 |
Специфіка викладання предмета
|
|
|
|
Специфіка (лат sресifісит - особливість)
— те, що властиве тільки цьому предмету
або явищу.
Учитель нової дисципліни повинен чітко усвідомлювати, у чому ж саме полягають її особливості.
Перша з них — це винятковість з'яви в системі освіти України дисципліни " Зарубіжна література", яка введена у школах з 5 по 11 класи.
Вона прилучатиме учнів до фундаментальних цінностей світу (зокрема в плані реалізації полікультурної освіти) і сприятиме культурному входженню України у світове співтовариство. Завданням зарубіжної літератури як шкільного предмета є вивчення кращих творів світового письменства, розвиток художнього смаку та вміння самостійно працювати з творами світового
мистецтва, свідомо сприймати закладені в слові духовні цінності й відстоювати їх у житті.
На сьогодні ми не знаємо жодної країни світу, де б ще в систему освіти була введена подібна дисципліна.
Будь-яка шкільна дисципліна, а особливо гуманітарна, повинна мати насамперед виховну спрямованість. Нова програма освіти України відмовилася від старої, традиційної для радянських часів методології викладання літератури в школі. На сьогодні ціла армія науковців-теоретиків, методистів, учителів працює в цьому напрямку, бо саме з визначення методологічних засад треба починати впровадження будь-якої навчальної дисципліни.
Вивчення літератури в школі грунтується на дидактичних, літературознавчих та методичних принципах. Найважливішими з них є традиційні, яких дотримується вчитель-словесник (науковість, історизм, зв'язок навчання і виховання, доступність, посильність, спрямованість на розвиток учня, аналіз твору в єдності форми і змісту, взаємодія мистецтва й дійсності в естетичній
свідомості учня, особистісний характер читацької та літературознавчої діяльності, зв'язок літератури із законами художнього мислення та ін. ) і нові, які він повинен ще осмислити: принцип нерепресивної свідомості (синоніми— толерантність, у США вживаються терміни " мультикультуралізм" і " політична коректність" ), реабілітаційності, іманентності, країнознавства,
компаративності, контекстового розгляду літературних явищ, репрезентативності, етнокультурності, міжнаціонального підходу та інші. Майже кожен з нових принципів, які сьогодні визначаються за змістом і всебічно обговорюються, мають декілька дефініцій. Автор поділяє точку зору О. Пронкевича щодо визначення назви принципу нерепресивної свідомості, який стверджує: " Нерепресивна свідомість — це не просто спосіб мислення, модель поведінки, етична позиція, яка передбачає якісно інше ставлення до " чужого", " незвичайного", " нетрадиційного". Це не проста толерантністі а толерантність активна...
|
|
|
Ще Вольтер говорив: " Мені зовсім не подобаються ваші думки, але ладен віддати своє життя за те, щоб ви мали змогу їх висловити... " Виклада зарубіжної літератури повинен бути надзвичайно чутливим і здатним до перевтілення, бо щоразу він змушений відмовлятися від власного " Я" розчинятися цілком у словесній матерії митця, чиї твори він викладає... Це
знову-таки стара істина: високе космополітичне мистецтво (а саме таки за змістом є предмет зарубіжної літератури! ) цивілізує людину, привчає жити в широкому і відкритому світі... "
Що стосується репрезентативного принципу, то на глибоке переконання Є. Волощук, він повинен " увійти в методологічне ядро предмета " Зарубіжн література", будучи усвідомлений практикуючими філологами як норма... Не можна не погодитися і з її твердженням про те. що "... ку рс зарубіжної літератури значно більше, ніж будь-який курс національної літератури розімкнутий у простір світової культури, і тому його завдання — не стільки конструювати низку першорядних імен у їхньому взаємозв'язку, скільки висвітлювати духовний і естетичний досвід (індивідуально-авторськи, національний, культурно-історичний), який втілився в конкретному творі... "
|
|
|
До аналізу проблем нових принципів навчання світової літературі, визначення свого ставлення
й позиції як вчителя залучаються роботи Д. Затонського, Д. Наливайко, Т. Денисової, Ю. Булаховської, К. Шахової. Є. Волошук, О. Пронкевича та інших. Кожен з них має свою точку зору, своє переконання, щодо вивчення світової літератури в школі, але всі прагнуть одного: повер
нути учнів до книги, навчити їх вдумливо читати, яскраво відчувати, критично, мислити і плекати це високе і плідне мистецтво.
