 |
Розділ 7. Принципи навчання дітей, які потреб ують корекції розумового розвитку
|
|
|
|
Розділ 7. ПРИНЦИПИ НАВЧАННЯ ДІТЕЙ, ЯКІ ПОТРЕБ УЮТЬ КОРЕКЦІЇ РОЗУМОВОГО РОЗВИТКУ
7. 1. СИСТЕМА ПРИНЦИПІВ СПЕЦІАЛЬНОЇ ДИДАКТИКИ
Для ефективної побудови навчального процесу необхідно враховувати його закономірності, тобто об'єктивні, стійкі, суттєві зв'язки між компонентами цього процесу, перш за все, між його результатами та умовами здійснення. На основі пізнання таких закономірностей формуються принципи навчання, дидактичні принципи, якими у педагогіці називають основні положення, вимоги, що визначають зміст, методи і форми організації навчального процесу відповідно до його загальних цілей.
У корекційній педагогіці і олігофренопедагогіці, зокрема є чимало
праць, в яких показані особливості реалізації як окремих дидактичних
принципів, так і їх системи в цілому у навчанні аномальних, в тому числі
розумово відсталих, дітей (роботи О. М. Граборова, Г. М. Дульнєва,
І. Г. Єременка, В. М. Сикьова, В. О. Липи, Г. М. Мерсіянової,
С. П. Миронової та ін. ). Підкреслюється, що принципи, визначені загальною дидактикою, лежать в основі навчання і дітей з вадами інтелекту, проте реалізуються вони специфічно, з урахуванням особливостей розвитку цієї категорії учнів та цілей їх спеціальної освіти.
Сутність дидактичних закономірностей і принципів полягає у відображенні стійких залежностей між трьома елементами навчання – діяльністю вчителя, діяльністю учня і змістом освіти. Оскільки всі ці елементи у навчанні розумово відсталих дітей суттєво відрізняються від навчання дітей з нормальним інтелектом, це зумовлює особливості способів реалізації основних принципів спеціальної дидактики. Окрім того, оскільки особливим компонентом навчального процесу спеціальної школи є корекція розвитку і соціалізація дитини, варто виділити специфічну групу принципів, ям регулюють у вигляді вимог цей напрям діяльності допоміжної школи.
|
|
|
Розкриваючи принципи навчання розумово відсталих дітей, будемо розглядати їх у послідовності вимог, що ставляться до різних компонентів цього процесу (змісту, методів та ін. ). Відразу ж підкреслимо, що такий поділ принципів на групи є досить умовним, оскільки окремі з них можуть носитися Одночасно до таких, що вміщують вимоги до різних компонентів освітнього процесу.
7. 1. 1. Принципи навчання, що регламентують його зміст
Принцип виховуючої спрямованості навчання. Процес засвоєння знань і умінь є невіддільним від формування особистісних якостей учня, у процесі навчання мають виховуватися позитивне ставлення дітей д0 розумової і фізичної праці, навички поведінки в колективі, моральні якості, формується світогляд особистості. Проте виховання у навчанні не здійснюється автоматично, а потребує відповідних умов. Перш за все, вчитель для кожного уроку, окрім навчальної, має передбачити й виховну мету, яка з одного боку пов'язана зі спрямованістю всієї системи виховання, а з іншого – з особливостями змісту і виховних можливостей конкретного уроку.
У змісті навчання, виходячи з мети уроку і виховних потенцій кожної навчальної дисципліни, закладені величезні можливості щодо формування в учнів моральних, патріотичних, естетичних, трудових, фізичних та ін. новоутворень особистості. Особливі можливості у цьому відношенні мають предмети гуманітарного циклу (читання, історія, географія та ін. ). Гуманітаризація змісту освіти розумово відсталих дітей, яка посилює виховний вплив навчання на їх особистісний розвиток, пов'язана з показом прикладів високо позитивної поведінки і діяльності людей та їх спільнот у різноманітних конкретних умовах.
|
|
|
Виховна мета реалізується не лише через зміст навчального матеріалу і прямий вплив учителя, закладений у його рекомендаціях (" Треба бути чесними", " Будьте дисциплінованими" тощо). Виховання на уроках здійснюється й опосередковано через методи, які використовує вчитель, організуючи спільну з учнями діяльність та їхнє спілкування. Таїк, методи практичної діяльності, особливо з використанням елементів проблемного навчання стимулюють активність і ініціативність дітей, сприятимуть вихованню їхньої допитливості й самостійності.
Відомо, що розумово відсталим учням властива надмірна здатність до наслідування. З огляду на це, правильно організована діяльність учителя, його емоційний стан, моральні якості, реалізовані у поведінці, є суттєвим фактором особистісного розвитку учнів, для яких приклад учителя є зразком наслідування.
Виховуючий характер навчання сприяє формуванню позитивної спрямованості особистості розумово відсталого учня, дозволяє розвинути потреби, скоригувати негативні характерологічні особливості
його інтереси і потреби, скоригувати негативні характерологічні особливості і поведінку.
