 |
7.1.2. Принципи, що стосуються діяльності вчителя і методів навчання
|
|
|
|
Принцип доступності знань. Сутність його полягає в тому, що зміст і пика викладання мають відповідати віковим та індивідуальним особливостям учнів. Проте у допоміжній школі тільки такої відповідності недостатньо. У масовій школі вчитель, добираючи матеріал та методику його викладання, передусім орієнтується на вік дітей. У допоміжній школі в учнів одного класу різниця у віці може складати від одного до трьох років. Окрім того діти суттєво відрізняються за клінічними діагнозами, розумовими здібностями, досвідом, поведінкою, працездатністю, вольовими якостями, типологічними особливостями.
Особливостями засвоєння учнями змісту навчання, який у допоміжній школі за своїм обсягом і характером є орієнтовно доступним як для учнів з вищим рівнем розвитку пізнавальних можливостей, так і для учнів з нижчим рівнем розвитку пізнавальних можливостей певного віку, дуже важливим є вибір методів навчання, який цілковито залежить від вчителя. Варто точно підібрати методи і прийоми як для всього класу, так і для окремого учня; розрахувати час для засвоєння кожної частики матеріалу. Якщо зміст і методи будуть занадто спрощеними, то відбуватиметься пристосування до дефекту, а не розвиток учнів. Якщо ж занадто ускладнити викладання, то учні не лише не засвоять матеріал, а ще й психічно перевтомляться. І у першому, і у другому випадках на уроках дітям буде нецікаво, що негативно відіб'ється на дисципліні, а також на такому важливому компоненті особистості, як мотивація учіння.
Для розуміння специфіки цього принципу доцільно згадати положення про те, що навчання має вести за собою розвиток. А для цього воно має здійснюватись, за Л. С. Виготським, у зоні найближчого розвитку дитини, відповідно доступним (носильним, зрозумілим) для учня варто вважати такий матеріал і методи, які він здатен зрозуміти і засвоїти за певного розумового напруження і з допомогою вчителя. Як для масової, так і для допоміжної школи цей принцип вимагає дотримання загальних дидактичних умов від простого до складного; від легкого до важкого; від відомого до невідомого; від близького до далекого. Принцип доступності тісно пов’язаний з принципом індивідуального підходу. Визначаючи міру навантаження для кожного учня, вчитель має передбачити участь кожної дитини в роботі на уроці, темп, обсяг, характер її роботи.
|
|
|
Корекційними прийомами реалізації принципу доступності у навчанні розумово відсталих дітей можуть слугувати:
· поділ складного матеріалу на частини;
· збільшення часу на сприймання матеріалу і усвідомлення інструкції;
· уповільнення темпу викладу матеріалу;
· використання наочності і можливість її сприймання максимальною кількістю аналізаторів;
· зв'язок нового матеріалу з попереднім досвідом;
· обмежена кількість нових термінів і понять на одному уроці;
· спрощення структури знань;
· конкретизація узагальнень;
· індивідуальна допомога кожному учневі з урахуванням ступеня труднощів і помилок;
· навчання працювати спочатку за прямою вказівкою вчителя, потім за детальним планом, пізніше – за скороченою інструкцією; опора на предметно-практичну діяльність і через неї перехід до вербальних форм відображення дійсності;
- застосування спеціальних засобів, які полегшують перехід від конкретного до абстрактного, від одиничного до загального, від дій з предметами до дій подумки;
- створення умов для розвитку свідомої довільної діяльності і поведінки.
Корекційного значення набувають також стимули конкретної діяльності, зокрема правильне оцінювання учнів, різноманітність методів і прийомів викладання. Варто наголосити, що принцип доступності вимагає значної педагогічної майстерності вчителя.
|
|
|
Принцип активності і свідомості у навчанні. Допоміжна школа повинна не лише забезпечити учнів певними знаннями, але й навчити користуватися ними у практичній діяльності та у житті, а також самостійно здобувати інформацію. Досягнути цього можна лише за умови свідомого засвоєння учнями навчального матеріалу, їхнього свідомого і активного ставлення до навчальних занять.
