Василь, Василько, Вася, Василина, Василиса.

1 січня ми святкуємо Новий рік. Це свято народження Нового місяця або свято Василя – раніше в місячно-сонячному календарі кожен місяць починався з молодика. У цьому човні-місяці новонародженні пливуть рікою життя, а померлі рікою смерті у вічність. Треті мандрівники цього свята Василь і Миланка відправляються у весільну подорож творити нову родину. Всі три свята супроводжуються засіванням на багатство роду. [4, 51].

Місяць на православних хрестах відображається в нижній частині, що відповідає череву людини. За відійською міфологією, коли Індра вбиває Врітру, то тіло його розітнув навпіл: одна частина стає Місяцем, а друга – животом (шлунком) всіх живих істот. [3, 156].

З живота або стегон першолюдини Пуруші вийшли вайш’я – третій давньоіндійський стан землеробів, ремісників тощо [2, 73]. За твердженням індолога Степана Наливайка, термін вайш’я сходить до санскритського віша – "плем’я", "люди", "всі", яке на слов’янському грунті збереглося як весь – "село". У "Рігведі" слово віша зустрічається саме в значенні "народ", "плем’я", "поселення". Загалом вайш’я у широкому розумінні тлумачиться як "всі", "весь народ", а також "селяни". [3, 160].

Місяць ототожнюється з рогами Велеса (Бога багатства), а роги можуть означати змія-охоронця зародку, скарбів (Врітра). Степан Наливайко санскритське "васу" пояснює як "багатство", "добро", "скарб". Це дозволяє припустити, що наше Василь споріднене з санскритським васур "багатий". Компонент васу надзвичайно вживаний в іменотворенні: Васудева, Васуретас, Васуман, Васу тощо. Особливо частий цей компонент у термінах на означення землі: васудга, досл. "тримаючий скарби", васуда, васудана, васудавана – "даюча багатства", васудгаріні – "тримачка багатства". Містить компонент васу й термін на означення царя: васуджіт – "здобувач скарбів/багатства", васудгара – досл. "тримач земних скарбів", васудгагіпа – "владика землі/цар", васудгапаті – "захисник/охоронець/батько землі" тощо.

Багато з цих термінів, продовжує Наливайко, стали повноправними чоловічими іменами. А саме племінний ватажок, пізніший князь чи цар відповідав за добробут своєї громади, саме він вважався носієм і наділювачем багатства (васу), бо через пожертву просив добробуту й багатства в Богів. Тож ім’я Василь та інші його поширені в світі різновиди, очевидно, сходять ще до часів "Рігведи" і пов’язані зі значенням "багатство", "статки", "скарби". І в свою чергу, нагадують, що й термін василевс/базилевс – "цар", "правитель" невідділений від наведених прикладів. А наше побутове Вася – майже абсолютний відповідник санскритському васу – "багатство", "скарб". [3, 85].

Дослідник стародавньої минувшини Олександр Знойко також ототожнював ім’я Василь із Місяцем, але помилково, спираючись на К.Сосенка, виводить його від старовірменського Ўаціля, а від нього на території Русі набрала форму Василля (ж.р.), а потім з’явилося чоловіче ім’я Василь. В старовинній колядці про є підтвердження: " Свята Василля діжу місила, Пироги пекла букатії, рогатії." Пиріг (ліплений) символізує Місяць, він був стародавньою жертвою Місяцю. [1, 68-69]. Певне, вірмени також мають подібну назву місяця, як і більшість індоєвропейських народів. А жіночим відповідником Василю є сучасне ім’я Василина чи Василиса.

Все ж Знойко підсумовує, що назва Місяця Василь в Надчорномор'ї дуже стародавня. Це видно й з колядок доби вед, з фольклору про Василісу Премудру й про Василіска. Василіск – це дракон-цар з короною на голові, в нього голова півня, що символізує Сонце й вогонь, а тулуб і хвіст – жаби й змії – символ води. Василіск – дракон-цар поєднує два космічних начала світотворення: вогонь і воду. Це відомий на Україні міф про те, що місяць є головою вужа (чи змія), що сам ховається в Прадереві Всесвіту – Чумацькому Шляху (Галактиці). Цей міф є в санскриті (Рігведа) й попав у Біблію як розповідь про змія, котрий ховається в дереві пізнання добра й зла. Міфи та інші фольклорні відомості свідчать про стародавність назви Місяця – Василь. [1, 72].

Василіск, як Місяць, дійсно має подвійну основу, бо в місячному човні, як в чаші має знаходитися вогонь і вода, як чоловіче і жіноче начало. При поєднанні цих двох стихій в одне ціле твориться яйце – зародок нового життя, обмежений шкаралупою. [5, 116]. В храмі (гр. базиліка) як своєрідному зародку-яйці або човні збираються всі люди для того, щоб знаходитися під оберегом Богів.

Література:

1. Знойко О.П. Міфи Київської землі та події стародавні. – К.: Молодь, 1989. – 304 с.

2. Калайда Г.І. "Рігведа" для спраглих. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 2009. – 220 с.

3. Наливайко С.І. Таємниці розкриває санскрит. – К.: Вид. центр "Просвіта", 2000. – 288 с.

4. Пашник С.Д. До календарних витоків // Родове Вогнище. – К.: РВ РПВ. - №3. – 7513. – С. 51.

5. Пашник С.Д. Духовне значення Хортиці // Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції "Основи теорії військової справи та бойових мистецтв", м. Запоріжжя, 20 квітня 2007 р. – Запоріжжя, 2007. – 112-128.