б) Центральна і Південна Азія

Геостратегічне значення регіону обумовлено його розташуванням в середині Азіатського материку, в перетіні шляхів сполучення Європи і Азії. Центральна Азия не має прямих виходів в світовий океан. Її система комунікацій із світовими ринками пов’язана із сухопутними транспортними та енергетичними щляхами, а прилучення регіону до світової цивілізаційної системи залежить від стосунків з прилеглими країнами, від їх стабільності та можливостей шляхів сполучень.

Бурхливі події 1989 - 1991 рр., які увінчалися розпадом СРСР, значно прискорили процес уособлення центральноазійських суспільств. Колишні радянські республіки регіону вступили на шлях самостійного розвитку. Спільність інтересів правлячих еліт та рівень їх консолідованості, що склався за радянських часів, - централізація влади, впровадження єдиної ідеологічної схеми та придушення зародкових форм демократизму - сприяло встановленню відносної політчної стабільності в центральноазійських республіках та надало змогу протистояти різним проявам релігійної та етнічно-сепаратистської активності.

Невідповідність авторитарного устрою нових держав принципам демократії європейського взірця ставить питання чи можлива якась інша реальна альтернатива забезпечення політичної стабільності при існуючому ступеню розвитку центральноазійських суспільств? На гіркому досвіді Таджикського або Афганського конфліктів можна переконатися щодо утопічності “стрибка” з царства тоталітарної несвободи до демократії в азіатських умовах. Заклики до прискореної демократизації в умовах недозрілого до цього суспільства можуть викликати зворотній ефект повної дестабілізації і саморуйнування соціуму з наступним втручанням зовнішніх сил, які тут мають власні інтереси.

В цілому процеси трансформації в республіках Центральної Азії пішли так би мовити “китайським шляхом”. Авторитарний режим дозволяє проводити жорсткий курс на переструктуризацію економічних систем, що сприяє встановленню економічної стабільності в регіоні. Такий шлях модернізації економічної системи має певні шанси на успіх, хоча тут можна очікувати виникнення аналогічних китайським проблем в міру просування центральноазійських суспільств по шляху ринкових перетворень і формування “середнього класу”.

Форма авторитарного правління для місцевих політичних еліт зробилася прийнятною, оскільки дозволяла поставити під контроль проісламський традиціоналізм, що реально взмозі скласти конкуренцію існуючій політичній еліті, сформованої за радянських часів. Враховуючи значний вплив ісламської ідеології на суспільне життя правлячі режими вдало використовують релігійний чинник для консолідації суспільства навколо панівної ідеології. Інша загроза внутрішньої дестабілізації пов’язана із так званим фактором “російськомовних”, що особливо відчутно для умов Казахстану, де вони складають більшість всього населення. Це особливий прошарок населення, який знаходиться в стані невизначеності щодо власної ідентичності і тому спроможний при певних умовах виконувати деструктивну і дестабілізуючу функцію. Найбільш суттєві загрози в регіоні місцевого походження: процеси национально-державної консолідації та легитимації влади, формування правового простору, позбавлення решток колоніального минулого, трансформація суспільно-економічної системи, врегулювання етнічних проблем, недопущення прикордонних суперечок.

       Після розпаду СРСР в республіках Центральної Азії розпочався процес формування нових зовнішньополітичних оріентацій. Незважаючи на значні відмінності у політичних моделях та зовнішніх оріентаціях даний процес має регіональний характер: в оцінках експертів Центрально Азійський регіон сприймається як окрема система, що має спільні, а іноді і корпоративні інтереси. Про це свідчить і той факт, що країни учасниці значну увагу приділяють саме розвитку регіонального співробітництва. З одного боку це пояснюється потребою реагувати на значний тиск з боку РФ, що прагне зберегти домінуючу позицію в регіоні, з іншого - схожістю політичних та економічних інтересів.

