Як жиди святкують Пурім

Ось як самі жиди розповідають про свято Пурім в книзі рабина Ісраель-Меіра Лау "Практика іудаїзму в світі усної Тори": "Ми святкуємо Пурим 14-го і 15 адара (місяць відповідає нашому березню. – С.П.) в пам'ять про врятування євреїв від повного винищення в часи царя Ахашвероша, який правив величезною Перською імперією. Сановник царя Гаман задумав згубити всіх євреїв і кинув жереб (пур), щоб дізнатися, коли найбільш підходить для цього час. Від слова "пур" свято називається Пурим… Пурім символізує боротьбу за фізичне виживання єврейського народу. Тому святкування Пурима включає в себе моменти не тільки духовні, але і чисто матеріальні, як би призвані заявити на весь світ: ось ми живемо, їмо, п'ємо і веселимося..." [ 15, 314,315 ].

Пропагуючи для гоїв інтернаціонал, самі жиди засуджують прояви асиміляції в своїх громадах, приводячи приклади з історії про Естер. Але цікаво, що сама Естер, яка лягла під Ахашвероша, як і її дядько Мордехай, що вислужувався перед царем, такому засудженню не підлягають: "Відомо зі слів мудреців наших, що перські євреї тих часів проявляли сильну схильність до асиміляції, і знайшлися навіть такі, що відгукнулися на запрошення Ахашвероша прийти на його пир (бенкет). А участь в цьому пирові означало страшне приниження їх національної гідності – адже вино там подавали в посуді, загарбаному в Єрусалимському Храмі вавілонським царем Невухаднецаром. Розуміється, що це означало також і знехтування законами Тори про кашерну їжу і забороною пити вино, що зроблене неєвреями". [15, 315-316]. Цікаво, а чи засуджуються зараз жиди, які увійшли до урядових кіл України, адже вони частенько бенкетують з "неєвреями"? Чи може на їхніх столах тільки кошерна їжа? А може там вже тільки жиди і "жидовствуючи", тому й питання піднімати не слід?

А ось дуже цікавий уривок з названої книги, як треба трапезувати на святі Пурим істинним іудеям: "Пурим – це "дні пира і радості"… Під час трапези вдень ми зобов'язані пити вино, бо сказали мудреці наші: "Повинна людина напитися в Пурим до того, щоб не відрізняти слова "проклят Гаман" від слів "благословен Мордехай". [15, 318]. Звичай пияцтва в іудаїзмі ведеться ще від праведників Ноя і Лота, які набралися вина до нестями. Над першим надсміявся його син Хам, а другого зґвалтували доньки. [1]. Ось такі моральні устої, прийняті в даному суспільстві.

Дослідники Біблії вважають, що Книга "Естер" нічого повчального і морального не містить. Немає вона й історичного значення, бо вся "історія" з Естер вигадана, як вигаданий бенкет, що нібито тривав "сто вісімдесят днів" [1, Естер,1,4], як вигадана підготовка кожної дівиці з гарему шляхом намащування ароматами "протягом дванадцяти місяців" [1, Естер,2,12], перш ніж цар мав покликати ту чи іншу з них до себе в спальню.

Книга "Естер" викликала немало заперечень її з боку богословів. Зокрема, Мелітон Сардійський, один з найосвіченіших єпископів другої половини ІІ ст., вважав "Естер" неканонічною і припускав, що ця книга – уривок із перського літопису часів Ксеркса, перероблений якимось іудеєм. [6, 107-108].

Оскільки ім'я Мардохей походить від імені вавілонського бога Мардука, а Естер – від богині Іштар, дослідники вважають, що зміст повісті про Естер автор запозичив з вавилонської мітології, а свято "пурім" – це єврейська переробка вавілонського весняного свята "загмук". [6, 180].

Мітологія

Ми розглянемо мітологічний підтекст книги Естер, тому звернемо увагу на окремі уривки, які перегукуються з більш давніми арійскими творами. Ще Іван Франко намагався звернути увагу русинів, довідавшись про переклади шумерських табличок: "Жиди перейняли свої казки від вавилонян і інших сусідніх народів" [21, 100].

Та, нажаль, як сто років тому, так і зараз нас намагаються одурити, при чому на державному рівні, підсовуючи Біблію, як "святе письмо". Тож закликаю рідновірів не водитися на легендах про всемогутність жидів, а дати належну відповідь цим побрехенькам.

Треба відразу зазначити, що юдейські дослідники прив'язують мітологічні постаті до реальних історичних персонажів і доводять, що така подія насправді відбулася для кращого впливу на свідомість людини. Цей прийом досить відомий і зустрічається в різних релігіях в тому числі і в слов'янських давніх творах. Між прихильниками мітології і деякими істориками йдуть суперечки про справжність описаних подій. Такі історики, прикриваючись науковими званнями, стверджують, що вони мали місце, аби задовольнити духовні потреби віруючих. Іноді зустрічаються в своїй основі справжні події, але вони так обростають мітологією, що історична сторона втрачає всякий смисл. Так, наприклад, сталося з Ісусом Христосом. Вдалий витвір юдейських рабинів породив світову релігію для гоїв. І хоч при елементарних знаннях мітології можна побачити, що Ісус уособлює Сонце, яке щоразу вмирає і воскресає, тобто заходить і сходить. Та для віруючих цей чоловік є спасителем людства, що зійшов з небес, а хто цьому не вірить – той від Сатани.