Особливістю шкільного предмета " Зарубіжна література" є також включення до програм майже кожного класу Біблії. Щоразу, готуючись до уроків за цією темою, вчитель буде частково реалізовувати ту загальну мету, яка ставиться у вивченні Біблії, а саме: навчити учнів виразно читаті й розуміти Біблію; формувати творче сприйняття прочитаного: розглядати Біблію як вагомий пласт мистецтва минулого; на прикладах біблійних легенд виховувати духовноосвічених людей. Вживаючи термін " духовноосвічений", з'ясуємо його зміст. У філософії " дух" (духовність) — це поняття, яке ототожнюється з такими поняттями, як: " ідеальне", " мислення", " свідомість", " розум". Німецький філософ Ф. Гегель трактував духовність як третій
і останній (після логіки й природи) щабель абсолютної ідеї, яка має три етапи розвитку. Перший — суб'єктивна духовність (індивідуальна свідомість); другий — об'єктивна духовність (суспільство і громадська свідомість —мораль, право та ін. ); третій — це абсолютний дух, який набуває форми
мистецтва, релігії, філософії.
В умовах, коли проблема підвищення інтелектуального рівня людини, відродження духовного потенціалу суспільства поставлена на високому рівні, відкриваються навчальні заклади (школи, коледжі, гімназії, ліцеї і т. п. ) гуманітарного профілю. Вони покликані вирішувати завдання гуманізації та гуманітаризації навчання й виховання молоді. У таких навчальних закла-
дах розширено та поглиблено викладання дисциплін гуманітарного циклу, серед яких важливе місце займає література.
|
|
|
В школах України, поряд з рідною літературою, вивчається і світова література. Випускник середнього навчального закладу мусить мати загальне уявлення про головні відмінності між цими двома типами культур.
Різним у цих літературах є ставлення й до релігії. Вищим символом духовності слов'ян є Богородиця, на Заході — Ісус. Не можна нав'язувати учням той чи інший шлях у релігії, але необхідно розкрити їм розмаїтість шляхів інших народів до неї.
Розробляючи методику вивчення Біблії, доцільно закцентувати увагу на твердженні Г. Сковороди про те. що Біблія сильна не зібраними в ній історіями, а духовним змістом, який ті історії наповнює. Український філософ одним із перших висловив критичне ставлення до " історіальної нісенітниці" Святого письма, наголосивши на тому, що ця книга допоможе кожному з
нас пізнати самих себе. Подібні висловлювання знаходимо у Т. Шевченка (" Давидові псалми" ), Франциска Асидського (" Молитва про світ" ), навіть у самому " Псалтирі".
Значне місце під час вивчення Біблії має наочність. До неї в першу чергу належить сама Біблія, тобто різноманітні її видання, а серед них — чудово ілюстрована " Біблія для дітей". Вона повинна бути на кожній парті. Через наочність досить ефективно можна показати вплив Біблії на розвиток світової культури. Образи Біблії надихали багатьох митців: на біблійні сюжети
творилися скульптури, картини, писалися художні твори, влаштовувалися театральні дійства. Виставка творів, де запозичені біблійні сюжети, теми, мотиви, герої, зацікавить учнів, приверне увагу до них. Це можуть бути: " Божественна комедія" Данте Аліг'єрі. " Втрачений рай" і " Повернений рай Д. Мільтона, " Звільнення Єрусалим} " Торквато Тассо. " Слово" Данила Заточника, " Во Іудеї, во дні они", " Царі". " Марія" Т. Шевченка, " Хуторянка П. Куліша, " Смерть Каїна", " Мій Ізмарагд" І Франка. " Самсон", " Вавілонський полон", " На руїнах" Лесі Українки. " Вечори на хуторі біля Диканьки" М. Гоголя, " Майстер і Маргарита" М. Булгаковд та багато інших. Під час роботи над добором наочності у вчителя обов'язково виникатимуть власні ідеї щодо варіантів вивчення Біблії. Це й не дивно, оо книга ввібрала в себе як відомо, ритуальні та юридичні кодекси, хроніки, міфи. народні пісні, любовну лірику, притчі, приказки, фрагменти героїчних описів, народні переказі тощо. Таке змістове розмаїття й зумовлює варіативність її розгляду.
