46. Суб’єкти поводження з жертвами злочинів.

46. Суб’єкти поводження з жертвами злочинів.

Организации, специализирующиеся на защите прав человека

1. Комиссия по правам человека > >

 

2. Генеральный Комиссар ООН по правам человека > >

 

3. Мониторинг прав человека > >

 

4. Комиссия по борьбе с расовым неравенством > >

 

5. Мировая организация по борьбе с пытками > >

 

6. Международная амнистия > >

 

7. Европейский Суд по правам человека > >

 

8. Стейтвотч > >

 

9. Расизм и криминология > >

 

10. Институт Рауля Валленберга > >

 

11. Международное общество прав человека Украинская секция > >

 

12. Права человека в России > >

 

13. Фонд памяти Олексы Тихого > >

 

14. Благотворительная организация " Светлый дом" > >

В украине ластрадо.

 

47. Системно-структурний аналіз віктимізації. (СМОТРИ ВОПРОС 9)

48. Віктимологічна характеристика злочинів, що вчиняються у сфері сімейно-побутових відносин. (ДЖУЖА)

Суттєві розбіжності і складнощі спостерігаються у поглядах на­уковців, які займалися дослідженням категорії побуту. Більш виваже­ною та обґрунтованою видається позиція В. П. Філонова, який не без достатніх на те підстав, поділяє сімейно-побутову сферу на дві части­ни: громадську та сімейну [7, с 520]. Громадська охоплює близькі су­сідські, товариські, дружні або інтимні стосунки, а також дозвільні взаємини поза сім’єю. А сімейна включає стосунки, що виникають між членами сім’ї. Саме таке розуміння структури сімейно-побутової сфе­ри, на наше переконання, чіткіше окреслює її просторово-часові межі, що надалі дасть змогу визначитися з поняттям сімейно-побутових зло­чинів, вчинених щодо неповнолітніх. Отже, сімейно-побутова сфера -це позавиробнича сфера життя суспільства, що складається із громад­ської та сімейної частин і має призначення задовольняти матеріальні й духовні потреби людей.

Особливість цих відносин полягає в тому, що вони перепліта­ються з відносинами, що виникають в інших, непобутових сферах, на­буваючи відповідного відтінку. Відомо, наприклад, що побутові відно­сини тісно пов’язані з сімейними, але було б невірно всі сімейні відносини ототожнювати з побутовими. Побутові відносини узалежнені від дозвілля, тим не менше розрізняється сфера побуту і дозвілля. Побуто­ві відносини складаються між сусідами по квартирі, будинку і т. д., хоч повністю їх не охоплюють. Їх, скоріше, можна назвати комунально-побутовими відносинами. Нарешті, побутові відносини виникають і в робочий час на виробництві, утворюючи так званий виробничий по­бут. Як бачимо, побутові відносини охоплюють ту частину системи суспільних відносин, які стосуються фізичного і соціального відтво­рення людського життя і виявляються в конкретних формах і засобах задоволення потреб в їжі, одязі, житлі, підтримці здоров’я, організації дозвілля, догляді за дітьми, спілкуванні [8, с. 4]. Іншими словами, по­бут – одна з основних форм суспільного життя. Саме у побуті форму­ється і виховується людина, задовольняються її важливі життєві по­треби, розкриваються численні буденні відносини.

Отже, побут є сукупністю невиробничих відносин сімейно-побутового, комунально-побутового, дозвільно-побутового і виробни­чо-побутового характеру, що виникають з приводу задоволення мате­ріальних та духовних потреб людини. Отже, можна виділити чотири групи відносин: сімейно-побутові; комунально-побутові; дозвільно-побутові; виробничо-побутові. З цих груп, на нашу думку, і складаєть­ся поняття побуту (сфера побутових відносин), що охоплює всі побу­тові відносини. Причому кожна з названих груп має свої особливості.

