Зовнішньоекономічні зв'язки

Зовнішньоекономічні зв'язки мають дуже важливе значення для переважної більшості країн, що розвиваються. Бе­ручи участь у міжнародному поділі праці (МПП), вони отримують матеріальні та інші ресурси, конче необхідні для розвитку націо­нальної економіки.

Глобалізація у 80—90-ті роки світового ринку товарів, тех­нологій, капіталів, різке посилення взаємозв'язку та взаємодії національних економік роблять особливо актуальною проблему подальшої інтеграції країн, що розвиваються, у світову економіку.

Переваги такого шляху вже переконливо довела практика. Краї­ни, які відгороджувалися від міжнародних економічних контактів, опинилися сьогодні у найбільш скрутному становищі. Навпаки, держави, що активно брали участь у цьому процесі (наприклад, НІК Азії), є найдинамічнішим регіоном світової економіки.

Відчуваючи дедалі більшу потребу участі у МПП, країни, що розвиваються, з середини 80-х років перейшли від імпортоза-міщення до експортна зорієнтованої моделі економічного зростання.

Ще однією новою рисою економічної політики цих держав за останнє десятиліття став процес лібералізації зовнішньоекономічних зв'язків, який чимдалі набирає сили.

З одного боку, ця тенденція зумовлена закономірностями НТР, поглибленням МПП. З іншого боку, вона викликана кризою заборгованості країн, що розвиваються, скороченням зовнішнього фінансування, що спричинило переорієнтацію їхньої економічної політики на більш активний розвиток зовнішніх зв'язків.

В останні роки дедалі більше країн, що розвиваються, мають ініціативи щодо лібералізації торгівлі. Особливо відчутний цей процес у Латинській Америці, де багато країн (Аргентина, Бра­зилія, Мексика, Чилі та ін.) вже значно знизили тарифні й не-тарифні бар'єри. У переважній більшості країн, що розвиваються, істотно поліпшено інвестиційний клімат для іноземних компаній, полегшено процедуру відкриття ними дочірніх підприємств.

Зовнішня торгівля — одна з важливих форм участі країн, що розвиваються, у міжнародних економічних відносинах. Значна частина сировини, сільськогосподарських товарів, готових промис­лових виробів цих країн реалізується на зовнішньому ринку. Звідси ж потрапляють у країни, що розвиваються, машини та обладнання, транспортні засоби, продовольство й інші споживчі товари.

Спеціалізація країн, що розвиваються, у світовому товаро­обміні відбиває їхні порівняльні переваги у виробництві сировини, сільськогосподарських, матеріаломістких або працемістких про­мислових товарів. Обсяг зовнішньоторговельного обороту країн, що розвиваються, за 90-ті роки значно 3picJ Про це свідчать дані табл.. 21.5.

Таблиця 21.5

Темпи зростання зовнішньої торгівлі країн, що розвиваються, у 90-ті роки, %

 

 

Країни, регіони	Експорт	Імпорт
1990—1997		1990—1997
Латинська Америка	9,8	10,4	14,7	17,5
Африка	2,7	2,0	4,7	3,2
Близький Схід	2,9	-0,4	5,5	1,6
Азія	9,3	5,4	9,3	0,2
у тому числі:
Китай	16,7	20,9	15,1	2,5
«нові індустріальні країни»	12,8	5,2	11,9	-3,2

Якщо у 70-ті роки найбільше зростання вартості експорту спостерігалося у країнах—експортерах нафти, то у 80—90-х роках головним «локомотивом» цього процесу стали промислові експор­тери. Найбільш значних темпів зростання експорту в середині 90-х років досягли країни Південно-Східної Азії та особливо Китай.

Великі зрушення відбулися і у товарній структурі експорту країн, що розвиваються: зменшення питомої ваги продовольства, сільськогосподарських та інших видів сировини і дуже значне

Розділ V

21. Економіка країн, що розвиваються

 

Кінець 50-х років

Середина 90-х років 9% ______ 24%

29%

35 %

9%

11 %

58%

25%

продовольчі товари

продукція переробної промисловості

сільськогосподарські товари, руди й метали (крім палива)

паливо

Рис. 21.4. Структура експорту країн, що розвиваються

збільшення продукції переробної промисловості (див. рис. 21.4). У країнах, які не є експортерами нафти (за винятком лише найменш розвинутих країн), такі зрушення ще більш помітні, що спросто­вує їхній усталений образ як аграрно-сировинної периферії сві­тового господарства.

