 |
70. Тіньовий сектор в економічному відтворенні. Характеристика тіньової економіки в Україні.
|
|
|
|
70. Тіньовий сектор в економічному відтворенні. Характеристика тіньової економіки в Україні.
Тіньовий сектор в економіці України займає помітне місце. Адже податкова політика нашої держави настільки ще не розроблена в інтересах суб’єктів економічних відносин, що їм просто невигідно “випливати ззовні”. Взагалі тіньовий сектор на Україні займає приблизно 65-60% частку всієї економіки та помітно впливає як на розвиток малого, так і на розвиток великого бізнесу, банківської системи), на розвиток всіх галузей народного господарства. Хоча офіційно не визнана наявність тіньового сектору в економіці України, він існує і продовжує укріплюватись. Тіньова економіка – це економічна категорія, яку можна визначити як сукупність специфічних економічних відносин, пов’язаних з діяльністю по вир-ву товарів і послуг, прихованого від державного контролю з метою отримання доходів особистого збагачення. До неї відносять:
-види економічної діяльності, що приховуються їх учасниками у зв’язку з небажанням афішувати їх і одержані при цьому доходи приховують від оподаткування.
-протизаконна криміногенна діяльність, спрямована на особисте збагачення.
-неформальна економіка, облік діяльності якої ускладнений.
Під тіньовою економікою розуміють усю економічну діяльність, яка з різних причин не враховується офіційною статистикою і не включається до складу ВВП. Критичний рівень – 30-35%.
Щорічний відплив капіталу за межі України становить багато мільярдів доларів. Без прямої участі державних чиновників усіх рівнів такі операції неможливі, як і приватизація державного майна за безцінь.
83 Національне багатство та його структура.
|
|
|
Національне багатство-це сукупність матеріальних благ, нагромаджених суспільством за всю його історію.
Сучасна економічна теорія критикує тезу про матеріальний зміст багатства. Це пов*язане з тим, що у наш час у розвинутих країнах відбувається посилення гуманістичних тенденцій в теорії та практиці господарюв.
Якщо раніше розвиток країни визначався ступенем нарощування матеріально-речових обсягів ви-ва, то на суч. етапі вирішальне значення мають ефективні якісні перетворення і структурні зрушення в економіці. Можливість цих зрушення визнач. станом нематеріальних форм багатства і сфер, які забезпечують розвиток людини.
Тому, у широкому розумінні нац. багатство включає в себе як матеріальне, так і нематеріальне багатство.
Елементи матеріал. форми: виробничий капітал(основний і оборотний); основний капітал сфери нематеріального ви-ва(школи, лікарні, житлові будинки); резерви капітальних благ; майно домашніх господарств; запаси і резерви споживчих благ. Також відносять природні ресурси, котрі залучені до господарського обороту(відтворювальні, невідтворювані).
Потенційні кор.. копалини, або ті, що тільки розвідані не входять.
Елементами нематеріальної форми нац. багатства є духовні і культурні цінності(нагромаджений виробничий досвід, освітній потенціал нації, досягнення науково-технічної думки, інформаційні ресурси, інтелектуальний рівень). якщо країна втрачає своє інтелектуальне багатство внаслідок еміграції провідних вчених і спеціалістів, вона безповоротно втрачає певну частину ВВП і можливості в нагромаджені більшого нац. багатства. Те саме спостерігатиметься і в знижені інтелектуального рівня нації.
Нац. багатство включає в себе також ті елементи, які перебувають у інших країнах, але належать уряду, організаціям та окремим особам.
Національне багатство виступає як важливий показник економічної могутності країни та джерело її соціально - економічного прогресу.
|
|
|
84 Розподільчі відносини та їх місце у відтворювальному процесі:
В економічній літературі розподільні відносини розглядаються через призму розподілу нац. доходу. Розрізняють розподіл факторів ви-ва та розподіл доходів і продуктів, які між собою взаємопов’язані та взаємозалежні.
РОЗПОДІЛ
факторів доходів продуктів
теорія розподілу була започаткована Д. Рікардо. Дж. С. Мілль свою тритомну працю присвятив розподільним відносинам, по детально та поелементно проаналізувавши практику розподілу та підбивши підсумки теорії розподілу класичної політичної економії.
Суб’єктами розподільчих відносин є домогосподарство, фізична особа, підприємство чи держава. Об’єктами розподілу можуть бути земля чи інші природні ресурси, праця, капітал, дохід, технологія, інформація. У рамках національної економіки об’єкти розподілу – це національне багатство, валовий національний продукт, національний дохід.
Розподільчі відносини у відтворенні виконують потрійну роль: по0перше, є умовою ви-ва; по-друге, виступає результатом ви-ва; по-третє, визначає характер і кількісний рівень споживання. Характер розподілу визначає здатність суспільства до економічного зростання в перспективі.
85 Об’єктивні основи формування доходів населення:
Доходи населення є визначальною складовою розподілу національного доходу. В економічній теорії висуваються різні концепції стосовно суперечностей у розподілі доходів. Марксизм пояснює його існуванням експлуатації трудящих, тобто згідно з теорією трудової вартості заробітна плата не є відображенням вартості робочої сили; маржиналізм – теорією граничної продуктивності факторів ви-ва; нелкласичний напрям – індивідуальними здібностями та грою ринкових сил. Кожна з точок зору характеризує відповідний бік розподілу доходів населення.
Доходи населення чи господарств формуються за рахунок надання послуг робочою силою, індивідуальної трудової діяльності, власності, соціальних трансфертних платежів тощо. Граничною нижньою межею величини доходів населення є прожитковий мінімум. Це вартісна величина необхідних для підтримання фізіологічної життєдіяльності людини засобів існування. Якщо індивідуальні доходи нижче цієї межі, то наступає скорочення населення в країні. Крім того, в країні є частина непрацездатного населення, яке вимагає матеріальної підтримки. Держава здійснює перерозподіл національного доходу через систему соціальних виплат.
|
|
|