Позначення в плані проблеми просторово-часових кордонів сі­мейно-побутової сфери, що досліджується, дає змогу умовно розділити сукупність ознак сімейно-побутових насильницьких злочинів проти неповнолітнього на дві групи: основні і додаткові. Основними ознака­ми зазначених злочинів є: а) наявність особисто-побутових відносин, що склалися між винним і потерпілим до здійснення злочину (об’єктом посягання виступають захищені кримінальним законом сус­пільні відносини із забезпечення найцінніших фізичних благ – життя й здоров’я особи); б) криміногенний сімейно-побутовий конфлікт, що лежить в їх основі; в) протиправне діяння, саме воно є неправомірним вирішенням конфлікту, конфліктної ситуації між людьми, пов’язаними саме сімейно-побутовими відносинами; г) чітка особистісна спрямова­ність протиправних дій проти безпосереднього учасника криміноген­ного конфлікту; ґ) ситуативний характер злочинного посягання.

До додаткових ознак слід віднести: а) наявність тривалих дозлочинних конфліктних стосунків між злочинцем і потерпілим; б) мотиви особистісного характеру (ревнощі, ненависть, кривдження, неприязнь, помста тощо); в) «підручність» знарядь злочину (спеціально не при­стосованих для цього).

Очевидно, слід виділити також деякі важливі риси, які характе­ризують сімейно-побутове насильство щодо неповнолітніх:. Метою такого насильства є домінування над неповнолітнім та контроль його поведінки. Сімейно-побутове насильство щодо неповнолітнього має тенденцію до повторення (рідко коли буває одноразовим епізодом). Воно є процесом, тобто розвивається поступово і має циклічний харак­тер і за відсутності протидії має тенденцію до посилення.

Враховуючи те, що одна з основних функцій сім’ї - виховання дітей, особливий неспокій викликає застосування різних видів і форм насильства щодо неповнолітніх членів сім’ї зі сторони осіб, зо­бов’язаних за законом їх виховувати. Протиправна поведінка щодо неповнолітніх у сім’ї може вчинятися родичами різної спорідненості. Ними можуть бути старші брати, сестри, дядько і тітка, бабуся і дідусь і т. д. Однак найбільшу шкода розвиткові побутових злочинів завдає насильство проти неповнолітніх з боку батьків і осіб, які їх замінюють. Власне, значущість цієї проблеми і визначила предмет нашого дослі­дження, яким є насильство в сім’ї проти неповнолітніх з боку батьків і осіб, які їх замінюють.

Висновки. Таким чином, оскільки сімейно-побутові насильни­цькі злочини проти неповнолітніх мають окремі ознаки, специфічну кримінологічну природу та особливості попередження, зазначена об­ставина надає достатньо підстав для окремого виділення такого виду злочинів у структурі насильницької злочинності. У зв’язку з тим, що динаміка цієї категорії злочинів має тенденцію до зростання, ступінь суспільної небезпеки надзвичайно високий, а заходи попередження не сприяють суттєвому зниженню їх рівня, виникає актуальна потреба в теоретичній розробці і практичних рекомендаціях кримінологічних аспектів вказаного виду злочинів.

З упевненістю можна стверджувати, що держава повинна ефек­тивно реагувати на випадки насильства в сім’ї та забезпечувати повну реабілітацію тих, хто пережив це насильство. На нашу думку, головне завдання сьогодні - не ліквідація наслідків сімейного насильства, а його попередження. Необхідними заходами з попередження насильст­ва в сім’ї (щодо неповнолітніх, зокрема), насамперед, повинні бути популяризація Закону України «Про попередження насильства в сім’ї», стимулювання як громадськості, так і органів влади та місцево­го самоврядування до його більш широкого застосування, і, зрештою, підвищення рівня ознайомленості громадян з їх природними і охоронюваними законом правами.

