Святовит та його прояви.

Яков Головацький ще в 19 ст. доводив, що західнослов'янський Свантовит (Святовит) і Дажбог є тотожними, як за мітологією, так і за його чотириликим кам'яним зображенням: "Доказом того, що обожнюваний на Русі Дажбог чи Хорс абсолютно схожий зі Святовитом західних слов'ян, служить нещодавно відкритий нижче селища Личківці на Тернопільщині в руслі річки Збруч бовван, що був перевезений графом Потоцьким до Кракова і подарований тамтешньому університетові... Отже, обожнене сонце чи Дажбог, що зветься Сварожичем, Радогостом чи Святовитом, був шанований скрізь по Слов'янщині."

Микола Костомаров також посилаючись на давні свідчення доводить, що Световит був Богом сонця і війни: "Гельмольд говорит (Chron. Slav., с. VI, р. 21), что под Свентовитом разумели славяне солнце, приписывали солнцу первенство над другими божествами… Имя Свентовит, по толкованию Шафарика, происходит от слова Swięty (святой) и вит (Shaff. Staroz. okr., I, czt. III, § 18, 350). Вит было слово, означавшее вообще достоинство природы человеческой: оттуда витязь, витяжество, swycięstwo (победа), вития (красноречивый, мудрый); там и корень слов: ответ, привет, вещать, вещий. И даже в языках немецкого племени сохранилось это значение: так, по-англосаксонски vita – советник, оттуда vitzig, vittenagemot – судья, собрание старейшин, и скандинавское vitter – чародей, вещун (Philips Deutsch. Gesch., I., 231. – Grimm. Rechtsaltherth., 778 – 779). Что Свентовит, Сварожич, Радегаст и Даждьбог одно и то же – кажется ясно. Конь у Свентовита и у Сварожича; воплощение на земле и у Радегаста и у Свентовита; все три – божества войны, предвещания" [12, 207-208].

Яків Головацький також зазначає, що чотири мітологічні істоти Яровит, Руєвит, Поревит та Поренут, що згадуються у полабських та прибалтійських слов'ян, були нічим іншим, як обоженим втіленням Сонця. [3, 21]. Тобто це прояви Святовита, які тотожні проявам Дажбога східних слов'ян: Ярило, Купало Мир, Коляда. Для нашого дослідження важливо наступне свідчення про наймолодше Сонце, яке ми пізніше порівняємо з образом молодого Давида: "Поренут зображався з чотирма головами, а п'яту тримав на грудях. Він втілював поворот сонця на літо, або народжуване сонце. Чотири голови є атрибутом сонця (пор. Святовит), а п'ята на грудях зображала народження нового сонця, оскільки слов'яни (як і багато інших народів) вірили в щорічне народження його." [3, 22].

Більш докладніше про Поренута описує Микола Костомаров: "Подле храма Поревитова стоял храм Поренута. Нарушевич толкует, что это слово происходит от poronić (Hist. nar. polsk., t. I Mythol. Slaw.), родить, и полагает, что он был символом рождающей силы. Это, по моему мнению, основательно. Идол изображался с четырьмя головами, а пятую держал на груди, одною рукою за бороду, а другою за лоб (Sax. ibid.). У славян, как и у других народов, было понятие о ежегодном рождении солнца, как выражался поворот на лето, и потому Поренут четвероголовый (поэтому уже сходный с Свентовитом), кажется, изображал солнце в момент его возвращения к деятельности после зимнего усыпления... Четыре головы были постоянным атрибутом солнца вообще, а пятая на груди означала рождение нового солнца. [12, 214].

За Володимиром Шаяном Свантевит є божеством Найвищого Світла, Святості. Перша частина імені "сванте" позначає святість або світло, а "вит" може означати того, що перебуває і ширяє високо, отже у світі святості. Також "вит" може бути спорідненим із литовським "вит-іс" чи нашим "вит-езь" у значенні "лицар, герой, переможець", отже той, що перемагає силою святості, Бог Перемоги Святості. [23, 228, 240].

До пояснення слова "вит(д)" треба додати "видіти" або від "vita" (з лат. "життя"). Тобто, коли Сонце сходить, то ми "світ видимо" або Сонце – це "світ, що дає життя".