Главная | Обратная связь | Поможем написать вашу работу!

Структура ВВП країн, що розвиваються

Роки	Разом	Сільське господарство	Промислова діяльність	Будівництво	Послуги
Разом	Галузі обробки
		31,6	20,6	15,6	4,7	42,8
		22,4	24,2	17,8	5,3	48,1
		14,7	34,4	17,6	6,7	44,4
		14,6	29,6	20,7	6,5	49,8

Розвиток промисловості посів провідне місце в економічній політиці країн, що розвиваються, вже з перших років після їх визволення з колоніального ярма. Незважаючи на відмінності у формах і методах здійснення, індустріалізація розглядається ними як головний засіб ліквідації відсталості.

Переважна більшість країн, що розвиваються, після здобуття незалежності зорієнтувалася на розвиток місцевої промисловості, яка заміщувала імпорт аналогічних виробів.

Важливим результатом процесу індустріалізації стало підвищення питомої ваги обробної промисловості у ВВП. Ця галузь стала одним із найбільш динамічних секторів економіки країн, що розвиваються.

У самій обробній промисловості також відбуваються суттєві зміни. Якщо у перші десятиліття післяколоніального розвитку індустріалізація охопила насамперед легку й харчову промисловість, то з середини 70-х років дедалі більший наголос став робитися на розвитку сучасних галузей важкої промисловості: ма-

Розділ V

21. Економіка країн, що розвиваються

шинобудування, електроніки, нафтохімії, металообробки. Разом із тим слід зазначити, що лише у невеликій групі країн цей процес вже привів до створення галузей, які виробляють знаряддя праці (Бразилія, Мексика, Індія, Туреччина, країни Південно-Східної Азії та ін.). Попри успіхи промислового авангарду країн, що розвиваються, новий етап НТР висуває і перед ними (не говорячи вже про більшість інших країн цієї групи) дуже складні проблеми адаптації до структурних зрушень у світовій економіці.

Хоча питома вага видобувної промисловості у ВВП країн, що розвиваються, у останні роки знизилася, вона, як і раніше, відіграє важливу роль у процесі відтворення. На країни, що розвиваються, припадає 2/3 світового виробництва цини, 1/3 нікелю та міді, тут видобувається 2/3 всіх бокситів, 2/5 залізної та 1/4 цинкової руди. Значне місце займають ці країни й у світовому експорті багатьох видів сировини.

Ще у колоніальний період в Азії, Африці, Латинській Америці були створені галузі гірничодобувного сектора, де діяли іноземні компанії. У 70-х роках у більшості країн, що розвиваються, здійснено націоналізацію активів іноземних компаній у сировинних галузях.

Одним із напрямів індустріалізації багатих на ресурси країн стало створення галузей, що переробляють сировину для подальшого вивезення напівфабрикатів і готових виробів (нафтохімія, металургія, деревообробна промисловість і т. ін.).

У 80—90-х роках у зв'язку з переходом розвинутих країн до ресурсозберігальних технологій відносне значення гірничодобувного сектора країн, що розвиваються, у світовому промисловому виробництві зменшилося. Відбулося помітне падіння цін на енергоносії та деякі інші види сировини. Поряд із зменшенням відносної залежності розвинутих держав від мінеральних ресурсів афро-азійських та латиноамериканських країн спостерігається й інша тенденція — зростання споживання сировинних ресурсів усередині самих країн, що розвиваються, пов'язане з процесом їх індустріалізації.

Таким чином, хоча гірничодобувна промисловість країн, що розвиваються, історично зорієнтована передусім на зовнішній ринок, вона дедалі активніше впливає на структурну перебудову їхніх національних економік, сприяє зміцненню міжгалузевих зв'язків. ^т Однією з найважливіших галузей економіки афро-азійських і латиноамериканських країн є сільське господарство. У більшості цих країн аграрний сектор виступає основою матеріального виробництва, істотно впливаючи на процес нагромадження, темпи й

пропорції економічного розвитку. Попри зниження за останні десятиліття частки сільського господарства у ВВП (з 31,6 % у 1960 р. до 14 % у першій половині 90-х років) значення цієї галузі у багатьох державах не зменшується. Так, у половини африканських країн на частку сільського господарства припадає понад ЗО % ВВП. В азійських країнах цей показник становить 25—ЗО %.

В аграрному секторі країн, що розвиваються, зайнята основна частина їхнього працездатного населення. В усіх африканських країнах (крім Алжиру, Беніну, Конго, Лівії, Маврикію), наприклад, більше половини населення пов'язане із землеробством.

Водночас сільське господарство є найбільш відсталою галуззю економіки цих країн. Темпи його зростання становили в останні десятиліття менш ніж 3 %. Такі темпи не можуть розцінюватися як задовільні ні з огляду необхідності задоволення попиту місцевої промисловості на сировину, ні, тим більше, з огляду можливості задоволення попиту населення на продовольство.

Відсталість сільського господарства виявляється і в надзвичайно низькій продуктивності праці, у слабкій його механізації, хімізації. За деякими даними, на країни, що розвиваються, припадало лише 1/10 світового тракторного парку і 1/20 парку зернозбиральних комбайнів. Загальна кількість тракторів у цих країнах у шість разів менша, а зернозбиральних комбайнів — у 15 разів менша, ніж у розвинутих державах. На одиницю площі у країнах Азії, Африки, Латинської Америки вносилося у п'ять разів менше добрив.

У більшості країн, що розвиваються, сільське господарство прямує поки що екстенсивним шляхом на базі відсталої агротехніки. Разом із тим з середини 60-х років у деяких з них відбувається поступовий перехід до інтенсифікації сільського господарства. Цей процес, який дістав назву «зелена революція», характеризується культивуванням високоврожайних гібридних сортів пшениці, рису, кукурудзи, застосуванням добрив, використанням нової техніки й технології обробітку грунту, поширенням штучного зрошення. Піонерами у проведенні «зеленої революції» стали зокрема Мексика і Філіппіни. Проте у багатьох державах «зелена революція» ще не стала надбанням усієї маси селянських господарств.

Відсталість сільського господарства країн, що розвиваються, швидке зростання населення — ці та інші чинники зумовили у 80—90-х роках різке загострення продовольчої проблеми у зазначених державах. У багатьох з них за останні роки темпи приросту населення перевищували темпи приросту продовольства. Як на-

Розділ V

21. Економіка країн, що розвиваються

слідок, наприклад, у 80-ті роки Африка перетворилася на світовий, осередок голоду. До того ж небачена за масштабами посуха вразила тоді сільське господарство Африканського континенту. І хоча у подальшому продовольча ситуація дещо поліпшилася, в першій половині 90-х років близько ЗО млн африканців, як і раніше, жили під загрозою голоду.

Слід наголосити, що вирішення продовольчої проблеми пов'язане не тільки з формуванням техніко-економічної бази для розвитку сільського господарства, впровадження досягнень НТР, а й, що не менш важливо, зі створенням соціально-економічних умов для швидкого піднесення аграрного сектора, тобто з проведенням глибоких аграрних реформ.

⇐ Предыдущая 84 85 86 87 888990 91 92 93 Следующая ⇒