       Через два роки після отримання незалежності держави ЦА відходять від початкової лінії збереження тісного зв’язку із СНД; вони мають спільний старт, але важливо визначити чи може формуватися регіональна система міждержавних зв’язків по типу ЕС або АСЕАН, або головною домінантою стане конфронтація як в Південній Азії та Близькому Сході.

Глибинні цивілізаційні передумови до формування регіональної системи криються в належності країн ЦА до періферійної зони ісламської умми, де мали місце впливи різних цивілізацій, але суміш цивілізацій не привела до синтетичного утворення продуктивного типу, отже має місце тенденція до утворення підсвідомого комплексу меншовартісності агресивного типу, але хоча тут слід мати сильного лідера як систематизуючий елемент - Китай, Росія, Іран, Пакістан, - для держав регіону малоймовірно що це спрйнятне. Етнічні передумови регіональної спільноти - належність більшості до тюркського світу, що їх дистанцює від сусідніх держав. Можлива реалізація ідеї Великого Турану як соціальної міфологеми, але цьому заважають числені конфлктогенні чинники в зв’язку із етнічним перемішуванням.

       Незважаючи на це країни регіону в різному ступени включені в інтеграційні процеси кількох систем: евразійська (СНД, Ташкентський пакт), ісламо-тюркська (ЕКО) та власна центральноазійська.   Вже в 1990 р. в Алма-Аті лідери п’яти держав обговорювали спільні плани інтеграції. Після підписання Біловезьких угод в грудні 1991 р. Туркменистан висунув ідею створення Конфедерації Центральноазійських держав, але ця ідея не була реалізована і країни регіону приєдналися до СНД. На зустрічі галв держав та урядів в Ташкенті в січні 1993 р. було заявлено про намір регіональної інтеграції країн Центральної Азії з огляду на спільність їх інтересів: спільна безпека, проблеми Аралу та криза в Таджикистані, створення єдиного інформайційного простору та інші.

Започатковані на основі розширення регіонального економічного співробітництва та проведення низки зовнішньополітичних ініціатив, процеси набувають дедалі більшої ваги. Економічний союз Казахстану, Узбекистану та Киргизстанусклався в січні 1994 р., коли з метою реалізації спільної програми поглиблення економічної інтеграції в межах СНД між Узбекистаном та Казахстаном підписаний Договір про утворення єдиного економічного простору, де передбачалося вільне переміщення товарів та послуг, капіталів, робочої сили, узгоджена кредитно-розразункова, бюджетна, податкова, цінова, таможенна та валютна політика.

Важливим чинником у розвитку регіонального співробітництва є створення системи трансазійської транспортної мережі, що базується на відновленні традиційних комунікаційних структур. Йдеться про великий євразійський транспортний коридор, що включає комбіноване використання залізниць, морских щляхів, авіації, спорудження трубопровідних комунікацій . До Європейських ринків туркменський газ (11 млрд. куб. м. ) потрапляє через Росію та Україну, але ведуться інтенсивні пошуки інших шляхів до світових ринків.

            Розпад біполярної геополітичної системы і втрата сильного патрона у вигляд супердержави СРСР створили суттєві проблеми для стратегічної оборонної схеми Індії. Остання побоюється, що перебудовчі процеси в Центральнійї Азії, етнічі суперечки, відновлення ісламу та громадянські конфлікти безпосередньо впливатимуть на Пакістан, Іран та Кашмир в напрямку загальнорегіональної дестабілізації.

Індійське бачення проблем регіону обумовлена побоюваннями, що в наявній ситуації відбуваються зміні в бік більшого стратегічного динамізму. Форму)ться нова стратегічна загроза для Індії з регіону Центральної Азії, що порушує стратегічний баланс, оскільки СРСР діяв як гелполітична контроверсія проти сил, антагоністичних Індіі. Крім того, радянська загроза заміщена локальними конфліктами та етнічними напругами (націоналізм та фундаменталізм). Нова модель етнічних конфліктів несе пряму загрозу безпеці Індії. Вакуум, що утворився припускає появу нових поза-регіональних потуг із різними ідеологічними та політичними інтересами: політичні трансформації та кінцеві орієнтації нових держав не можуть не змінити стратегічне оточення Індії. Відкриття регіону зовнішньому світові прямо редукує індійське економічне домінування в регіоні. Для підтримки стабільності в Центральній Азії Індія концентрує увагу на посилення двостороннього співробітництва з суміжними країнами, надаючи технічну допомогу та ініцюючи економічні програми спрямовані на зміцнення усталених зв’язків. Индія в забезпеченні регіональної стабільності головним чином покладається на позаісламські чинники (РФ та Китай).

