 |
2. Кульчицький Олександр. Національні риси українського народу
|
|
|
|
2. Кульчицький Олександр. НАЦІОНАЛЬНІ РИСИ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ
ВСТУПНІ ЗАУВАЖЕННЯ
Описуючи будь-який народ, найважче виділити ті відмітні риси, які можна розглядати як притаманні всьому цьому народові. Сьогоднішня психолоґічна наука не дозволяє виконувати такі розвідки, спираючись на досвід і дослід, тому корисніше вдатися до підходу “через походження”.
Те, що іноді називають “душею народу”, сформувалося протягом віків під дією найрізноманітніших чинників і обставин. Досліджуючи їхню природу, можна певною мірою осягнути “дух нації”, але й такий розбір відкриє тільки деякі із сторін народного характеру; всебічне дослідження українського духу все ще не написано.
Джерела наших знань про відмітні риси українців минулого — твори красного письменства й звіти мандрівників. Письменники доби романтизму намагалися узагальнити й упорядкувати їх; з таких спроб найвідоміші “Дві руські народності” Костомарова (1861) і “Світогляд українського народу” Нечуя-Левицького (1871). Обидві книги ґрунтуються на небезсторонніх оцінках, які не завжди можна перевірити і підтвердити науково, проте вплив цих праць був значним, і навіть деякі сучасні розвідки зважають на них.
Не так давно дослідники спробували неупереджено підійти до предмету з погляду соціолоґії (В’ячеслав Липинський), історії культури та філософії (Д. Чижевський, І. Мірчук) і історії (П. Феденко), а от пошуки психолоґів на цій ниві тільки-но розпочато. Проте ясно, що на душу народу впливають такі головні групи чинників: (1) психосоматичні, (2) ґеоґрафічні, (3) історичні, (4) психосоціальні, (5) культурні, (6) психоаналітичні.
ПСИХОСОМАТИЧНІ ЧИННИКИ
Психосоматично (з грецької буквально “душевно-тілесно”) населення України неоднорідне, і два головних його складники — динарський і остійський (східний). У 1910-х роках динарці складали 44 відсотки українців, а остійці — 22. Можливо, найвдаліше залежність “душі” раси від її “тіла” визначив Л. Ф. Клаусс. Його вчення про так зване “наслідувальне чергування” спирається на підхід до людської зовнішності, підказаний проникливістю і чуттям; цей підхід змальовує відмітні ознаки раси на основі рис обличчя і його виразу, руху його м’язів відповідно до переживань і настрою, взагалі на основі знакових рухів тіла.
|
|
|
Остійську расу, за Клауссом, відзначено м’яким, округлим, поступливим тілом без чітких меж між окремими частинами — тобто тілом, якому бракує гострих обрисів. Ця безформність здогадно відповідає особливому складові духу й ума, а саме, остійці скеровані на поглинання зовнішнього світу, що особливо помітно в суспільному житті. Суспільні прагнення остійців відбито в постійній турботі про оточення, але чим більшим і складнішим стає суспільство, тим менш імовірно, що цей потяг буде задоволено. Занепокоєння зовнішнім світом видно також з глибокого інтересу до подробиць (любов українців до вишивання); воно схиляє відокремлюватися від усього чужого (що лежить поза “своїм” світом, а тому є недосконалим) і прагнути до якоїсь вищої досконалості, вільної від суперечностей і “неправильності”.
Риси остійської раси (усі їх не перераховуємо) позначаються на українському характері тільки певною мірою і тільки там, де їх не заміщено іншими впливами. Проте їх видно в портретах українців, змальованих у художніх творах.
Скорочено остійське ставлення до життя можна описати як спокійне зовні, але глибокодумне і схильне до переживань і душевних хвилювань. Українці вразливі, ними часто керує почуття смутку і туги.
Якщо душевні якості остійців можна назвати кулеподібними, то динарська натура, навпаки, є досить вугластою. Лоб, ніс, підборіддя — гострі, щелепи виступають; у них і в губах є щось майже нападницьке, навіть хиже. Довгов’яза постать і її швидкі рухи справляють непросте враження: така людина або з усієї сили вдарить кулаком, або сердечно поплескає по спині. Кажуть, що динарці — здібні актори і музики. Духовні риси динарської раси спричинено їхніми високорозвинутими почуттями і здатністю до переживань. Ці переживання часто спрямовано на зовнішню дійсність, яка штовхає до розвантаження ледь стримуваних почуттів.
|
|
|
Найкраще особистість динарця відбивається у сфері високого духу і в шаленій бійці, у бенкетуванні на козацький манір і в тужливому козацькому співі, у спробі “жити небезпечно” або навіть у намаганні — подібно до ґетевського Фауста — спробувати все, що може дати життя. Динарець, ясна річ, дуже легко збуджується, і його мірило цінностей зовсім не схоже на мірило остійця з його споглядальним, сумним і спокійним складом думки. Те, що часто називають “козацькими особливостями” українства, належить саме динарцям.
