3.Суспільний процес виробництва і його основні фактори.

3. Суспільний процес виробництва і його основні фактори.

Суспільний процес виробництва-це цілеспрямована, осмислена діяльність людей по створенню благ з метою задов. потреб. Результатом виробництва є матер (будь-які послуги) та нематер (виробництво харчів, одягу і т. д. ) благо. Суспільний спосіб вир-ва форм зі струк­турних елементів, тому екон. прогрес має різні критерії виміру: рівень роз-ку люд, зокрема роб. сили, засобів праці, науки, форм і методів організації вир-ва, використовуваних людьми сил природи, інформації. Оскільки головна продукт. сила—людина— водно­час є і проду. силою, і носієм виробн. відносин, суб'єктом відносин екон. власності, то головний кри­терій суспільного способу виробництва — розвиток люди­ни, її потреб, інтересів, цілей. З цього погляду відмінність між різними способами виробництва полягає в тому, що у деяких із них економічний прогрес підпорядковується пере­важно розвитку лише певного класу (навіть окремої верстви, прошарку), а в інших прогрес продуктивних сил може підпорядковуватися розвитку більшості населення. Ця мета реалізується в дії основного економічного закону. Сутністю людини є вся сукупність суспільних відно­син (економічні, юридичні та ін. ) у поєднанні з природною складовою, тому розвиток людини — головний критерій усього суспільного прогресу. Фактори вир-ва, їх клас. та хар-ка. В економічній теорії домінують 2 класи факторів вир-ва: 1. за ф-єю факторів вир-ва створення продукту. 2. за роллю факторів вир-ва в отриманні доходу. Чинники виробництва: Суспільне виробництво є взаємодією 3 основних чинників

– робочої сили

– засобів виробництва

– землі

 У ринковій економіці додається четвертий чинник: підприємницький талант. Робоча сила - це сукупність фіз і розумових здібностей людини, його здібність до праці. Праця є інтелектуальною і фіз діяльність, направлену на виготовлення матеріальних благ і послуг. Праця, як фактор вир-ва хар.: віком, статтю, освітою, рівнем кваліфікації, досвідом роботи. Засіб виробництва – це створені в процесі виробництва всі види засобів і предметів праці. Засіб праці – це інструменти, устаткування, за допомогою якого людина впливає на предмет праці. Предмет праці – це матеріали, які підлягають обробці. Їх два види: 1)безпосередньо виділені з природи; 2)які пройшли певну обробку і стали сировиною; Засоби і предмети праці разом складають засоби виробництва. Їх звичайно називають капіталом. Накопичення засобів виробництва наз інвестуванням, а засоби виробництва визначають як інвестиційні ресурси або товари. Земля і природні ресурси – це дар природи, земля поставляє все необхідне, все, що визначається як природні ресурси. Підприємницькі здібності - це особливий вид людського капіталу, направлений на координацію і комбінування всіх інших чинників виробництва з метою створення матеріальних благ і послуг. Нарешті, виділяють ще 2 чинники: Інформаційний – інформація, без якої з'єднати решту чинників виробництва або не реально або не можливо. Економічний – людству не байдуже як скомбіновані чинники і якою ціною. Виробництво – це немеханічне об'єднання чинників виробництва, а складна система взаємозв'язків. При цьому число взаємозв'язків постійно збільшується. Провідними елементами в будь-якому з чинників явл енергія і інформація. Продукція – це результат виробництва у вигляді продукту, готового для споживання. Всі продукти ділять на проміжні і кінцеві. Кінцеві використ. в так званому кінцевому споживанні, а проміжні підлягають подальшій обробці.

2. Предмет політ економії. Методи економ. досліджень

Політ. Віднос. до політ., фундамент. наук, саме тому п. е. має тісний зв’язок і є методологічною базою для прикладних та фундамент. наук. Предметом пол.. є виробничі відносини, що склад. між людьми з приводу вир-ва, розпад., об. та спож. Матер. благ, з метою задо. потреб в умовах обмеж. рес. Відн., що є пред. Політ. Скл. Соц.. -екон. та організаційно-економічні відносини:

Соц. -економ. - відносини власності на фактори та результати виробництва.

