Ахашверош – Род (як варіант Сварог)

Аналогічна ситуація складається з книгою "Естер". Вона починається розповіддю про царя Ахашвероша, у поясненнях до Біблії стверджують, що Ахашверош – це перський цар Ксеркс (485–465 до н.д.). "Біблійна енциклопедія" подає це ім'я, як найменування різних царів перських і пояснює цю назву за Фюрстом, як князь і голова, за Гезенієм, лев-цар. [13, 75].

Скористаємося для пояснення імені Ахашверош ведичними дослідженнями Степана Наливайка. Перша частина імені Ахаш можливо тотожна одному з епітетів Шіви – Махеш. Це ім'я складають компоненти маха "великий" + іша "бог" – "Великий Бог". [12, 247]. У другій частині цього імені "Верош" можемо побачити ведичного Вріша, якого С.Наливайко пояснює, як одне з імен Шіви і на санскриті означає " бик". Саме це ім'я відповідає імені слов'янського Бога Велеса. [12, 32,33]. Індійський етнонім махавріша дослівно означає "великий бик" і пов’язується дослідниками з Шівою-Рудрою. Рудра, тотожний нашому Родові. [12, 34]. Ім'я Ахашверош можемо пояснити, як "Великий або Могутній Бог-Бик".

Наливайко також доводить, що різновид слова варш означає ще й "дощ". Водночас ця основа, окрім значення "іти дощеві" має ще значення "осипати дарами", тобто пов'язується з поняттям про достаток, родючість, урожай [12, 34]. Це й відповідає ознакам Бога Велеса – що царює на землі і є опікуном багатства. [17, 47-50].

У ряді мітологій (шумерській, єгипетській. індійській, іранській) бик – земне втілення Бога або його атрибут; у давньому Дворіччі, Середній Азії ІІІ-ІІ тис. до н.е., в давньоіндійській та давньоіранській традиції бик – образ місячного божества. [12, 35]. Слов'янського Велеса також можна ототожнювати з потойбічним Сонцем, що проявляється в Місяці. А роги Велеса, якраз і символізують Місяць.

Але, враховуючи, що Ахашверош – це Великий Бик, то дивлячись на священний символ русичів "Триглав", можемо побачити у загальному символі великого бика з рогами зубами, а в нижній частині, в районі яйця, – малого бика. Тож за великого треба розуміти Ахашвероша-Рода (Сварога), а за малого – Гамана-Велеса, його заступника. Тобто Род виступає великим яйцем-Всесвітом, а Велес – яйцем-зародком, або утворюється співвідношення тіло-живіт.

Цар Ахашверош затіяв величезну гостину, показуючи славу своєї величності аж на сто і вісімдесят днів [1, Естер,1,4]. Звичайно, що в дослідників є сумнів про такий довгий пир. Та якби вони врахували, що річне коло шумерів (як і слов'ян) має 360 днів, а пів кола має 180 днів, то стає зрозуміло, що пир відбувається з вересня по березень. Назва місяців "вересень" і "березень" має спільні витоки, і пов'язана з Богом Велесом, який повертає календарне коло. Звідси й слово "вірш" (вертіти, повертати), що перегукується з ведичним врішем (биком), а Велес є опікуном поезії. Тобто пир тривав 180 днів з вечора до ранку Сварожого. Недаремно саме 1 вересня або 1 березня святкувалися Новоліття. [14, 29-30].

Вашті - Віста

Сьомого дня, коли цареві стало весело на серці від вина, він наказав сімом євнухам привести царицю Вашті перед цареве обличчя, щоб показати народам та зверхникам її красу. [1, Естер,1,10,11].

Вашті – це ніхто інша, як слов'янська Віста чи римська Веста (Vesta) – вечірня зоря, якою називають планету Венеру. Веста, як і грецька Гестія чи скіфська Табіті [5, IV,59], є Богинею домашнього вогнища, покровителька міст і держав. Зоря-вістунка провіщає народження Сонця-Дажбога. Тому Святвечір починають з її появою на небосхилі. [16, 29]. Вислів "Де ти вешталася?" стосується саме порівняння із вечірньою зорею. Західна частина світу у англійців має назву Вест (West). Чому ж більшість ознак Богині пов’язана з домашнім вогнищем? Тому що наша вогняна птаха-зоря Матир-Сва-Слава (загальна назва вечірньої і ранкової зорі) несе вогонь небесний у наші домівки: "Молимо Патар Дяіє, яко той ізведе огінь, який Матирь-Сва-Слава принесла на крилах своїх Праотцям нашим." [4, ВК,19]. Цей вогонь мають затопити в печах (комині) на 1 вересня – початок Сварожого вечора. Тому птаха-зоря для нас є доброю гостею (Гестія), віщункою (Віста) зародження Сонця, бо вогонь символізує зародок (або дитину) небесного світила: "та бо Зоря сонце провіщає" [4, ВК,7ж].

Цариця Вашті відмовилася прийти, чим розлютила царя. [1, Естер,1,12]. Слуги почали шукати для царя нову дівчину у дружини. І та дівчина, яка буде найкраща в царських очах буде царювати замість Вашті. [1, Естер,2,4]. Відразу стає зрозумілим, що вечірня зоря має замінитися ранковою, тому Вашті не виходить, а замість неї знаходять іншу…