Тотожність біблійного Давида із слов'янськими дажбогом і святовитом

На давніх козацьких прапорах чи на гербах часто зображувалась шестикутна зірка. Були мотивування, що шестикутник є Магендавидом (щитом Давида) і належить вона жидам, а наша зірка, мовляв, тільки є восьмикутною. Насправді обидві зірки ми з впевненістю можемо використовувати, бо вони притаманні нашій стародавній символіці. Різниця між ними в тому, що восьмикутна є щитом Сварога, Отця Небесного – поєднання Неба і Землі, а шестикутна є символом щита Дажбога, його сина – поєднання Вогню і Води.

Аналогічна суперечка виникає і щодо імені Давид, виводячи його виключно із жидівської мови. Спробуємо довести, що це ім'я є загальноарійським і слугує на означення Сонця, аналогічно до Дажбога чи Святовита, як за мітологічною ознакою, так і за етимологічною. Ці питання спробуємо розв'язати у даній статті.

Дажбог.

Більшість дослідників, посилаючись на літописні легенди і народну творчість вважає Даж(дь)бога Богом Сонця і достатку на Русі. Дажбога називають сином Сварога – Бога Неба. Русичів названо Дажбожими онуками (див. "Слово о полку Ігоревім", "Велесову Книгу"). Походження назви виводять від слова "даждь" ("дай") і бог – податель добра, багатства, бог подавець, дарівник [8, 101-103].

За давньою легендою Сонце уявлялось у вигляді бика. Хмари – це небесні корови. Бик запліднює корів, і ті проливають на землю небесне молоко – дощ, який дає життя природі. Тому Дажбога можна вважати й Богом дощу. Це підтверджується варіантом імені як Даждьбог (даждь – дощ). Ім’я “Дажбог” дослівно можна роз’яснити як “Бог, що дає життя”. [17, 36]. Благодатні краплі пролиті з небес дійсно дають урожай. Микола Ткач вважає, що "Дажбог – це такий бог, така стихія, яка дає живу силу для росту рослин. Проте очевидно є й те, що одного дощу замало. Потрібно ще й світло – Сонце... Отже йдеться про стихію, що сприятливо поєднує в собі життєдайну силу Сонця і Води. [22, 86]. У цьому варіанті ми якраз і маємо пояснення поєднання символів вогню і води в шестикутній зірці, де трикутник гострим кінцем угору символізує чоловіче начало і вогонь, а гострим кінцем донизу – жіноче начало і воду.

Під час обряду освячення проходить своєрідне запліднення, яке виконує виключно чоловік. Священнослужитель виступає в ролі Бога, що дає життя. Для освячення використовується кропило або інша річ у вигляді символу чоловічого начала. Освячення водою дорівнюється заплідненню сіменем: дощ, що проливається з неба на землю, запліднює її. В інших народів теж саме ставлення до освячення, його виконують лише чоловіки. В одному з індуських творів описано процес збирання в чоловічу сутність космічних явищ: "води, ставши сіменем, увійшли в дітородний орган". [7].

Індолог Степан Наливайко вважає, що основа вріш, окрім поняття «бик», означає ще й «дощ». Водночас ця основа, окрім значення «іти дощеві» має ще значення «осипати дарами». Тобто сама ця основа пов'язується з поняттям про достаток, родючість, урожай і водночас – із вологою, дощем… Можна ім'я Дажбог пов'язувати зі словом дощ, тим більше що існує ще одна форма цього імені – Даждьбог. Дощ, який з неба проливається на землю, це те сім'я, що запліднює землю і вона породжує все живе. Бо саме дощові чи снігові води здатні запліднити землю, поєднавшися з земними водами. Небо тому уособлює чоловіче начало, а земля – жіноче, Небо – Бик, а Земля – Корова, Небо – Батько, а Земля – Мати. [14, 34, 80, 139]. Слід додати, що Дажбог є прутнем Батька Неба, а Богиня Макоша є лоном Матері Землі.

Є припущення про тотожність Дажбога і філістимлянського бога Дагана (араб. Даджун) – це той, хто дарує небесний дощ, Дощовик. [8, 103].

З вищенаведеного робимо висновок, що Дажбог виступає не лише Богом Сонця, а ще й тим, хто проливає на Землю благодатне сім'я – дощ.