Реалізація даного принципу значно ускладнюється психологічними особливостями розумово відсталих дітей. Зокрема, вони внаслідок зниження пізнавальної активності не цікавляться процесом здобування знань, часто засвоюють їх механічно. Через порушення операцій мислення, невміння робити умовисновки учні досить часто засвоюють знання поверхово, не розуміючи справжньої сутності предметів і явищ, причинно-наслідкових зв'язків і взаєзалежностей між ними. Навчальна робота потребує також достатнього розвитку уваги, працездатності, докладання вольових зусиль, самоконтролю, а ці якості у розумово відсталих дітей порушені або й зовсім несформовані.
На рівень засвоєння знань і поведінку дітей впливають і суб'єктивні соціальні фактори. Одним із них є негативні наслідки перебування розумово відсталих дітей у масовій школі, внаслідок чого у них формується відраза до навчання невпевненість у собі і зневіра у власних можливостях. До формування цих якостей призводить і надмірна опіка у багатьох сім'ях, де ставлення вважають допомогою дитині і замінником її інтелектуальної повноцінності. Доводиться зустрічатися з випадками гіперопіки з боку вчителів допоміжної школи, які замість розвитку самостійності в учнів надають їм передозовану допомогу.
У розвитку самостійності в учнів допоміжної школи у навчанні варто враховувати поради Г. М. Дульнєва, про те, що організація допомоги має бути такою, щоб у дитини виховувалася впевненість у собі і бажання виконувати завдання самостійно. Тому на перших етапах роботи їм надають нескладні завдання, доступні для виконання самостійно або з незначною допомогою, і всіляко підкреслюють, що учень уже сам може виконати завдання, що іншим разом він сам виконає більш складне завдання. Акцент на успіхах дитини перед класом, батьками мобілізує активність дитини і бажання виконати завдання самостійно.
|
|
|
Одним із ефективних шляхів розвитку інтересу до навчання, а відповідно і активності дитини, є мотивація учбової діяльності. У молодших класах значущим для дитини мотивом може бути сам процес засвоєння знань, організований у цікавій формі – ігри, змагання тощо. Старшокласникам бажано показувати необхідність знань для їхнього самостійного життя, практичної діяльності. Розуміння важливості знань слугуватиме водночас і засобом підвищення усвідомленості їх засвоєння. Свідомість засвоєння знань підвищується також завдяки формуванню умінь застосовувати їх у практичній діяльності.
Корекційними прийомами реалізації принципу активності і свідомості учнів у навчанні є:
- активізація знань дітей з метою використання їхнього власного Досвіду;
· привчання аналізувати результати сприймання;
привчання перевіряти правильність власних дій;
- порівняння власної роботи зі зразком;
· підвищення пізнавальної активності з опорою та розвитком індивідуальних пізнавальних інтересів учнів;
· застосування творчих завдань;
· формування вмінь використовувати матеріал у різних життєвих ситуаціях;
· встановлення логічних зв'язків, залежності між відомим матеріалом і новим;
· аналіз матеріалу, виділення головного в ньому;
· добір додаткових запитань для активізації розумової діяльності учнів;
· доступна форма подачі матеріалу;
- формування операцій аналізу і синтезу; за послідовним планом, опорними словами, без опори;
· поступове формування вміння порівнювати, використовуючи детальну інструкцію, план, схеми, третій об'єкт тощо;
· з метою розвитку узагальнень і абстрагувань: 1) показ наочно даних зв'язків і відношень між предметами та явищами, 2) надання допомоги у вербалізації емпірично здобутих уявлень про речі і процеси, 3) допомога у осмисленні від конкретного до абстрактного (індуктивний шлях) та у зворотному напряму (дедуктивний шлях);
|
|
|
- створення умов для подолання розриву між теорією і практикою: формування вмінь орієнтуватись у завданні, аналізувати його, відтворювати та диференціювати знання, переносити їх з однієї ситуації в іншу;
· введення у навчальний процес спеціальних прийомів, що стимулюють учнів до використання здобутих знань: а) перед застосуванням пригадати теоретичний матеріал; б) іноді спочатку практично засвоювати дії, а потім їх теоретично обґрунтовувати; в) розчленовувати аналіз завдання; г) користуватися планом; д) стимулювати міркування вголос про способи і послідовність виконання завдань;
· добір завдань, під час виконання яких учні будуть самостійно вживати нову лексику;
· створення таких умов, які стимулюватимуть учнів до активної праці й запобігатимуть появі втоми;
· навчання самостійно знаходити помилки у своїй роботі;
· зменшення та зняття негативних реакцій на неуспіх;
· постійне підкреслювання досягнень учня;
· виховання вмінь долати невдачі, труднощі.
|
|
|