|
|
|
Вивчення Біблії як літературної пам'ятки, ефективніше проводити в логічній послідовності за
такими етапами: підготовка до сприйняття змісту Біблії як художнього твору, читання тексту, підготовка до аналізу, ідейно-художній аналіз, висновки. На першому етапі — підготовці до сприйняття Біблії —доцільно дати загальне поняття про Біблію: її створення, побу дову, міфологіч-
ні уявлення, поширені серед прихильників іудаїзму та християн. На цьому ж етапі потрібно розпочати словникову роботу, але лише розпочатії, пояснивши слова Бог, Ісус Христос і Богородиця.
Починати читання Біблії найкраще у класі, використовуючи аналіз за розвитком подій, тобто послідовно, вслід за автором уважно читати, вдивляючись у кожне слово, усвідомлюючи кожну фразу, осмислюючи всі компоненти, що становлять єдність естетичної структури твору. До читання Біблії треба ретельно підготуватись: по-перше, зазначити, хто буде читати і як. Починати читання повинен учитель — він дає зразок, як читати: повільно, правильно, виразно. Далі вчитель використає метод творчого читання: учні читають " ланцюжком", а вчитель уважно слідкує, робить зауваження, проводить різні види кометаря: лексичний, фразеологічний, історичний тощо.
Особливу увагу він приділяє тлумаченню релігійної лексики: ангели, серафими, херувими, престоли, архангели, пророки, апостолі, святі. Така робота підготує учнів до самостійного читання Біблії вдома.
Ті біблійні легенди, які учні будуть читати поза класом, ефективніше розглядати проблемно-тематичним шляхом аналізу. Він вимагає від учнів концептуальних форм мислення, вміння робити глибокі висновки, узагальнення, відкриває широкі можливості виховному впливу змісту, за яким — вміння сформулювати й уважно дослідити проблему духовного життя людини.
Після прочитання й аналізу ряду біблійних легенд, запропонованих шкільними програмами (бо повний текст Біблії не вивчається в середніх шкільних закладах), цікаво використати й пообразний шлях аналіз}, детальніше розглянути створені Біблією образи Ісуса Христа та Матері Божої як вищих символів духовності людства.
|
|
|
На заключному етапі учні разом з учителем повинні прийти до того висновку, що впродовж віків Біблія справляла великий вплив на духовне життя, літературу, культуру, образотворче мистецтво всіх народів світу.
Зважаючи на те, що сьогодні школярі вивчають два або й три окремі літературні курси (рідна, українська, зарубіжна), учитель повинен прагнути до їхньої інтеграції хоча б у межах свого предмета. З'являється ще одна специфічна риса вивчення нової дисципліни. Учителю необхідно зрозуміти, опанувати й застосувати її (інтеграція — лат. integratіо — відновлювання, integег — цільний; об'єднання в ціле будь-яких частин; інтегрувати — лат. integrarе — відновлювати; проводити інтеграцію — об'єднувати в єдине ціле), адже сприймаючи літературні курси як паралельні, існуючі незалежно один від одного, учні не усвідомлюють сутнісної єдності духовного поступу людства, не розуміють спільності законів розвитку літератури як такої.