У структурі промислового експорту країн, що розвиваються, основне місце посідають текстиль, взуття, одяг, побутова електро­техніка та електроніка й інші працемісткі вироби. Переважна частина вивозу таких виробів, як правило, здійснюється каналами ТНК, які беруть активну участь в індустріалізації цих країн, створивши тут розгалужену мережу подетально чи поагрегатно спеціалізованих філій і складальних виробництв. Зростає також експорт машин і обладнання, хімікатів, автомобілів.

Незважаючи на вказані зрушення в експортній спеціалізації країн, що розвиваються, їхня питома вага у світовому промисло­вому експорті в цілому незначна, їм доводиться докладати ве­личезних зусиль, аби зберегти за собою завойовані ніші світового ринку чи здобувати нові.

Зовнішньоекономічні чинники відіграють суттєву роль і у фі­нансуванні країн, що розвиваються. Приплив зовнішніх фінан­сових ресурсів збільшує фонд нагромадження, інвестиції, створює умови для економічного зростання. Для більшості країн, що роз­виваються, використання іноземного капіталу є об'єктивно необ­хідним. Його надходження здійснюється у вигляді прямих і порт­фельних приватних інвестицій, комерційних кредитів, офіційної допомоги розвитку, позичок у міжнародних організацій та в інших формах. Поряд з тим із країн, що розвиваються, відбувається зворотний рух ресурсів: прибутків на інвестиції та процентів за кредити, а також капітальних ресурсів у вигляді повернення кре­дитів, дезінвестицій підприємницького капіталу. В останні роки баланс руху фінансових ресурсів для країн, що розвиваються, був негативним.

Надмірна концентрація зусиль багатьох країн, що розвивають­ся, залучення іноземних кредитів при послабленні уваги до проб­леми раціонального використання отриманих ресурсів, погіршен­ня економічного стану більшості цих держав через світову еко­номічну кризу 1980—1982 pp. тощо — все це різко загострило на початку 80-х років увесь комплекс проблем, пов'язаних із забор­гованістю країн, що розвиваються, створивши ситуацію «кризи боргів».

Ця криза особливо вразила країни Латинської Америки й Африки, призвівши до затяжного економічного спаду в багатьох із них. Значна частина боргів набула репутації безнадійних. Виник «вторинний ринок боргів», на якому зі знижкою (ЗО % номі­нальної вартості наприкінці 80-х років) оберталися банківські вимоги до боржників. Обсяг торгівлі борговими зобов'язаннями на початку 90-х років перевищив 100 млрд дол.

Реструктурування боргів країн, що розвиваються, у 80—90-ті роки зменшило гостроту боргової проблеми. В останні роки знач­но поліпшилися показники обслуговування боргу в багатьох краї­нах Латинської Америки, Азії. Однак боргова проблема ще зали­шається предметом занепокоєння в найменш розвинутих країнах, особливо африканських (див. таблиці 21.6 та 21.7). Сьогодні оче­видно, що ці країни самостійно не зможуть урегулювати проблему боргів: тут потрібне співробітництво кредиторів і боржників. Не підлягає сумніву й те, що вся заборгованість не може бути спла­чена. Частину її доцільно списати як безнадійну. Нарешті, ще один висновок полягає в тому, що країни-боржники мають по­слідовно провадити структурні перетворення в економіці для від­новлення своєї платоспроможності.

Розділ V

21. Економіка країн, що розвиваються

 

Таблиця 21.6 Заборгованість країн, що розвиваються, у 1985—1995 pp., млрд дол.

 

Регіони, види заборгованості
Весь обсяг
довгострокова
короткострокова
Латинська Америка
довгострокова
короткострокова
Африка
довгострокова
короткострокова
Тропічна Африка
довгострокова
короткострокова
Азія
довгострокова
короткострокова
Найменш розвинуті
країни
довгострокова
короткострокова

У зв'язку із зростанням зовнішньої заборгованості країни, що розвиваються, почали робити дедалі більший наголос на залучен­ня прямих інвестицій ТНК. Це не призводить безпосередньо до зростання боргу і в той же час може бути важливим джерелом фінансування економіки.

