенції про ліквідацію всіх форм дискримінації стосовно жінок;
7) Декларації про ліквідацію насильства стосовно жінок;
8) Міжнародної конвенції про припинення злочину апартеїду та покарання за нього;
9) Конвенції про недопущення рабства та подібних практик;
10) Мінімальних стандартних правил поводження з ув'язненими;
11) Європейської конвенції про запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню;
12) Кодексу поведінки посадових осіб з підтримання правопорядку;
13) Приписів медичної етики, що стосуються поведінки медичного персоналу, особливо лікарів, при захисті ув'язнених та затриманих, проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, поводження та покарання;
14) Конвенції проти захоплення дипломатів та взяття їх у заручники;
15) Кодексу норм поведінки на державній службі;
16) Кодексу поведінки для державних посадових осіб.
|
|
|
