50. Поняття і система віктимологічної профілактики.

50. Поняття і система віктимологічної профілактики.

Стратегія боротьби із злочинністю у світі загалом і в нашій країні зокрема, переходить до системного впливу на неї, тобто втілюються в життя комплексні програми загально-соціальних та кримінально-правових заходів протидії цьому негативному явищу.
Віктимологічну профілактику визначають як систему взаємопов’язаних, організаційно забезпечених державних, громадських та індивідуальних заходів, спрямованих на виявлення і усунення або нейтралізацію чинників, які формують особисту чи масову можливість стати жертвою злочину.
Ідея захисту жертв злочинів від протиправних діянь злочинців та свавілля державних чиновників послідовно втілюється з кінця 40-х років ХХ століття. Б. Мендельсон, Г. Гентіг, Г. Елленбергер у той час започаткували дослідження механізму злочинної поведінки з урахуванням віктимологічних аспектів. Вони сформулювали новий науковий напрям – віктимологію як систему знань про жертву злочину.
Виникненню віктимології сприяло обмеження традиційних моделей профілактики злочинів, спрямованих виключно на нейтралізацію кримінальної активності злочинців. Це спонукало правоохоронні органи використовувати можливості віктимологічної профілактики, головною метою якої є зниження ризику стати жертвою злочину. До цієї діяльності активно залучаються громадські організації, асоціації, різні спілки й комітети, клуби потерпілих. Наприклад, у ФРН – громадська організація „Біле кільце”, у США – Національна асоціація з надання допомоги жертвам. На міжнародному рівні діють Всесвітня віктимологічна асоціація, Європейський форум підтримки жертв злочинів.
В Україні у 1997 р. був створений правозахисний центр „Ла Страда – Україна”, який є членом Всесвітнього альянсу проти торгівлі жінками.
Проблема захисту прав жертв злочинів дістала відповідне схвалення і в Організації Об’єднаних Націй. Генеральна Асамблея ООН 29 листопада 1985 р. Затвердила Декларацію основних принципів правосуддя для жертв злочинів і зловживання владою. Декларація визначила такі головні напрями підтримки потерпілих:
1) впровадження у національне законодавство держав – членів ООН міжнародних стандартів доступу потерпілих до системи правосуддя та державної підтримки;
2) кримінально-правова реституція жертвам, їх сім’ям або утриманцям;
3) компенсації жертвам з державних і недержавних фондів;
4) надання необхідної матеріальної, медичної, психологічної та соціальної допомоги з урядових, добровільних громадських та місцевих джерел.
Кримінально-процесуальне законодавство України передбачає право потерпілого або його представників подати позов, який розглядається судом одночасно з кримінальною справою. Рішення про відшкодування збитків суд приймає і без наявності позову, однак в умовах економічної нестабільності та низького життєвого рівня більшості населення України такі рішення дуже рідко виконуються в повному обсязі.
Важливим кроком до реального захисту окремих категорій осіб стало прийняття в грудні 1993 р. Законів України „Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві” та „Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів”. У цих законах названо види відповідних профілактичних заходів і порядок їх здійснення. Окрім того, Комплексна програма профілактики злочинів на 2001-2005 роки, затверджена Указом Президента України від 25 грудня 2000 р., містить низку заходів щодо захисту

51. Віктимологічне запобігання, припинення і профілактика агресивних злочинів.

