 |
7. 2. Індивідуальний та диференційований підхід як провідний принцип навчання учнів з вадами інтелекту в різних формах організації їхньої освіти
|
|
|
|
7. 2. ІНДИВІДУАЛЬНИЙ ТА ДИФЕРЕНЦІЙОВАНИЙ ПІДХІД ЯК ПРОВІДНИЙ ПРИНЦИП НАВЧАННЯ УЧНІВ З ВАДАМИ ІНТЕЛЕКТУ В РІЗНИХ ФОРМАХ ОРГАНІЗАЦІЇ ЇХНЬОЇ ОСВІТИ
7. 2. 1. Умови реалізації індивідуального підходу
Ефективне здійснення індивідуального підходу до навчання розумово відсталих дітей можливе лише завдяки дотримання спеціальних умов, які розглядаються нище.
1. Систематичне і всебічне вивчення учнів педагогом. Ця умова є новою індивідуального підходу. Вчитель повинен глибоко вивчити індивідуальні особливості розвитку кожного учня. Для цього застосовуються різноманітні методи, зокрема, аналіз анамнестичних та клінічних характеристик учня, експериментальне дослідження специфіки розвитку його
психічних процесів, та інших властивостей особистості; аналіз продуктів діяльності для визначення рівня знань, умінь та навичок. Одним із основних методів є спостереження за учнем у різних видах діяльності – навчальній, ігровій, трудовій, спілкуванні. У процесі спостереження виявляються прояви психофізичних недоліків учня та його сильні сторони, рівень його працездатності, ставлення до труднощів і успіхів, темп роботи, інтереси особливості поведінки тощо. Вчитель також постійно аналізує різноманітні результати навчальної діяльності дітей (записи в зошитах, малюнки власноруч зроблені вироби). Ефективним є метод формувального експерименту, який дає можливість діагностувати можливості дитини щодо Д розвитку та здатності до навчання, і окреслити, зокрема, зону найближчого розвитку. Також відстежується динаміка змін у розвитку учня; визначається ефективність використання педагогічних прийомів, результативність навчально-корекційної роботи.
|
|
|
Отже, при індивідуальному підході варто враховувати:
· клінічний діагноз; структуру дефекту (первинний, ядерний дефект, вторинні відхилення, наявність ускладнень), стан аналізаторів, фізичний стан, збережені сторони психіки;
· індивідуальні особливості пізнавальних процесів;
· темп діяльності;
· динаміку втомлюваності;
· коло уявлень про навколишнє середовище, рівень знань;
· зону актуального та найближчого розвитку;
· самооцінку;
· особливості емоційної сфери;
· характерологічні особливості;
· положення в колективі;
· особливості сімейного виховання.
Вивчення особистості кожного учня відбувається постійно, протягом всього періоду навчання. Саме постійний комплексний моніторинг розвитку дає можливість педагогу добирати правильні методи впливу на дитину та вносити уточнення у корекційну роботу.
2. Урахування психологічних закономірностей розвитку особистості. Оскільки у класі можуть бути учні різного віку, вчителю необхідно добре орієнтуватися у вікових закономірностях психічного розвитку. Як відомо, розумово відстала дитина розвивається за тими ж законами, що й нормальна, але у її розвитку мають місце певні особливості. Зокрема, кризові періоди психічного розвитку (наприклад, період статевого дозрівання) в одних випадках можуть бути поштовхом для виразних позитивних кількісних та якісних змін в інтелекті такого учня, а в інших – можуть спричинити інтелектуальну деградацію. Тому олігофренопедагогу потрібні знання як з вікової, так і з спеціальної психології, а також консультації з шкільним Враховуються і закономірні особливості розвитку дитини, пов’язані з типом розумової відсталості, що дає можливість правильно реагувати на динаміку розвитку (або деградації), виникнення специфічних психічних станів тощо.
3. Володіння педагогічною технікою. Учитель повинен уміти використовувати як вербальні, так і невербальні прийоми особистого впливу
|
|
|
на учнів – жести, міміку, виразність мовлення, погляд. Проте для правильного використання елементів педагогічної техніки необхідно вивчити, в яких умовах виховання учень перебував раніше, що є впливовим і стимулюючим для учня. Педагогічна техніка індивідуального підходу сприяє встановленню особливого особистісного контакту з кожним учнем і дозволяє
в окремих випадках загальмувати негативні прояви поведінки, а в інших – стимулювати учнів до роботи.
4. Урахування конкретної ситуації впливу. Використовуючи будь-який метод або прийом, учитель має орієнтуватися на конкретні умови: попередні події, що спричинили ту чи іншу ситуацію, особливості сприймання цієї ситуації дитиною, її стан, настрій тощо. Так, не знаючи обставин, які зумовили вчинок учня, педагог може неадекватно відреагувати на його поведінку; якщо учень переконаний у своїй правоті, покарання за провину може бути сприйняте ним, як помста; неадекватну поведінку дитини можуть викликати загострення хвороби, наростання втоми, конфліктні емоційні переживання, і тоді буде помилкою спроба вчителя змінити таку поведінку прямими виховними впливами.