В цілому Індія і вся Південна Азія все більш тяжіють до Азіатсько-Тихоокеанського регіону. Але слід зауважити, що Пакистан ще значною мірою в стороні від цього руху, оскільки геополітично більше прив’язаний до Середнього Сходу та Центральної Азії. Іран також потребує широкого виходу в Центрально-Азійський регіон не тільки чере Туркменистан, але й через Таджикистан, що межує з Китаєм та Північною Індією.

Індія намагається впливати на ситуацію в АТР, що враховується державами цього регіону. Але традиційно Індія є стратегічним партнером Росії і, незважаючи на деякі коливання останніх часів двосторонні взаємини в цілому прогресують. Так Індія є найбільшим споживачем російської військово-технічної продукції, зокрема авіатехніки. В останній час заключений контракт на постачання в Індію 40 вінищувачів Су-30МК на суму 1, 8 млрд. долл. 6 з одночасним правом на виробництво літаків за російскими ліцензіями на власних підприємствах та правом їх експорту в треті країни. В цілому щорічний обсяг закупівель озброєнь в РФ досягає 1, 5 млрд. долл., що становить 50% щорічного експорту російського ВПК.

       Індія реалізує масштабну програму модернізації власних озброєних сил, розраховану до 2010 р. Одним з важливіших аспектів цієї програми є нарощування власної військово-морської потуги, а також - розвиток власного ВПК. Спроби переорієнтуватись на військово-технологічне співробітництво із Заходом виявилося малорезультативним з огляду на традиційно усталені пріоритети співробітництва з СРСР.

       Індія автономно розробила власну систему ядерних озброєнь. Проведені нещодавно підземні ядерні випробування в пустелі Раджахстан викликали занепокоєння з боку ядерних держав, оскільки поява ще однієї ядерної потуги здатне перекинути всі існуючі уявлення про світовий баланс сил. Можливо також, що це є певною заявкою Індію на підвищення свого глобального та субрегіонального статусу і виступити як один з головних центрів сил в Азії з метою заповнити вакуум, утворений розвалом СРСР.

Україна має всі можливості розвивати спіробітництво з Індією, але, зрозуміло, що в наявних умовах це вимагає щільної співпраці і домовленостей з РФ, яка контролює головні елементи цього місткого ринку. Український прорив на пакистанський ринок озброєнь викликав різку реакцію з боку РФ, а також неабияке занепокоєння в Індії. За існуючих умов навряд чи РФ погодиться допустити українських конкурентів на індійський ринок озброєнь. З іншого боку Україна має враховувати інтереси світового співтовариства в ядерному питання, що вимагає приєднання до міжнародних санкцій проти Індії. Все це істотно гальмує розвиток співробітництва України з Індією.

. Пакистан. Розвиток пакистанського суспільства свідчить про недостатню ефективність обраного шляху модернізації та з іншого боку і протистояння пов’язаним з цими процесами кризовими явищами. Шок 1971 р. у зв’язку з відділенням Бангладеш та загроза подальшої фрагментації в кінцевому рахунку сприяло зміцненню держави. Посилення військово-авторитарного режиму, який на відміну від турецьких військових більше орієнтований на ісламську ідеологію, в цілому пригальмовує процеси вестернізації. Сфера освіти явно неспроможна встигнути за зростанням населення і майже стомильонний шар неграмотного населення є середовищем збереження архаїчних форм життя та виробництва. Внутрішні конфлікти обумовлюються усталеною системою влади, її корумпованістю, що накладається на різнорідність господарчого устрою та міжетнічні проблеми, пов’язані із наявністю великого шару пуштунського та белуджського населення, етнічно спорідненого з племенами в Ірані та Афганистані.