Необхідно зазначити, що за останні десятиліття істотно змі­нилися організаційні форми взаємодії ТНК і країн, що розвива­ються. Якщо у 50—60-ті роки основною формою організації опе­рацій міжнародних іноземних компаній у цих державах було за­снування цілком контрольованих філій та відділень (тобто прямі інвестиції), то у 70-ті роки значного поширення набули спільні підприємства за участю ТНК, а також місцевої буржуазії або

Таблиця 21.7 Реструктуризація заборгованості країн, що розвиваються

 

Угоди з офіційними (державними) кредиторами
Кількість
угод
Обсяг ре-
структурова­ної заборго-
ваності, млрд дол.	6,5	12,2	20,0	9,4	18,6	6,1	44,3	12,5	3,4	14,0	14,2
Угоди з приватними кредиторами
Кількість
угод									—
Обсяг ре-
структурова­ної заборго­ваності,	72,7	89,7	79,7	6,8	5,4			0,2		0,2	3,2
млрд дол.

національної держави. Швидке зростання кількості змішаних ком­паній зумовило великий приплив портфельних інвестицій ТНК. Постали нові форми виробничо-технічних взаємозв'язків країн, що розвиваються, і ТНК. Дедалі більше транснаціональних кор­порацій беруть участь у неакціонерних формах підприємництва в цих державах на основі контрактів про надання управлінських, технологічних та інжинірингових послуг, про будівництво об'єктів і видобуток сировини.

За останні десятиліття країни, що розвиваються, набули пев­ного досвіду взаємовідносин з ТНК і регулювання відповідних операцій. Це розширило можливості цих країн у використанні потенціалу ТНК для реалізації завдань свого розвитку. В більшості країн проведено лібералізацію інвестиційного клімату для транс­національних корпорацій, введено додаткові пільги для їхніх опе­рацій. Деякі країни, котрі раніше обмежували інвестиції ТНК, почали активно залучати іноземні компанії.

Об'єктивні умови процесу відтворення в країнах, що розвива­ються, потребують використання іноземного капіталу як для по­криття дефіциту внутрішніх нагромаджень і формування націо­нального фонду нагромадження, так і для перетворення грошово­го нагромадження на реальне. Чималий інтерес виявляють до ТНК

 

Розділ V

 

країни, що розвиваються, і як до каналу отримання засобів вироб­ництва, технологій, «ноу-хау», інженерно-консультаційних пос­луг, управлінського досвіду.

Окремим країнам, що розвиваються, за допомогою капіталу ТНК певною мірою вдалося забезпечити умови для розширеного відтворення, прискорити розвиток продуктивних сил, домогтися змін у структурі економіки, збільшити експорт промислових ви­робів. ТНК активно підключилися до створення в деяких з них обробної промисловості.

При оцінці впливу ТНК слід ураховувати багатоплановий ефект впливу їхньої діяльності на національну економіку: зростання виробництва місцевих постачальників, підрядників, підвищення кваліфікації робочої сили, зростання заробітної плати, прибутків зайнятих на іноземних підприємствах і т. ін.,

Усе це визначає необхідність обгрунтованої політики щодо ТНК, а також пошуку найбільш доцільних способів використання їхніх ресурсів для розв'язання завдань національного розвитку.

Контрольні запитання

© Які спільні риси мають країни, що розвиваються? © У чому полягає особливість соціально-економічної струк­тури країн, що розвиваються?

(3) Схарактеризуйте динаміку економічного зростання країн, що розвиваються.

@ У чому відмінність між експортно зорієнтованою стра­тегією індустріалізації та імпортозаміщенням?

(D Які структурні зрушення відбулися за останні десяти­ліття у промисловості країн, що розвиваються?

® Яку роль відіграє сільське господарство в економіці країн, що розвиваються?

© У чому Ви бачите значення зовнішньоекономічних зв'яз­ків для економічного зростання країн Азії, Африки, Латинської Америки?

ГЛОБАЛЬНІ

ПРОБЛЕМИ

СВІТОВОЇ

ЕКОНОМІКИ

22. Міжнародні економічні аспекти екологічних проблем

⇐ Предыдущая85868788899091929394Следующая ⇒

Поделиться:

Воспользуйтесь поиском по сайту: