 |
Соціально-економічна структура
|
|
|
|
Зазначена структура країн, що розвиваються, являє собою складний конгломерат різних укладів, які вирізняються специфікою рівня розвитку продуктивних сил і типів суспільних відносин. До нього входять патріархально-натуральний, напівфеодальний і феодальний, дрібнотоварний та, нарешті, капіталістичний (в тому числі державно-капіталістичний, іноземний капіталістичний) уклади.
Кожний уклад характеризується певною самостійністю, підпорядковується своїм законам розвитку. Між ними існує велика різниця в ощадних, мобілізаційних та інвестиційних можливостях, а отже, й у внеску в забезпечення економічного зростання. Це визначає важливу особливість економік країн, що розвиваються, — відсутність органічної цілісності, єдиного механізму відтворення.
Разом із тим було б помилкою вважати, що названі уклади функціонують автономно, а загальний процес відтворення є механічною сумою відтворювальних процесів у межах окремих укладів. За роки незалежності відбулися не тільки значні зміни ролі та місця окремих укладів, а й посилилися взаємозв'язок, взаємозалежність між ними. Поступово зменшується дезінтегрованість національного відтворення, зростає його цілісність. Деякі країни, що розвиваються, досягли помітних успіхів у формуванні цілісних національних відтворювальних комплексів.
Якщо говорити у загальному плані, то країни, що розвиваються, характеризуються дуальністю соціально-економічної структури — наявністю традиційного і сучасного секторів господарства (або доіндустріального та індустріального). Сучасному сектору притаманні відносно високий рівень розвитку продуктивних сил і найбільш розвинуті форми організації виробництва. Традиційний сектор, який охоплює основну частину населення і виробників країн, що розвиваються, існує на базі відсталих суспільних відносин, йому властива дуже низька ефективність виробництва.
|
|
|
У багатьох країнах, що розвиваються, зокрема в Африці й Азії, докапіталістичні уклади продовжують визначати економічне життя. Розклад традиційних соціально-економічних структур відбувається відносно повільно. Збереження залишків натурального або напівнатурального виробництва суттєво впливає на систему ринкових відносин. До того ж значна роль кастово-кланових, релі-гійно-етнічних чинників нерідко призводить до обмеження конкуренції.
Розділ V
21. Економіка країн, що розвиваються
Дрібнотоварний уклад представлений численними виробниками міста й села і охоплює велику частину працездатного населення країн, що розвиваються. Дрібне селянське господарство, ремісничо-кустарне виробництво здійснюється на примітивній технічній базі із застосуванням праці самих товаровиробників і членів їхніх сімей. Відтворення у дрібнотоварному укладі має в основному екстенсивний характер (додаткове збільшення живої праці, кількості господарств), оновлення технічної бази здійснюється дуже мляво і в незначних масштабах.
Найбільш успішні дрібнотоварні господарства отримують доходи, які дають їм змогу поступово збільшувати фонд заощаджень і нарощувати активи (землю, худобу, устаткування), застосовувати найману працю. Разом із тим слід зазначити, що процес соціальної еволюції дрібнотоварного виробництва, зокрема виділення заможних господарств, відбувається у країнах, що розвиваються, дуже повільно. Тому цей уклад ще довгий час буде помітно впливати на їхню економіку.
На відміну від традиційного сектора сучасний сектор господарства країн, що розвиваються, спирається на засади капіталістичного укладу.
|
|
|
Розвиток національного підприємництва у країнах, що розвиваються, має свою специфіку. Вона стосується як особливостей цього процесу в цілому порівняно з класичними прикладами становлення й розвитку капіталізму в Західній Європі, так і рівнів його зрілості в різних регіонах країн, що розвиваються, зокрема.