Орган. -економ. - віднос., що складаються з:

1)відносини організації господарської діяльності в певних повноваженнях( натуральне, ринкове господарство).

2)відносини управління та координації господарської діяльності людини(традиції, ринок, командно-адміністративні, змішані системи).

3)відносини кооперації та суспільного поділу праці.

Методи економічних досліджень. Великий арсенал метод. наук. досліджень підрозділяється на дві групи: 1) емпіричні; 2) теоретичні.

Емпір. –полягають у зібранні фактів, врахуванні всіх змін, що відбуваються з ними, в їх групуванні, математико-статистичній обробці. Теоретичні методи є засобом проникнення в глибинну сутність досліджуваних явищ, розкриття законів їх функціонування та розвитку.

В політ. теорем. методи поляг. голов. чином в абстракт. висновках, у висуненні та перевірці гіпотез, гіпотетичному модел. екон. процесів. Широко викорис метод абстрагув. : відсторонення від другорядних сторін досліджуваного явища з метою виділення першочергових глибинних якостей, що розкривають його сутність.

Шляхом методу абстракції формуються економічні закони та категорії. Кращим засобом перевірки висунутих гіпотез, сконструйованих моделей є експерименти, тобто відтворення відповідних процесів в лабораторних умовах. В політекономії лабораторні експерименти неможливі, а економічні експерименти досить обмежені. При вивченні фактів, висуненні та перевірці гіпотез використовуються методи аналізу та синтезу, індукції та дедукції.

1. Зародження і розвиток політичної економії. Основні напрямки, школи і течії. Політекономія -складова частина екон. теорії. Екон. теорія склад. з політ., макроек., мікроек., історії екон вчень. Макро- і мікроек. конкретизують загальнотеоретичні положення політ. Макроек. на рівні країни, мікроек. на рівні окремих галузей. В цілому екон. теорія є методологіч. основою всіх екон. дисциплін. Господарчо-екон. проблеми завжди знаходились в центрі уваги людей. Перші наукові проблеми зустрічаєм в давності в рамках єдиної філософської науки. Становлення екон. галузі наук. знань. Накопичення великих обсягів екон. знань призводить до їх разчленування й обособлення. Виникнення спец. досліджень відноситься до початку 17 ст. (зародження капіталізму та формування нац. ринків). Виражала інтереси буржуазії. Тоді й виник термін політ. Він був вперше застосований франц. вченим- меркантилістом Антуаном де Монкретьєном в 1615 р. в " трактаті адресованому королю и королеві". Меркантилізм-перша школа політекономії. Походить віт італ. слова мерканте (купець). Багатство суспільства ототожнювали з золотом. Джерелом багатства-торгівлю. Меркантилісти сприяли розкладу феодалізму, первинному накопиченню капіталу. Клас. Політ. виникла у зв’язку з проникненням капіталу в сферу вир-ва. Класична Політ. була пануючою школою в 2 пол. 18-поч. 19 ст. Перші представники цієї школи - фізіократи (природа і влада). Родоначальник Франсуа Кенэ, який джерелом багатства вважав вир-во, але лише с/г. Головна їх заслуга - перша спроба провести аналіз суспільного відтворення. Клас. Політ.: Вільям Петті, Адам Смітт, Давід Рікардо обгрунтували, що джерелом суспільного багатства є все суспільне виробництво. 1. Ввели метод абстраг., який відкривав можливості проникнення в глибинну суть досліджуваних явищ. 2. Заклали основи трудової теорії вартості. 3. Дослідили механізм відтворення сусп. капіталу. 4. Спробували пояснити закони, що управляють екон. явищами. 5. Виступали за обмеження втруч. Держ. в економіку, за свободу торгівлі. В серед. та друг. пол. 19ст. в працях Сісмонді й Прудона розвивалась дрібнобуржуазна Політ. Вона відображала інтереси і погляди мілких товаровиробників; не змогла відкрити закони екон. Роз-ку й тому виявилась безплідною. Сучасна екон. теорія характериз. більшою кіл-тю напрямків, шкіл, течій. Основні: 1) Неокласична; 2) кейнсіанська; 3) монетаризм; 4) інституціонально-соціол. Вони різняться трактуванням ролі ринку і держави, їх співвідношу. і взаємодії в екон. роз-ку.