4.Економічна система суспільства,її зміст та структура.

4. Економічна система суспільства, її зміст та структура.

Екон. потреби –це ставлення людей до економічних умов життєдіяльності, яке характеризується відчуттям нестачі певних благ та послуг, бажанням володіти ними, щоб подолати це відчуття. Отже, потреби мають об’єктивно-суб’єктивний характер.

Різноманітні потреби можна певним чином класифікувати, насамперед за суб’єктами та об’єктами. За суб’єкт. потреби поділ. на: а) індивід., колект. та сусп. До інд. потреб можна віднести потр. в їжі, одязі, житлі, які у кожної люд. мають свої якісні та кількісні особливості, задовол. специфічним набором товарів та послуг. Прикладом колект. потреб можуть бути потр. певного трудового колективу в кваліфікованому керівництві, сприятливому психол. кліматі, відповідних умовах праці. Сусп. –це потреби у зниженні рівня інфляції та безробіття, економічному піднесенні тощо. Б) потреби домогосподарств, підприємств та держави як особливих суб’єктів економіки. Як власники економічних ресурсів домог. мають потребу в тому, щоб якнайвигідніше ними розпорядитися, як споживачі вони мають певні потреби у матеріал. і немат. благах та послугах. Підприємці потребують підвищ. конкурентоспроможності своєї продукції, зниж. витрат вир-ва. До потреб держави можна віднести потреби у збільшенні надходжень до держ. бюджету, у недоторканості держ. кордонів, збереженні держ. як єдиного цілого. За об’єктами потреби класифікують на: а) породжені існуванням людини як біолог. істоти та пород. існуванням людини як соц. істоти. Фізіологічні потреби передбачають реалізацію об’єктивних умов, необхідних для нормальної жит-ті людини. Їх елементарність визнач. безпосереднім зв’язком з біолог. фун-ями організму людини. Інколи потреби класифікують на екон. та соц. Б) матеріальні–потреби в матер. благах та послугах і духовні–потреби у творчості, самовираженні, самовдосконаленні, вірі; в) першочергові–потреби, які задовольняються предметами першої необхідності ( продукти харчування, одяг, житло, громад. транспорт, збереж. здоров’я), та непершоч. –потреби, які задовольняються предметами розкоші ( парфуми, хутра, яхти).

За ступ. реалізації потреби можна класифікувати на абсолютні, дійсні та платоспроможні. Абсолютні потреби породж. сучас. рівнем роз-ку світ. екон. Дійсні потреби відповідають рівню розвитку економіки певної країни. Платоспроможні –потреби, які людина може задовольнити відповідно до власних доходів та рівня цін.

5. Власність як економічна категорія.

Власність – сукуп. Віднос. окрем. індивідів, груп людей та їх асоціацій до речей, як до своїх, і відн. між людьми з приводу приналежності речей.

Власність як економічне явище являє собою сукупність неіснуючих поза зв’язком між собою таких елементів: 1) об’єкти власності; 2) суб’єкти власності; 3) відносини власності.

Об’єкти (матеріально-речовий зміст) – присвоюванні, такі що знаходяться в розпорядженні людей речі: фактори виробництва життєвих благ.

Суб’єкти або носії відносин власності – це люди, їх різні об’єднання та асоціації, які присвоюють, володіють та розпоряджаються об’єктами власності. Власність як економічна категорія – це відносини привласнення (відчудження) засобів виробництва і створених за їх допомогою матеріальних благ в процесі виробництва, розподілу, обміну, споживання. Привласнювати можна лише те, що відчуджується. Власність існує як економічна категорія і юридична. Економічна категорія – відношення людини до людини (відносно привласнення ). Юридична категорія – відношення людини до речей. Власність є об’єктивно-суб’єктивне відношення. Власність виступає як власність на засоби виробництва, що забезпечує власність на вироблений за їх допомогою продукт, формує соціальну структуру суспільства, характеризує спосіб поєднання робочої сили і засобів виробництва. По кодексу Юстініана власність характеризується через володіння, користування і розпорядження. Володіння – часткове привласнення (оренда). Користування – використання речі в залежності від її призначення, яка виступає як форма або функція володіння. Розпорядження – здійснення власником або делегованим ним іншим економічним суб’єктом права прийняття рішень щодо функціонування суб’єкта власності в межах, дозволених власником.

Тип власності – це найбільш загальна характеристика поєднання робітника із засобом виробництва. Типи власності: суспільна, приватна, змішана. Суспільна: Вид: державна, колективна. Державна: Форми: загально-державна та муніципальна. Колективна: Форми: кооперативна, акціонерна, партнерська, власність громадських організацій, власність релігійних та культурних організацій. Приватна: Вид: індивідуально-трудова та з най маною працею. Індивідуально-трудова: Форми: одноосібна і сімейна. З найманою працею: Форми: корпоративна, монополістична, індивідуальна з використанням найманої праці. Змішана: (це і тип, і вид). Форми: державно-колективна, державно-приватна, приватно – колективна. Форма власності – це система економічних або господарських зв’язків, які зумовлені відповідним способом поєднання робітника із засобом виробництва.

Функціонуванню власності притаманне багатоманіття форм. По об’єктам власності розрізняють: 1) власність на фактори виробництва, в тому числі на засоби виробництва, робочу силу; 2) власність на предмети споживання; 3) інтелектуальну власність.

По суб’єктам розрізняються такі її соціальні форми: 1) індивідуальна; 2) колективна; 3) державна.

В ряді випадків при аналізі економічних відносин виділяють дві соціальні форми власності: 1) приватну; 2) державну.

На основі індивідуальної, колективної, державної власностей шляхом об’єднання майна виникають и функціонують різні змішані форми власності, в тому числі за участю іноземних громадян та юридичних осіб.

Особливе місце серед форм власності по її об’єктам займає власність на засоби виробництва. Об’єкти інтелектуальної власності: вироби мистецтва, науки, літератури, науково-технічні розробки, відкриття, раціоналізаторські пропозиції, а також фірмові знаки. Структура індивідуальної власності: 1) особиста власність, що носить споживчий характер; 2) індивідуально-трудова приватна власність. Колективна власність. Суб’єкти: колективні підприємства, кооперативи, акціонерні товариства та інші господарські об’єднання, що мають статус юридичної особи. Вона виникає на основі або шляхом добровільного об’єднання грошових коштів, майна громадян та інших юридичних осіб з метою створення кооперативів, акціонерних товариств.