49. Віктимологічна детермінація злочинів, учинених щодо осіб похилого віку.

Визначено, на підставі результатів дослідження, найбільш типові риси жертв корисливих злочинів серед осіб похилого віку. Більш віктимними є особи жіночої статі (53 %), але це співвідношення не є однаковим у всіх корисливих злочинах. Переважна більшість осіб похилого віку мали професійно-технічну освіту. Найчастіше злочини вчиняються щодо осіб віком 55-65 років (84, 3 %). Пояснення цього знаходимо у тому, що частка осіб віком від 55 до 65 років переважає у співвідношенні з іншими категоріями осіб, які старші зазначеного віку. Встановлено, що за рівнем матеріального становища більшість жертв мали середній достаток, з них трудову діяльність продовжували 55, 7 % осіб. Проаналізувавши психологічні складові жертв похилого віку, дійшли висновку, що віктимність цих осіб істотно посилюють такі характерні риси, притаманні саме для цього віку, як надмірна довірливість, необачність, необізнаність, самовпевненість, нездатність швидко орієнтуватися у складних життєвих ситуаціях та приймати оптимальні рішення тощо. Використовуючи в якості критеріїв типології жертв поведінку особи, виділено такі типи жертв похилого віку у корисливих злочинах, як пасивна, нетипова, необачна та жертва довіри. Зокрема, поведінка нетипової жертви не створює суттєвих умов для вчинення суспільно небезпечного діяння чи його перешкоджання. До таких жертв відносяться особи похилого віку, які не підозрювали про вчинення суспільно небезпечного діяння через відсутність їх на місці злочину (переважно це особи щодо яких були вчинені крадіжки за місцем проживання – 41, 1 %). Необачний тип жертви дозволяє відобразити внутрішній психологічний стан особи. Поведінка такої жертви характеризується наступними психологічними особливостями: неуважність, нездатність швидко орієнтуватися у складних життєвих ситуаціях та приймати оптимальні рішення тощо. До такого типу відносяться жертви крадіжок (окрім тих, що були вчинені за місцем проживання осіб похилого віку) та умисних вбивств з корисливих мотивів – 34, 3 %. Поведінка пасивної жертви характеризується нездатністю протистояти злочинному посяганню, внаслідок немічного стану особи похилого віку або викликаним страхом. До типу пасивної жертви відносяться особи, які постраждали від грабежів та розбійних нападів – 18, 6 %. Поведінка жертви довіри характеризується такими особливостями особи як: надмірна довірливість, добродушність, самовпевненість, занадто висока чи занадто низька самооцінка тощо. За результатами дослідження їх частка становить – 6 %. До типу жертв довіри відносяться жертви, що постраждали від шахрайства. Запропоновано запобігання віктимній поведінці осіб похилого віку здійснювати за допомогою загальносоціальних та спеціально-кримінологічних заходів. До загальносоціальних заходів варто віднести: організаційно-правові (заходи щодо усунення недоліків у діяльності суб’єктів запобігання), соціальні (які спрямовані, перш за все, на заходи щодо поліпшення стану здоров’я та якості життя осіб похилого віку, оскільки старіння населення супроводжується погіршенням здоров’я, зростанням захворюваності (збільшенням серед них кількості осіб, що потребують сторонньої допомоги) тощо), економічні (забезпечують нейтралізацію недоліків функціонування економічної сфери на мікро- та макрорівнях, наприклад, заходи, що спрямовані на реформування системи пенсійного забезпечення), технічні (спрямовані на зниження віктимізації осіб похилого віку, шляхом застосування різних технічних засобів: ознайомлення осіб похилого віку із засобами для самозахисту (сльозогінної та дратівної дії), засобами захисту свого помешкання (охоронна сигналізація тощо)). Внесено пропозиції щодо доцільності здійснення запобігання віктимізації осіб правоохоронними органами, які висвітлені у науковій новизні роботи, а також внести зміни до ЗУ „Про міліцію“, „Положення про службу дільничних інспекторів міліції в системі Міністерства внутрішніх справ України“ та Комплексної програми профілактики правопорушень. До спеціально-кримінологічних варто віднести заходи, що полягають у законодавчому врегулюванні здійснення запобігання віктимізації осіб похилого віку та удосконаленні роботи суб’єктів запобігання. Наприклад, направляти подання дільничним інспекторам, директорам територіальних центрів соціального обслуговування пенсіонерів та керівникам соціальних служб, що містять рекомендації запобігання віктимній поведінці осіб похилого віку (проведення бесід, інструктажів тощо). Запропоновано на територіальні центри соціального обслуговування пенсіонерів покласти обов’язок здійснення заходів запобігання віктимізації осіб похилого віку, оскільки працівники зазначених установ безпосередньо здійснюють догляд за особами похилого віку та мають у своєму штаті психолога, спеціаліста з соціальної роботи тощо.
Таким чином, досліджуючи особистісні властивості осіб похилого віку, а також шляхи вдосконалення діяльності суб’єктів запобігання в Україні, автор, не претендуючи на вичерпне висвітлення усіх її аспектів, спробувала зробити власний внесок у дослідження та розробку шляхів розв’язання цієї проблеми.