5. Підхід до оцінювання. Розумово відсталі діти важко адаптуються до умов шкільного навчання. Вони відчувають труднощі у засвоєнні правил шкільного життя, неправильно розуміють настанови вчителя. Тому досить часто олігофренопедагоги в тій чи іншій формі змушені негативно оцінювати поведінку і діяльність своїх вихованців. Позитивну ж поведінку дітей, випадки правильно виконаних інструкцій і настанов вчителі сприймають часто як належне і ніяк не оцінюють. Співвідношення негативних та позитивних стимулів, які одержує розумово відсталий школяр, може становити, за даними М. П. Матвєєвої, 9: 1. Така відчутна перевага у бік негативних оцінок призводить до формування в учня негативного ставлення до себе, до зневіри у своїх можливостях.
Запобігти викривленню " Я-концепції" розумово відсталих можна, як акцентувати увагу дітей не лише на негативних проявах їхньої поведінки передусім, на позитивних. Щонайменші успіхи дитини в навчанні, прояви розсудливості, чуйності, старанності та інших моральних якостей, будь-які позитивні поведінкові акти і навіть відсутність або зменшення інтенсивності небажаних реакцій заслуговують на заохочення.
|
|
|
Оцінка – позитивна або негативна, обов'язково повинна бути обґрунтованою. Учитель повинен переконатися у тому, що учень добре усвідомлює причини такої оцінки і погоджується з нею. Для підвищену ефективності стимуляції можна вдатися до таких виховних прийомів, як збагачення, уточнення словника дітей лексикою, що позначає людські якості аналіз вчинків та якостей особистості героїв літературних творів, казок заохочення до самооцінки, до аналізу мотивів власних вчинків (знову ж таки як негативних, так і позитивних) тощо.
У навчанні оцінюють конкретну відповідь дитини. Вчитель повинен показати учневі перспективи покращення успішності. Варто орієнтувати учня не на порівняння з іншими учнями щодо успішності, а на порівняння з самим собою вчорашнім, тобто на ті зміни, які відбулися у розвитку можливостей дитини протягом певного часу. В оцінюванні обов'язково потрібно враховувати емоційну реакцію дитини на схвалення та зауваження, рівень сформованості самооцінки тощо. Оцінка завжди повинна стимулювати школяра до покращення результатів роботи, заохочувати до подоланім труднощів, що виникають у навчанні.
6. Реалізація корекційної спрямованості навчально-виховного процесу. У корекційно спрямованому процесі навчання застосовуються спеціальні педагогічні прийоми, що впливають на виправлення властивих учням допоміжних шкіл недоліків і сприяють їхньому інтелектуальному і фізичному розвитку та становленню особистості.
Корекційний вплив на хід розвитку дітей з вадами інтелекту повинен бути індивідуальним і системним, що вимагає створення відповідних педагогічних умов, за яких особистість буде розвиватися як цілісна структура. Бажано враховувати, що виправлення недоліків розвилку дитини відбувається взагалі значно повільніше, ніж оволодіння нею знаннями вміннями та навичками, а у індивідуальному плані динаміка корекційного розвитку характеризується особливо значною варіативністю.
|
|
|
Індивідуалізація корекційної роботи передбачає за потреби забезпечення єдності педагогічного, психологічного, логопедичного, фізично-реабілітаційного та медичного впливів на вихованців у оптимальних поєднаннях; дотримання послідовності та наступності у корекційно-виховній роботі, узгодженості в ній дій різних членів педагогічного колективу школи, банків та близьких дитини.
У корекційній роботі розрізняють спрямованість на виправлення дефектів, спільних для всіх розумово відсталих дітей (загальна корекція) і спрямованість на виправлення дефектів, характерних для окремих груп та конкретних учнів (індивідуальна корекція).
7. Використання можливостей корекційно-виховного впливу колективу на індивідуальність дитини. Психічний розвиток розумово відсталої дитини значною мірою залежить від того, як вона буде сприйнята найближчим оточенням, і як буде організована її взаємодія з іншими дітьми. Розвиток міжособистісних стосунків розумово відсталих дітей у групі вже на початкових етапах навчання у школі має бути скерований педагогом у потрібному напряму. Особливу увагу звертають на дітей, які через низку причин можуть опинятися серед індивідуально ізольованих.
Створення доброзичливого психологічного клімату в колективі; формування у дітей прагнення допомогти один одному, підтримати, співчутливо ставитися до невдач інших, радіти чужим успіхам, толерантно сприймати чужі вади, виховання здатності до емпатії – все це істотно позначається на підвищенні ефективності реалізації принципу індивідуального підходу до розумово відсталих дітей у навчанні.
|
|
|