Пакистан поки не має істотного впливу на події у пострадянській Центральній Азії, але разом із США, безпосередньо підтримують талібів (пуштунів ортодоксально суннітського толку) в Афганистані, які контролюють вже більшість території цієї країни. Восени 1994 р. Ісламабад намагався взяти під контроль ситуацію в Афганистані, коли торговий караван пакистанських вантажівок вперше вийшов до кордонів Узбекистану. Саме тоді з’являється нова політична сила в Афганистані - студенти релігійних шкіл таліби, що взяли на себе функції охорони цього каравану. Підтримуючи талібів Ісламабад прагне посилити свої стратегічні позиції у Центральній Азії і заблокувати потенційно можливе посилення російського або іранського впливу в регіоні. а також - взяти під свій контроль комунікації між країнами Центральної Азії та Південною Азією. Насамперед це стосується перспективи спорудження нафто-газопроводу з Туркменистану через Герат і Кандагар на Карачі та про транспортний коридор з пострадянської Середньої Азії через Термез - Кабул - Пешавар на Індостан.

Якщо Росія та Іран бачать в турецькому та американському впливах загрозу стабільності в регіоні, то самі американці та пакистанці розглядають Пакистан як великий стабілізуючий чинник в регіоні Власне кажучи, США не покупаються на ісламську загрозу, скоріше вони використовують іслам у власних цілях.

Значення традиційного опонента Індії в регіоні - Пакистану останнім часом зростає у зв”язку із формуванням транспортних коридорів з Центральної Азії в південному напрямку. Пакистан користується великим впливом на афганських талібів і має значні ісламістські амбіції. В прагнені здобути регіональне лідерство Памкистан спирається на підтримку США та Великобританії, держав Перської затоки. Але з іншого боку Пакистан також має ядерні можливості і здатний надати адекватну відповідь індійській ядерній програмі. Локальна гонка озброєнь між Індією та Паіистаном може в перспективі зруйнувати існуючий баланс сил в Азії

Оборонна стратегія Пакистану, побудована на конфронтації з Індією та пошуках впивових покровителів з боку великих держав, в останні роки має рахуватися також і з загрозами, пов’язаними з афганським і таджикським конфліктами. Ісламабад має певні надії, що нові держави Центральної Азії здатні забезпечити стратегічну глибину оборонного простору Пакистану. Географічні обмеження та впливи неісламських сусідів в цьому регіоні (РФ та Китай) стримують прагнення Пакистану зробитися одним з головних гравців в регіоні. Але з допомогою двосторонніх зв’язків і багатосторонні регіональні формації типу ЕСО Пакистан здатний забезпечувати технічну й економічну допомогу країнам Центральної Азії з метою посилення вунтришньорегіональної стабільності.

       Доступ в Центральну Азію для Пакистану можливий трьома шляхами - через Кандагар і Герат, через Кабул, а також - через Каракорумське шосе, побудоване в 60-80 рр. разом з Китаєм до Кашгару і далі - до Бишкеку. Иснують плани використання цього маршруту для постачання Пакистану киргизської електроенергії. Пакистан зацікавлений в інтераційних проектах, що пов’язують ЦАР і Південну Азію, особливо в нафтопроводах та транспортуванні товарів і енергії в Індостан.

       Свої стратегічні інтереси Пакистан намагається здійснити за допомогою интенсивної ісламизації нових держав регіону, що легалізувало б і сам Пакистан як ісламську країну, оскільки він не є власне національною державою а тому виникають і проблеми кордонів, які є певною мірою штучними. Поширення впливу Пакистану в Центрально-азійському регіоні надає йому необхідну геостратегічну глибину в конфронтації з Індією, а також дозволяє зміцнити власні позиції у взаєминах із Заходом. Наршеті Пакистан отримує можливість сприяти формуванню загальноісламського спільного ринку.

       Але такі сподівання Пакистану не вважаються достатньо обгрунтованими, оскільки процес ісламізації країн центральноазійського регіону навряд чи відбуватиметься швидкми темпами з огляду на орієнтації їх політичних еліт, протидію російських, західних, та інших сил. З іншого боку погляд на Індію як на анти-ісламську країну є досить сумнівним. Індійські контакти з країнами ЦАР мають більш глибоку історію, а ісламський компонент індійської культури більш привабливий. Можна погодитись з думкою індійських аналітиків, що жоден регіональний блок не матиме успіху без участі Індії, Росії або Китаю. Міжетнічні війни в Афганистані та Таджикистані обмежують можливості прямого впливу Пакистану на регіон. Нарешті, слід зважити на те, що інтенсифікація ісламізації, проддовжена на Синцзянь виводить Пакистан на прямий конфлікт з Китаєм.

Україні доцільно уважніше придивитися до Передньо-Азійського регіону, який тривалий час випадав з основного поля уваги нашої зовнішньої політики. В процесі переструктурування геополітичних балансів в регіоні Україна спроможна виявити таку конфігурацію, яка найбільш сприяє втіленню її геостратегічних інтересів. Маючи непогані стосунки з двома крайніми державами регіону - Туреччиною та Пакистаном, спираючись на дружні взаємини з Центральноазійськими країнами, оособливо з Узбекистаном та Туркменистаном, розвиваючи систему стратегічного співробітництва з Єгиптом та Ізраілем і знаходячи належний рівень співпраці з Іраном: Україна має шанси істотно закріпитись в субрегіональному розкладі сил.

Слід враховувати, що за тими або іншими угрупованнями держав стоять великі світові потуги у вигляді США, РФ, Китаю, а отже входження в Передньоазійський простір пов”язане із дипломатичною гнучкістю, вмінням балансувати в полі конфронтуючих глобальних інтересів. Але, з іншого боку, названі країни є співмірними за потенціалом Українській державі, що сприяє розвитку рівноправного діалогу з ними. Україна для країн регіону вигладає як нова держава, що сама недавно була в стані напівколонії. Вона позбавлена іміджу носія суто “західних” інтересів і, отже, скоріше в змозі встати в положення рівноправного партнера

Підвищення геополітичного значення Передньоазійського регіону для України пов”язане не лише з переструктуруванням політичного протистояння у Євразії та його природними багатствами, а й із зміщенням транспортних маршрутів у межах Старого Світу.       Для теренів Старого Світу питома вага морських перевезень товарів та пасажирів поступово, але невпинно, зменшується. Відповідно збільшується значення авіарейсів, автоперевозок та - на просторах Азії - залізниць. Для перспектив широкомасштабної торгівіл в межах материка істотним є спорудження швидкісної трансевразійської залізниці Пекін - Стамбул при найактивнішій участі у цьому проекті Японії. В межах Євразії відтворюється традиційна суходольна транспортна інфраструктура, одна з гілок якої через Україну має з”єднати власне Європу з Центральною Азією і через неї з Південною та Східною Азією. Україна опиняється у якості однієї із з’єднувальних ланок, що ведуть із Заходу на Схід, отже має шанс зфокусувати на собі один з центрів тяжіння нових систем міжнародного спілкування.

Україна і країни Передньої та Центральної Азіїмають суттєво важливі спільні економічні інтереси. Необхідність для України диверсифікації джерел енергопостачання корелює із потребами диверсифікаціїкраїнами Азіївласної економіки, яка раніше мала риси колоніальної, побудованої на монокультурах і здобуванні сировини. Незважаючи на інтенсивне проникнення в країни регіону капіталів з інших країн, для України ще залишаються неабиякі шанси закріпитися на центральноазійських ринках. Україна має великий інтелектуальний та промисловий потенціал і здатна створювати конкурентоспроможні виробництва в країнах Сходу, а також забезпечити їх потреби необхідними товарами продуктової та промислової сфери.