Главная | Обратная связь | Поможем написать вашу работу!
МегаЛекции

5.3. Ґрунтовий і природний рослинний покрив




Ґрунтом називають верхню біологічно активну оболонку землі. Різне сполучення факторів ґрунтоутворення (материнсь­ких порід, рельєфу, клімату, біологічних умов і т. д. ) обумовлює поширення на великих просторах України багатьох тисяч видів і різновидів ґрунтів.

У гірських частинах країни сформувалися підзолисті, дерено-підзолисті, дернові ґрунти. Для лісостепу, степу і напівпустель характерні сірі лісові і каштанові ґрунти, чорноземи. Відмітною якістю ґрунтів є їх родючість − здатність забезпечити рослини необхідними водним, повітряним і поживним режимами, що визначає їх придатність до використання в сільському гос­подарстві. Придатні для використання в сільському господарстві ґрунти займають менше третини території країни. Ґрунти відрізня­ються між собою фізичними, хімічними і біологічними властивос­тями, створюють різні умови для посіву культур, їх росту і збиран­ня врожаю, вимагають застосування диференційованих техно­логій, тому в ході землеустрою необхідно детально враховувати ґрунтовий покрив. Отже, перед складанням проектів землеуст­рою повинно проводитись ґрунтове обстеження. Матеріали ґрун тового й агрохімічного обстежень являють собою основу якісної характеристики земель.

Ґрунтове обстеження проводиться на землях усіх категорій і форм господарювання з метою одержання інформації про їх які­сний стан, а також виявлення земель, які зазнали водної, вітрової ерозії, підтопленню, заболочуванню, забрудненню радіоактивни­ми і хімічними речовинами тощо.

У процесі ґрунтового обстеження визначають розташування не тільки окремих ґрунтових різновидностей, але і структуру ґрунто­вого покриву. Структура ґрунтового покриву може бути простою чи складною, однорідною чи контрастною. Відповідно форми організації території теж можуть бути простими чи складними.

В умовах лісостепової зони, яка відрізняється строкатістю і складністю ґрунтового покриву, дрібноконтурністю і роздроблені­стю угідь, перезволоженістю земель, переває мозаїчне розміщен­ня сільськогосподарських угідь і складна організація території з великим числом різноманітних сівозмін, окремо оброблюваних контурів і робочих ділянок, меліорованістю угідь.

У степовій зоні - найменша контрастність ґрунтового покри­ву. Тут є великі масиви земель, розходження в якісному стані яких невеликі. Тому в степовій зоні в процесі землеустрою проектують більш великі сівозміни і поля, а на складних схилах намічають заходи щодо захисту земель від водної та вітрової ерозії.

При землеустрої головну увагу приділяють наступним ґрунто­вим умовам: виду (різновиду, роду, підтипу) ґрунтів; їх грануло­метричному складу, кислотності, ступеню змитості; вихідній ве­личині складових елементів балансу ґрунтової родючості (вмісту гумусу, азоту, фосфору, калію тощо), меліоративному стану ґрун­тового покриву (ступеня зволоженості, засоленості, забруднення і т. д ).

Більш родючими є ґрунти з високим змістом гумусу (чорнозе ми, каштанові й сірі лісові ґрунти). Кращі умови для розвитку рос­лин - в добре окультурених, пухких ґрунтах, де досягається опти­мальне співвідношення між нагромадженням і витратою пожив­них речовин.

Добре забезпечені гумусом ґрунти важкого гранулометричного складу більш стійкі до ерозії, ґрунти легкого складу (піщані, супі­щані) сильніше зазнають деградації. Найбільша небезпека руй­нування в процесі ерозії загрожує ґрунтам, сформованим на пи­луватих (лесових, піщаних) материнських ґрунтоутворюючих по­родах (відкладах), карбонатних осадових породах. Підзолисті ґрунти і червоноземи погано протистоять процесам підкислення, а чорноземи, каштанові ґрунти і сіроземи - засоленню.

У процесі землеустрою обов'язково створюють умови для відтворення ґрунтової родючості, намагаються максимально ко­рисно для сільськогосподарського виробництва і рослин викори­стовувати властивості ґрунтів, а напрями організації території став­лять в залежність від їх якості. Так, для ґрунтів поліської зони важливе значення має землевпорядкування, пов'язане з осушу­ванням земель, проведенням комплексу робіт з укрупнення кон­турів угідь, освоєнню й окультуренню земельних ділянок, здійснен­ню культуротехнічних заходів (збирання каменів, зрізання купин, ліквідація чагарнику і дрібнолісся), вапнуванням кислих ґрунтів.

У лісостеповій зоні поряд зі зниженням кислотності ґрунтів важ­ливе значення мають подвійне регулювання умов зволоження (осушення і зрошення), проведення заходів щодо вирівнювання і контролю ґрунтової родючості, раціональної організації території.

У лісостеповій і степовій зонах у ході землеустрою головною є протиерозійна організація території, яка забезпечує захист ґрунтів від водної та вітрової ерозії.

У степовій зоні особливу роль має землеустрій, який ґрунтуєть­ся на використанні зрошуваних земель.

Природний рослинний покрив розміщується, виходячи із взаємодії факторів природнього середовища в залежності від ши­ротної зональності на рівнині (полісся, тайга, лісостеп, степ) і ви­сотної поясної зональності - в горах. Сама рослинність разом з такими факторами, як клімат, рельєф місцевості, ґрунтоутворю- ючі породи визначає розміщення ґрунтів, форми і методи орга­нізації території.

Під впливом лісової хвойної рослинності, наприклад, сформу­валися підзолисті ґрунти з малим вмістом гумусу і великою кис­лотністю. Степова рослинність сприяла утворенню чорноземів з великим запасом гумусу й основних поживних елементів, ней­тральною реакцією ґрунтового середовища. У південних сухих регіонах при зрідженому рослинному покриві сформувалися каш­танові ґрунти і сіроземи - слабогумусовані, лужні, піддані засо­ленню.

Для оцінки складу і структури рослинного покриву, визначення його взаємозалежності з умовами місцепроростання; оцінки кор­мових переваг і запасів кормів, господарського стану кормових угідь в процесі землеустрою проводять геоботанічне обстежен­ня.

Матеріали геоботанічних обстежень - основа якісної характе­ристики природних кормових угідь і розробки заходів щодо їх ра­ціонального використання та поліпшення. Крім того, ці матеріали використовують для впорядкування території сінокосів і пасовищ, при розміщенні гуртових і отарних ділянок, загонів чергового ви­пасання. закріплення різних видів худоби за пасовищними ділян­ками

Трав'яниста рослинність у землеустрої грає дуже важливу роль. Це обумовлено тим, що вона:

1) джерело зелених і грубих кормів; це враховується при роз­рахунку бапансу кормів у проектах землеустрою;

2) захищає земельні ділянки від ерозії, що використовується при організації території, розміщенні угідь і сівозмін,

3) підвищує родючість ґрунтів (бобові рослини) і очищує землю від різних забруднень, засолення тощо.

Крім того, масиви природних сінокосів і пасовищ, лісів, чагар­ників, болотних співтовариств виконують вепику екопогічну роль будучи мікрозаповідниками, місцями життя тварин, птахів, комах що також враховується при землеустрої.

Поліпшення природних сінокосів і пасовищ - найбільший ре­зерв зміцнення кормової бази тваринництва, важливий фактор підвищення ефективності сільського господарства.

Поделиться:





Воспользуйтесь поиском по сайту:



©2015 - 2024 megalektsii.ru Все авторские права принадлежат авторам лекционных материалов. Обратная связь с нами...