Константин, Костянтин, Коснятин, Кость

Коли ми називаємо дитину іменем Костянтин, то нам, за допомогою різних навіювань меншовартості, приходять на думку згадки про римських і візантійських імператорів, і забуваємо, що багато визначних людей Русі мали таке ж або подібне до нього ім’я.

Легше всього нашим вітчизняним дослідникам виявилося пояснити це ім’я латинським походженням: constans (род. constantis) – постійний, стійкий. [3, 69]. Ми доведемо, що й рідною мовою, ми також прийдемо до того ж висновку.

Розкладемо ім’я на частини: кон-стан-тин. Всі три слова виявляються є нашими рідними і зрозумілими. Як же треба пояснювати ім’я Константин, або Костянтин? "Кон" – це теж саме, що й "за-кон" або "канон" – встановлене правило; "стан" – він і є стан, тобто устійнити; "тин" – огорожа; разом – закон, що є устійненим і під охороною. Константин – це той, хто устійнює і охороняє закон. Наше значення тотожне латинському (в додаток: константа – постійна величина, конституція – основний закон). [4]. Цим підтвердимо думку деяких дослідників, що етруски, які населяли Апеннінський п-ов, були нашими родичами.

Костянтин, навіть при тому, що носове "н" випадає, має теж значення, бо наше слово "кость" може бути символом основи і постійності. На прадавніх святилищах і могилах предків тин викладали у вигляді рогів Велеса, які звичайно є кістяні. (Про іншу "кісточку" дивіться нижче).

Подамо первинне значення імені Константин. Кон – це є кінь (конь), ласкаво його кличуть "кось-кось", "кося". [1]. Конем в переносному значенні називають чоловічий статевий орган. Сонячне божество, як яйце-насіння, їздить на коні або човні з кониками. [2, 116]. Таким же є і князь (так само конунг, хан-кан) – той, що їздить на коні, але й той, що створює закони і стоїть на охороні їх дотримання. Згадаймо як в "Слові о полку Ігоревім" дорікають: "Всеслав князь людем судяще, князем гради рядяше, а сам в ноч волком рискаше…"

Після денного роз’їзду у військових справах коня-прутня ставлять у стайні – жіноче лоно (звичайно, коли кінь став "кісточкою", інакше не поставиться), тобто твориться закон Божий – поєднання чоловічого і жіночого начала, а такий стан охороняється. Підтвердженням наведеним прикладам є символ нашого державного герба – Триглава. Два крайніх зуба з нижньою частиною є символом жіночого лона (черева, чаші) і нагадують стайні (пор. жіночий стан, і стан – місце тимчасового розташування). А середній зуб у вигляді булави або списа (копія), як чоловічий прутень входить до черева. Тобто, якщо чоловік знаходить жінку, він є постійним, устійненим (устайненим). Всі шукають Чашу Грааля і Спис Долі, а вони знаходяться на нашому гербі. А коли ці два знаряддя поєднані, то це означає, що ми матимемо стійке і під охороною Бога життя, а Рід наш буде множитися, процвітати і мати Щастя (O).

Література:

1. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел. – К.; Ірпінь: ВТФ "Перун", 2001. – 1440 с.

2. Пашник С.Д. Духовне значення Хортиці // Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції "Основи теорії військової справи та бойових мистецтв", м. Запоріжжя, 20 квітня 2007 р. – Запоріжжя, 2007. – 112-128.

3. Скрипник Л.Г., Дзятківська Н.П. Власні імена людей. – К.: Наук. думка, 1996. –336 с.

4. Словник іншомовних слів / За ред. О.С.Мельничука.– К.: Гол. ред. УРЕ, 1975.– 776 с.

Пан, Панас, Танас

В русинів, як і в інших слов’янських народів, слово “пан” вживається для означення поміщика, шляхтича, вельможі, і взагалі тих, хто займав привілейоване становище в суспільстві, належав до забезпечених верств населення, інтелігенції. Також слово “пан” – це ввічлива форма звернення або називання стосовно осіб чоловічої статі, жінок, відповідно, називають “пані”.

У литовців слово “пан” набуває форми “понас”. Грецьке “пан” використовується в значенні “все”. У санскриті це слово означає “достойний”, “досконалий”, “вартісний”, а також “п’ять”. Грецьке “пенте” теж означає “п’ять”. А пентаграма – це фігура, що являє собою правильний п’ятикутник, на сторонах якого побудовано однакові рівнобедрені трикутники. Пентаграма використовується як один із магічних знаків.

“Великопольська хроніка” наводить легенду, де Пан є прабатько паннонців (співпадає з сучасною Угорщиною). Його синами були Лех, Рус і Чех. [1, 52]. Панонія за цією легендою є прабатьківщиною слов’ян, але історично це не підтверджено.

Пан – один із стародавніх Богів у давньогрецькій міфології. Він був Богом лісу, Богом пастухів, охоронцем стад, а пізніше стає Богом-покровителем усієї природи. Пан зображався як напівлюдина – напівцап. Пенторама за своєю формою нагадує цапа, а також перевернуту літеру “А”, яка зображалась на позначення вогню – агні (ягня - жертовна тварина).

Українська гра, коли людині зав’язують очі й вона має ловити інших гравців, називається Панас.

На нашу думку, слова і частки “тан”, “тин” та ін. аналогічна до “пан”. Вона зустрічається в словах танець – ритуальні рухи, тин – огорожа, тан – битва, отин – старослов’янізм на означення отця, батька.

Імена Пан, Панас ми можуть означати людину, яка всім володіє. А Танас в додаток може означати захисника, охоронця.

Література:

1. “Великая хроника” о Польше, Руси и их соседях ХІ – ХІІІ вв.: (Перевод и коментарии) / Под. Ред. В.Л.Янина; Сост. Л.М.Попова, Н.И.Щавелева. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1987. – 264 с.