Заходи віктимологічної профілактики некорисливих насильницьких злочинів
Віктимологічна профілактика повинна здійснюватися з урахуванням заходів щодо нейтралізації ситуацій, пов'язаних із завданням шкоди - це може бути найбільш радикальний варіант профілактики за умови виключення рецидиву.
Необхідно максимально використовувати захисні можливості потенційних потерпілих шляхом організації цілеспрямованої виховної роботи: фізичного, статевого виховання, навчання прийомів самозахисту, прищеплення певних якостей, а саме: рішучості, сміливості, критичності, спостережливості.
Правове виховання та навчання громадян через поширення інформації про необхідну оборону допоможе їм не лише протидіяти ілочинцю й своєчасно повідомляти правоохоронні органи про вчинені злочини або такі, що готуються.
Забезпечення технічними засобами захисту осіб, стосовно яких було вчинено напад, - від охоронної сигналізації до озброєння - є важливим чинником попередження злочинів та протидіяння злочинцям.
Необхідно здійснювати певну переорієнтацію оперативно-розшу-кової діяльності на потерпілого, як у плані її інформаційних можливостей, так і здійснення заходів профілактичного характеру. Така праця - від потенційного потерпілого до злочинця - дозволить більш ефективно виявляти злочини, що готуються, попереджувати їх, забезпечуючи безпеку осіб, котрі схильні стати жертвами злочину.
'Значне місце в розробці віктимологів посідають рекомендації щодо оптимальної поведінки в екстремальних ситуаціях, а саме:
- уникати малолюдних місць і взагалі не з'являтися на вулиці в пізній час;
довіряти своїй інтуїції у небезпечній ситуації. Побачивши підозрілого чоловіка, необхідно бігти відразу, а не поступово при-
рішучі дії. Внутрішня рішучість та впевненість у собі проявляється в зовнішньому вигляді (осанка, хода). Інколи цих зовнішніх ознак достатньо для того, щоб злочинець прийняв рішення про те, що для нападу йому потрібно знайти інший об'єкт;
- поводити себе в момент нападу рішуче. Здебільшого, відсіч приголомшує нападників, які звикли бачити наляканих жертв. Голосні крики, спроба вдарити, напасти на насильника підвищують шанси жертви вийти із ситуації, що склалася, з найменшими втратами. Використання прийомів рукопашного бою, зброї та інших засобів самозахисту також може бути необхідним;
- не використовувати засоби самозахисту, якщо немає впевненості в їх справності та ефективності. Якщо спроба їх використання виявилась невдалою, це значно підвищує агресивність нападника;
- запропонувати злочинцям гроші, сумку та інші цінності перед використанням зброї та інших засобів захисту. Це відверне їх увагу, що дозволить використати ефект несподіваності в контратаці;
- намагатися встановити емоційний контакт з нападником. Одним зі способів установлення емоційного контакту є спроби розжалобити злочинця (наприклад, посилаючись на 'хворих родичів, власну тяжку хворобу тощо).
Віктимологи розробили концепцію пасивного та активного захисту. До пасивного захисту належить використання броньованих автомобілів, будов домів, схожих на фортеці, наймання охоронців, носіння бронежилетів.
Під активним захистом розуміється самозахист та захист, що здійснюється іншими людьми (припинення нападу). Віктимологи
рекомендують робити своє життя менш прогнозованим - це ускладнить підготовку нападу.
Корисним є певне інформування громадян про привід, що він спричинив розвиток конфлікту, а також про ознаки осіб, які мають підвищену схильність до конфліктів. Наприклад, психологи встановили, що, підтримуючи тривалий час зоровий контакт з певною особою, людина може справити на іншу враження надмірної самовпевненості і це може бути сприйнято як виклик. Якщо людина перебуває у стані сильного озлоблення, ненависті, її зіниці звужуються. Несподіване звужування зіниць людини - ознака того, що ч її боку може загрожувати небезпека, тому потрібно бути готовим до протидії. Якщо голова людини схилена вперед і при цьому вона дивиться на вас, то це ознака агресії. Коли людина готується до боротьби, її дихання стає більш глибоким.
наслідків злочинності.
Важливим напрямом профілактики агресивних злочинів є лікування, у тому числі примусове, алкоголіків, наркоманів, а також агресивних психопатів. Сучасна медицина має можливості понизити рівень агресивності людей, небезпечних для суспільства. І ці можливості за належного контролю необхідно використовувати.
Для попередження зґвалтувань, що, як відомо, частіше вчиняються у літні місяці, повинно бути посилено патрулювання міліції у місцях масового відпочинку людей, у лісопарках. Необхідно роз'яснювати, як поводити себе, щоб не стати жертвою злочину.
Важливим компонентом мобілізації захисних можливостей по-тенцінних жертв є заняття спортом, навчання їх засобам оборони. Розвиток фізичної сили, впевненості в собі, у своїх можливостях постояти за себе можуть відігравати вирішальну роль у виборі потерпілим (потерпілою) найбільш доцільної лінії поведінки, яка забезпечить ефективне протистояння (опір).

В числе объектов воздействия специальных мер она называет прежде всего криминальную и криминогенную среду, в которой находятся лица молодого возраста (до 29 лет), лиц без постоянного источника дохода и лиц, ранее совершавших преступления. А. И. Долгова называет следующие меры специального предупреждения:

• Воздействие на лиц, злоупотребляющих алкоголем и иными психоактивными веществами с целью ресоциализовать их и побудить к отказу от употребления этих веществ.
• Ресоциализация лиц, освобождённых из мест лишения свободы: их трудоустройство, обеспечение жильём и т. д.
• Коррекция поведения лиц с аномалиями психики, особенно на раннем этапе (в детских учреждениях).
• Создание психологических консультативных центров, направленных на реабилитацию жертв бытового насилия и предотвращение новых посягательств на их интересы.
• Виктимологическая профилактика, призванная по возможности вывести людей из «групп риска», подверженных совершению насильственных преступлений, обучить их навыкам по избежанию опасных криминогенных ситуаций.

Предупреждение насильственной преступности может также осуществляться косвенно, путём воздействия на другие виды преступности. Например, борьба с организованной преступностью влечёт уменьшение общей насильственной преступности, поскольку именно насилие лежит в основе деятельности организованных преступных формирований.

Важное место в системе профилактики насильственных преступлений занимают уголовно-правовые нормы с так называемой двойной превенцией, устанавливающие ответственность за деяния, которые предшествуют совершению тяжких насильственных преступлений в «преступной карьере» большинства опасных преступников: хулиганство, угроза убийством, незаконный оборот оружия и т. д. ^[30] Фактическая безответственность лиц, совершающих подобные деяния, создаёт у них чувство безнаказанности и приводит к эскалации преступного поведения.

В «Толковом словаре русского языка» Д. Н. Ушакова насилие определяется как: 1) применение физической силы к кому-нибудь; 2) применение силы, принудительное воздействие на кого-нибудь, что-нибудь; 3) притеснение, злоупотребление властью, беззаконное применение силы^[3].

Не любое насилие является предметом рассмотрения криминологов, а лишь то, которое связано с нарушением норм уголовного законодательства (криминальное насилие). Выделяют два вида такого насилия^[4]:

• Физическое насилие — причинение соматического, телесного вреда человеку, вплоть до лишения его жизни.
• Психическое насилие — причинение психического, морального вреда: угрозы, оскорбления, клевета, шантаж, все виды принуждения и ограничения свободы человека; также некоторые виды обмана, психопрограммирования и экономические методы.

Наказуемым может являться не только само насилие, но и призывы к нему. Кроме того, насилие может выступать не только как способ совершения преступления, но и как сила, обеспечивающая создание и устойчивость организованных преступных формирований^[5].

Агре́ ссия (лат. aggressio — нападение) — мотивированное деструктивное поведение, противоречащее нормам сосуществования людей, наносящее вред объектам нападения, приносящее физический ущерб людям или вызывающее у них психологический дискомфорт. ^[1] В моральных теориях (в Принципе неагрессии (англ. ), Дискурсионной этике (англ. )) агрессия считается причиной насилия.