Поступове інтегрування рідної та зарубіжної літератур доцільно розпочати, ретельно спланувавши роботу над теоретичними питаннями, спільними для обох предметів.
У 5-8 -х класах варто провести цілеспрямоване початкове накопичення теоретичних понять: світова та національна література, взаємодія літератур, ментальність, переклад тощо. У 9-11 класах ці поняття можна поглибити, додати інші: діалектична єдність світового літературного процесу, методологічні основи і принципи існування світової літератури, типи взаємозв'язків,
компаративний прийом, метод, аналіз.
На запитання: " Які можливості компаративістики як шкільної методики аналізу тексту? " — Д. Наливайко в одному з інтерв'ю відповів: "... необхідність порівняльного вивчення літератури та її методики не викликає сумнівів. Це вивчення розпочинати треба з простого, з зіставлень творів, що належать до однієї художньої системи, до одного жанру й стилю, здійснюючи зіставлення на різних рівнях — теми, сюжету, композиції, жанрової структури, стилістики тощо, фіксуючи при цьому, що в них повторюється і якою мірою, що редукується, що трансформується і т. ін. Цим
шляхом досягається не тільки виявлення типологічних спільностей літературних явищ, а й поглиб-
лене проникнення в їхній художній світ, в їхню індивідуальну неповторність".
Суттєва відмінність вивчення світової літератури від рідної полягає в тому, що понад
дев'яносто відсотків творів світового письменства учні читають у перекладах.
Французький письменник, мислитель-есеїст, автор багатьох романів Моріс Бланшо розмірковував над цією проблемою. своєму есе " Про переклад": " Чи усвідомлюємо ми, чим зобов'язані перекладачам, а ще більше — перекладу? Не впевнений. Але коли ми вдячні люлрм. котрі відважно не відступили перед загадкою, яку ховає завдання перекладу, коли ми на від
стані вітаємо їх як непомітних майстрів нашої культури йдучи за ними й підкоряючись їхній наполегливості, наша вдячність залишається непочутою навіть трохи високомірною й разом з тим запобігливою, оскільки ми ніколі не піднімаємося до того, щоб нагородити їх справжнім визнанням...
Перекладач — це письменник неповторної оригінальності, причому саме в тому, що, здавалося, на неї і не претендує. Він — таємний володар мовних відмінностей. Але його завдання — не стерти їх, а використати, щоб різкими або витонченими зрушеннями відтворити рідною мовою наявність того, що в своїй первісній відміні, мав оригінал... "
Термін " переклад" необхідно ввести до словникового запасу учнів уже в п'ятому класі. Найдоцільніше це зробтити на вступному '. році. коли йти меться про особливості нового навчального предмета. Учитеть має лише зауважити, що всі твори, які вивчатимуться на уроці зарубіжної літератури є перекладами, і що переклад існує для того, щоб люди, які не знають іноземних мов, могли дізнатися про кращі духовні здобутки інших народів. Пізніші вчитель щоразу наголошуватиме п'ятикласникам на історіїхудожнього перекладу, ознайомить з копіткою й виснажливою роботою перекладачів значенням їхньої діяльності для вітчизняної культури. Він наголосить, ще саме завдяки перекладачам учні можуть дізнатися про подорожі араба Синд-
бада-мореплавця, російську Сплячу красуню і французька Попелюшку, про пригоди Герди і Кая з Данії, життя англійця Мауглі в індійських джунглях...
У шостому класі до поняття перекладу доцільно звернутися при вивченні лірики М. Лєрмонтова та Г. Гейне.
Аналізуючи поезію " На півночі дикій... " (Із Гейне) М Лєрмонтова, учитель матиме нагоду пояснити учням різницю між типами перекладу (вільним і підрядковим), увести поняття " художній переклад". Для цього слід підготувати таблиці або зробити попередній запис на дошці.
Якщо учні та вчитель володіють німецькою мовою, доцільно попрацювати з оригіналом. Можна підготувати кілька варіантів, щоб учні мали змогу їх порівняти, наприклад:
|
|
|