Корекційна спрямованість реалізації цього принципу у допоміжній школі полягає в наступному:
o формування пізнавальних та соціальних інтересів розумово відсталих учнів;
o розвиток критичності і самокритичності особистості учня, його самостійності;
o формування у дітей свідомої поведінки на основі розуміння власних
o потреб і співвідношення їх з вимогами суспільства;
o навчання розуміти причини поведінки;
o формування умінь протистояти власним імпульсам і передбачати наслідки дій і вчинків;
o постійне підкреслювання досягнень учня з одночасним показом конкретних напрямів і дій, спрямованих на покращення його навчальних успіхів та поведінки;
o виховання позитивних звичок, віри у свої можливості, вміння справлятися з невдачами у навчанні;
o формування позитивних взаємостосунків з однокласниками, навичок
міжособистісного спілкування і спільної діяльності.
Принцип науковості навчання. Цей принцип означає, що школа має забезпечити формування в учнів достовірних, науково правильних знань, які відображають реальну дійсність.
|
|
|
Реалізація цього принципу у спеціальній школі ускладнюється
невмінням розумово відсталих учнів проникати в сутність явищ, встановлювати причинно-наслідкові зв'язки, критично оцінювати одержану інформацію. Під час самостійного засвоєння знань у дітей можуть виникати неправильні, спотворені уявлення про дійсність. Іноді до порушень вимог даного принципу у допоміжній школі призводить об'єктивна необхідність спростити матеріал або зменшити його обсяг. Особливої уваги вимагає реалізація його на уроках історії, географії, де викривити інформацію тане, ніж, наприклад, на уроках математики. Дуже важливо в міру розвитку самостійності дітей навчити їх користуватися словниками, довідковою літературою, дитячими енциклопедіями.
Отже, принцип науковості навчання у допоміжній школі варто реалізувати з урахуванням пізнавальних можливостей розумово відсталих водночас коригуючи у них критичність мислення, уміння встановлювати причинно-наслідкові зв'язки і взаємозалежності, уміння, зіставляти і порівнювати інформацію. Науковість у навчанні дітей з вадам„ інтелекту обов'язково вимагає постійної перевірки правильності розуміння ними інформації.
Наслідками наукового викладу матеріалу, аналітичності його засвоєння буде науково об'єктивний світогляд учнів та уміння самостійно здобувати достовірну інформацію, в тому числі з використанням методів певних наук, (наприклад, методу спостереження у природознавстві).
Принцип систематичності і послідовності навчання. Даний принцип передбачає взаємопов'язане вивчення різних предметів, наступність і логічність в оволодінні знаннями. Він базується на пораді Я. А. Коменського про те, що все повинно засвоюватися у нерозривній послідовності, так, щоб усе сьогоднішнє закріпляло вчорашнє і прокладало дорогу до завтрашнього.
Відомо, що лише засвоєні в системі знання та вміння учнів дозволяють оволодіти ними, тобто застосовувати у різних ситуаціях і видах діяльності. Система знань, яку одержують розумово відсталі учні, є елементом загальної наукової системи, яка, хоча і в меншому обсязі, відображає її закони і взаємозв'язки. У допоміжній школі, як і в масовій, цей принцип закладений, перш за все, у побудову навчального плану, програм і підручників. Проте його реалізація залежить від використання вчителем корекційних прийомів.
|
|
|
Розумово відсталі учні значно утруднюються у самостійному засвоєнні збільшеного обсягу інформації, її узагальненні та систематизації. Це означає, що матеріал варто ділити на доступні для засвоєння частини (розділи, теми, підтеми), у кожній з яких виділяти основні питання. У подальшому треба встановлювати взаємозв'язки саме між цими вузловими питаннями, поступово деталізуючи їх чи доповнюючи. Варто допомагати учням у здійсненні узагальнень, висновків; стимулювати їх до пригадування раніше вивченого і переносу знань з одного предмета на інший. Цьому сприятимуть завдання міжпредметного характеру, інтегровані уроки. Виклад нового матеріалу варто поєднувати з поглибленням, уточненням, виправленням помилок, систематизацією та узагальненням. Для утворення повноцінної системи знань бажано вчити дітей використовувати раціональні прийоми запам'ятовування. Оскільки розумово відсталі діти мають тенденцію до засвоєння матеріалу фрагментарно, не вміють поєднувати у систему знання, здобуті на різних уроках та в позаурочній діяльності, у допоміжній школі важливі корекційно спрямовані пропедевтичні цикли занять, (що готують до вивчення системи нових знань), спеціальні уроки узагальнення і систематизації знань, умінь і навичок, спеціальні прийоми навчання (наприклад, заповнення таблиць, складання схем зв'язків, встановлення ланцюгової причинності, планування діяльності тощо).
|
|
|