Специфіка виникнення підприємництва у розглядуваних країнах полягає в тому, що історично традиційні уклади не були грунтом для його визрівання. У багатьох випадках це стало наслідком розвитку вшир капіталізму метрополій. Цим пояснюються і локальний характер підприємництва у багатьох країнах, що розвиваються, і його тривале співіснування з традиційним сектором цих країн.
У деяких країнах Латинської Америки, Південно-Східної Азії національні підприємці вже перетворилися на провідну силу суспільства. В інших державах (більшість країн Тропічної Африки) національне підприємництво лише зароджується.
У більшості країн, що розвиваються, національне підприємництво формується з великими труднощами. Це пов'язане насамперед з об'єктивними умовами організації сучасного виробництва. НТР потребує постійного підвищення необхідної мінімальної суми інвестицій для створення ефективного виробництва. Гострий брак капіталу стримує виробничі капіталовкладення національної буржуазії, обмежує сфери її діяльності. До інших труднощів можна віднести вузькість внутрішнього ринку країн, що розвиваються,
відсутність досвіду управління, брак кваліфікованих кадрів, що призводить до недовантаження потужностей підприємств, неефективності їхньої діяльності. Все це врешті-решт істотно зменшує фонд заощаджень, стримуючи економічне зростання.
Дедалі більший вплив на місцеве підприємництво справляють іноземний капітал, транснаціональні корпорації (ТНК). Національні підприємства отримують у цьому випадку можливість використовувати додаткові фінансові, матеріальні ресурси і, що особливо важливо, сучасні технології та досвід організації виробництва й управління.
У ряді країн (Південна Корея, Тайвань, Бразилія, Мексика) вже склалися потужні національні фінансово-промислові групи, які у 80—90-х роках самостійно або спільно з ТНК активно включилися у процес транснаціоналізації виробничо-інвестиційної діяльності.
|
|
|
Таким чином, іноземний капітал є елементом сучасного сектора економіки країн, що розвиваються. Практика окремих країн показала певну ефективність використання ресурсів ТНК для національного розвитку. Наприклад, структурні зрушення у НІК Азії значною мірою пов'язані з діяльністю ТНК, створенням ними нових сучасних галузей індустрії.
Вагоме місце в економічному житті країн, що розвиваються, посідає національна держава.
Державний сектор відіграв важливу роль у ліквідації спадщини колоніалізму. У деяких країнах (Єгипет, Індія) великі державні підприємства, які працюють ефективно, стали основою національної економіки.
Поряд із тим до середини 80-х років у більшості країн, що розвиваються, особливо гостро стояла проблема недостатньої прибутковості, а то й збитковості державних підприємств. Неефективність і невиправдано значні розміри держсектора, розбухання і величезний розмах корупції держапарату викликали необхідність зміщення акцентів в економічній політиці країн, що розвиваються, у бік ринкових механізмів. До того ж відбулася помітна еволюція поглядів на роль держави в економічному житті.
У більшості країн, що розвиваються, ця еволюція на практиці привела до скорочення державних інвестицій, приватизації значної частини держсектора. Головний натиск у економічній політиці тепер робиться не на безпосередній участі держави у виробництві, а на створенні нею умов, які б стимулювали зростання підприємництва та приватної ініціативи.
Розділ V
21. Економіка країн, що розвиваються
Разом із тим очевидно, що надмірна орієнтація лише на ринкову економіку і недооцінка ролі держави можуть призвести до серйозних суперечностей у національній економіці. Адже держава відіграє незамшну роль у створенні умов функціонування багатьох галузей економіки, інфраструктури, кредитко-грошової та фінансової систем, у підтримці механізмів розподілу прибутку, соціальних програм, заходів з охорони навколишнього середовища і т. ін.
Практика свідчить, що абсолютизація ролі держави, так само як і заперечення її участі в економічному житті, однаково неприйнятні для країн, що розвиваються. Показово, що в деяких країнах з динамічною економікою (Південна Корея, Тайвань, Таїланд) держава відіграє в її поступі активну роль.
|
|
|