ҐЕОФІЗИЧНІ ЧИННИКИ
У духовному житті людини Р. Тіль розрізняє три шари: психосоматичний (“душевність тіла”: чуттєві враження і поштовхи підсвідомості), тимопсихічний (“пам’ять душі”: почуття, переживання та їхні прояви) і пойопсихічний (“душевні якості”: роздуми і воля). На перший пласт впливає клімат, на другий — особливості місцевості, на третій — сума всіх кількісних і якісних особливостей навколишньої природи. Немає сумніву, що “оточення душі” постійно залишає слід на життєвому шляху народу.
Вплив північних низовин на “тілесну душевність” обумовлено місцевим кліматом. У лісовому краї, де рідко побачиш сонячний промінь, велика кількість дощів і хмарне небо пригнічують добродушність та веселість і сприяють похмурості. Від “пам’яті душі” сполучення лісів і боліт вимагає врахування можливої небезпеки. Незмінність лісу, його “вкоріненість” і брак руху виховують стриманість і обережність з дещицею підозріливості й недовірливості, а ще — терпіння. Як відповідь на таємничість і можливі жахи лісу виникає і панічність (від Пана — божества лісів). З іншого боку, ліс знаменує й боротьбу за поширення і зростання, які, проте, ніколи не доходять до успішного кінця. Що ж до “душевних якостей”, то ліс робить людину діяльною й заповзятливою. Він може спонукати її до повільної праці, але водночас показує всеосяжну й невипадкову суть будь-якої дії.
|
|
|
Вплив лісостепу, де тепло, сухо й більше сонячного світла, сприяє бадьорішим, життєрадіснішим рисам душі. Різниця найнижчої і найвищої температур у Правобережній Україні не така велика, як на Лівобережжі, і клімат тут не схожий на континентальний. Найвідмітніша особливість цих українських земель — “хвилеподібна м’якість”; її відбито і в народі, що живе тут. Навесні пагористі чорноземи оправлено в зелені хвилі, влітку на них колихається золотий урожай. Ця “хвилеподібність” може принести бездіяльність, терпимість, схильність до поступок і уникнення прямої дії. З іншого боку, вона може породжувати особистості безтурботні, жартівливі, витончені або схильні до роздумів. А велика краса й родючість чорноземів цього краю надихає селян на глибоку повагу, вдячність і довіру.
На “душевні якості” лісостеп впливає так, що людина зовсім не заохочується до діяльності. Навпаки, лісостеп заохочує сподівання на якесь безпосереднє — без дії — досягнення мети, що, за К. Ясперсом, “описується щасливим почуттям впевненості та безмежності і для стороннього спостерігача виглядає як настрій творчого росту”.
Людям лісостепу властива думка про harmonia praestabilica, наперед обумовлене співзвуччя людини й землі, у якому ґрунт стає спінозівською substantia sive Dea, “першосуттю або ж богинею”, без руйнівної віри в її творця — бога-особу.
Вплив неозорих рівнин українського степу відчувається у спадкових рисах “пам’яті душі” місцевих жителів. Їхні почуття й переживання схильні зростати до “безкінечних” просторів, вони шукають безкрайньої любові й сповнені безкрайньою тугою. З іншого боку, цей поштовх у безкінечність — тобто в нікуди — може зривати плани людини і часто призводить до стану байдужості, покірливості, відчуття краху сподівань, навіть до відчаю.
Величезні площини степу можуть своєю величчю як пригнічувати людину, так і викликати в неї почуття піднесеності. Досвід степу сповнений не тільки “родючої Деметри”, але також і демонів, бур, часами посух, які перетворюють океан життя на мору смерті.
Що стосується впливу степу на “якості душі”, то він веде людину до повної полярності думки й волі, протиставляючи два можливих способи дії: спосіб діяльної і невтомної жаги до життя та спосіб безпорадності перед обличчям природних сил. Одне з найкращих означень світогляду українця із степів — “палка людина, захоплена метою”; але можливе й протилежне: “людина, що заперечує будь-які цінності” (Ясперс).
Щодо гір і моря, то вони впливають тільки на мешканців окраїн української землі — тобто на незначну частину її населення.
|
|
|