Виходячи з викладеного, під сімейно-побутовим насильством щодо неповнолітніх розуміється сукупність суспільно небезпечних і кримінально-протиправних умисних діянь (дії або бездіяльності), по­єднаних з фізичними діями на/чи організм іншої людини (або погро­зою такої дії) за допомогою впливу на психіку, здійснюваних членом сім’ї відносно іншого її неповнолітнього члена (незалежно від факту їх спільного або роздільного проживання) проти або крім волі останньо­го; таких, що посягають на суспільні відносини, які забезпечують такі блага особи, як життя, здоров’я або тілесну недоторканість.

асильство в сім’ї – це особлива міждисциплінарна сфера дослідження, вивченням якої займаються фахівці з педагогіки, психології, соціології, кримінології, кримінального права, адміністративного права та науковці з інших галузей знань. На теперішній час існують три основних підходи до вивчення проблеми насильства в сім’ї: соціально-історичний (або соціально-культурний), який розглядає насильство в сім’ї як соціальну проблему, що виникла через домінантну позицію чоловіка у суспільних відносинах; системний, який зосереджується на причинах та формах конфлікту, вивчає особливості взаємодії, процес вирішення конфліктів у сім’ї як системі, динаміку спілкування (насильство в сім’ї у такому разі розглядається як дисфункція всієї системи, а не просто як наслідок індивідуальної психопатології одного з членів сім’ї); та індивідуально-психологічний, який фокусується на пошуку специфічних рис кривдника та жертви, а також наслідків насильства на особистісному рівні. Теоретики третього підходу звертаються до діагностики генетичних і біологічних аномалій, що виражаються у порушенні фізичного (наприклад, сексуальні та інші розлади) та психічного здоров’я (захворювання нервової системи, депресивні стани, перенесені психологічні травми у дитинстві), зловживанні алкоголем та наркотичній залежності.

Зазначимо, що сутність насильства в сім’ї виражається через такі поняття, як причини, типи (спрямованість) та види насильства в сім’ї.

Насильство в сім’ї має місце у всьому світі, воно не є географічно ізольованою проблемою [1, с. 3-43]. Крім того, воно існує у різних соціальних групах (незалежно від походження, положення в суспільстві, рівня доходу) та категоріях населення (незалежно від расових, культурних, релігійних, соціально-економічних аспектів, сексуальної орієнтації). Однак, не дивлячись на те, що між рівнем освіти та скоєнням насильства в сім’ї немає прямої кореляційної залежності, вказане правопорушення найчастіше вчиняють люди малоосвічені, нерозвинені, з низьким культурним рівнем. Це не випадково, оскільки малоосвіченим особам більш притаманні егоїстичні інстинкти, відсутність критичної оцінки власної поведінки, вузький кругозір, примітивні потреби та інтереси, культ грубої фізичної сили, зневага до морально-культурних норм, нестриманість емоцій, брутальність, безпринципність. Особи з більш високим рівнем освіти намагаються знайти інший спосіб вирішення сімейного конфлікту (примирення, розлучення та ін. ) [2, с. 28]. Крім того, здебільшого не відрізняються високим освітнім рівнем і жертви насильства в сім’ї. Так, серед потерпілих від насильства в сім’ї жінок вищу освіту мали лише 6%; середньо-спеціальну – 20%; середню – 24%; більшість (32%) – неповну середню освіту, а 18% жертв мали лише початкову освіту [3, с. 165].

На жаль, сім’ї деяких працівників правоохоронних органів, які насамперед повинні боротись з проявами насильства в сім’ї, також потерпають від цього соціально-негативного явища. Так, за матеріалами досліджень, які проводилися на кафедрі юридичної психології Національної академії внутрішніх справ України, було встановлено, що на сьогодні проблеми у сімейно-побутовій сфері мають 64% співробітників органів внутрішніх справ [4, с. 39].

Організація Об’єднаних Націй (далі – ООН) вимагає від України розпочати боротьбу з насильством в сім’ї. На даному етапі розвитку України держава визнає існування проблеми насильства в сім’ї, але масова свідомість не сприймає насильство в сім’ї як проблему, що потребує негайного вирішення, боротьба з якою повинна стати одним з пріоритетів державної політики.

Більшість досліджень, присвячених проблемі насильства в сім’ї, розглядають в якості жертв лише жінок та дітей, оскільки саме дані категорії осіб складають переважну більшість жертв насильства в сім’ї (близько 90%). Проте, не слід забувати, що жертвами насильства в сім’ї стають і чоловіки. Однак, дана категорія випадків насильства в сім’ї характеризується більшою латентністю, ніж у випадку вчинення насильства щодо жінок та дітей, адже для чоловіка зізнатись в тому, що він став жертвою насильства у власній сім’ї, прирівнює до того, що він визнає свою слабкість та безпорадність. А як може чоловік визнати це, якщо з дитинства його виховували з думкою, що “чоловіки не плачуть”, тобто чоловікам не дозволено проявляти свою слабкість. Приділяючи увагу лише попередженню та припиненню насильства в сім’ї щодо жінок та дітей, можна дочекатись збільшення рівня випадків насильства в сім’ї по відношенню до чоловіків. Як відомо, мудрий керівник віддасть перевагу попередженню соціально-негативного явища, ніж його ліквідації.

Згідно з оцінками Світового Банку в індустріально розвинутих країнах у загальному показнику смертності жінок у віці від 15 до 44 років 19% припадає на зґвалтування та насильство в сім’ї. Це означає, що кожна п’ята жінка, яка помирає в цьому віці, помирає саме внаслідок травм і хвороб, що спричинені актами насильства (в тому числі від проявів насильства та агресивності з боку знайомих та членів родини). Члени неурядових організацій та співробітники міліції, яких опитала “Міжнародна амністія” (міжнародна правозахисна організація) в вересні 2006 року, вважають, що жертвами насильства в сім’ї є від 50 до 70% українських жінок [5]. Соціологічні опитування Національної академії наук України свідчать: 68% жінок в нашій країні страждають від насильства в сім’ї, 20% з них зазнають насильство постійно.

В 1996 році Комітет Конвенції по ліквідації усіх форм дискримінації по відношенню до жінок розробив рекомендації для уряду України, в які включив ведення офіційної статистики випадків насильства в сім’ї в Україні та її регулярне опублікування. Проте, досі офіційна статистика з цього питання не ведеться належним чином. Наявні у державі статистичні форми звітності по лінії МВС спеціально не відокремлюють насильство в сім’ї, а розглядають факти його вияву в сукупності зі злочинами, вчиненими на побутовому ґрунті.

Ряд українських неурядових жіночих організацій провели декілька комплексних досліджень з проблеми насильства в сім’ї. Отримані дані вказують на розповсюдженість проблеми і надають опис стереотипів поведінки жінок та дітей, які проживають в сім’ях, де розповсюджене насильство. Так, в 2001 році Харківський центр жіночих досліджень провів дослідження, яке було присвячене вивченню впливу насильства в сім’ї на стереотипи поведінки жінок та дітей в Україні. Загальна оцінка відносин в сім’ях показала, що в 19% сімей присутні ворожість та образи, а в 18 – 20% – фізичне насильство. Присутність фізичного насильства була відмічена в 80% сімей, де, за ствердженнями дітей, вживання алкоголю стало нормою. Було встановлено, що від 30 до 40 відсотків всіх дзвінків, що надходять у відділення міліції, пов’язані з насильством в сім’ї. Кількість громадян, на яких надходили скарги в правоохоронні органи за систематичний прояв насильства в сім’ї, постійно зростає. Підраховано, що в Україні насильство в сім’ї є причиною 100 000 днів госпіталізації, 30 000 звернень у відділення травматології та 40 000 викликів лікаря на рік. Що стосується судово-медичної експертизи, яка є обов’язковою у випадку кримінального звинувачення, то кожен лікар оглядає близько 1 200 жертв насильства в сім’ї на рік.

⇐ Предыдущая27282930313233343536Следующая ⇒

Поделиться:

Воспользуйтесь поиском по сайту: