Історичні чинники. Психосоціальні чинники

ІСТОРИЧНІ ЧИННИКИ

Історичні події, що ліпили “душу народу”, зумовлювалися ґеоґрафічним положенням України. Лежачи на межі східної Європи і західної Азії, вона була й перехрестям доріг між балтійською Північчю та середземноморським Півднем. Це межове положення відбито в душевному складі народу, у тому, що прихильники “філософії існування” називають “межею існування, боротьби, винуватості, страждання й смерті” (Ясперс).

Сліди прикордонних війн, що велися з однаково немилосердими завойовницьким Заходом і пожадливим Сходом, збереглися в складі ума українців. Протягом усієї історії українського народу зберігалася постійна загроза його знищення; прикладом є часи Руїни, коли ворожі орди двічі на рік спустошували країну, чинячи насильства над людьми, завдаючи їм матеріальних збитків і руйнуючи їхнє сімейне і суспільне життя. Тому тут, частіше ніж деінде, людина мусила відмовлятися від надії на особисте щастя як від чогось нейздійсненного й ставила в житті якісь вищі цілі. Це звичайно значило, що людина переступала межі свого існування в ім’я вищої мети і вищої досконалості.

“Непоцейбічний” спосіб життя найбільше поширився в козацькій Україні під тиском постійної небезпеки і набув вигляду лицарського козацького ідеалу, побудованого на захисті волі й віри, на честі й військовій звитязі. Він подібний до ідеалу іспанських лицарів, які в боротьбі з маврами визнавали вищими схожі чесноти (Кальдеронів “Невидимий лицар”). Козаки більше піклувалися про збереження віри, ніж про мирські блага, презирство до яких найкраще відбито у прислів’ї “Справжня козацька душа не має сорочки” та у підписі під зображенням козака Мамая “Мені байдуже, як ти мене звеш, доки не звеш торговцем; за те я тебе лаятиму”. Ті прислів’я й підпис — свідки відмови козаків від життя явного заради життя вищого.

Правда, що серед козацтва були любителі пригод та військової здобичі, що жили заради насолоди завоювання й грабунку, але не вони визначали обличчя руху. Аж до недавніх часів ідеали козацтва мали велику владу над поколіннями українців (їх, наприклад, відбито в порядках, що панували в частинах армії УНР та січових стрільців).

Та ґеоґрафічні й історичні умови покордоння породили не тільки козацький ідеал. Звитяга трьохсот козаків, що полягли під Берестечком, прикриваючи відступ розбитого козацького війська, не є найвідмітнішою рисою українського народу. Окремо від vita heroica (яку можна назвати vita maxima) існувала також і vita minima. Їй притаманні покірливість і споглядальне самозаспокоєння (приклад — українське прислів’я “Покірливе теля двох маток ссе”) і відстороненість (“Моя хата скраю, нічого не знаю”); це — спосіб жити не всупереч долі, а просто тягнучи час. Народ, що пристосувався до такої філософії життя, зосередився на самому собі і, поклавшись на свої внутрішні джерела, зайняв оборону проти зовнішнього світу. Намагання уникати стосунків з незнайомцями і чужинцями відбито у звичаї відповідати питанням на питання, поширеному серед українських селян (Феденко).

Подальші історичні події були добрішими до такого роду людей, ніж до “звитяжних козаків”, які постійно знищувалися (починаючи з навал печенігів і половців і аж до часів радянського розселянення). Часами історична мета, до якої йшли українці, була майже поряд, але те, що її ніколи не було досягнуто, допомагало розвивати в українській душі віру в неминучість долі й — відповідно — невіру в майбутнє (які, за Ренаном, властиві також і кельтським народам).

Сказане може бути наочним підтвердженням думки, що поняття “свобода”, “народовладдя”, “держава”, “народ”, “суспільний порядок” та “політичний устрій” самі по собі не є безвідносними та безумовними, а змінюються від однієї країни до іншої відповідно до різних історичних умов. У цих понять є також додатковий накладуваний почуттями відтінок, що має вирішальний вплив на збереження народу.

ПСИХОСОЦІАЛЬНІ ЧИННИКИ

Історичні події визначали й суспільне життя в Україні. З точки зору соціолоґії найзначніший вплив на характер українського народу чинив брак достатнього розшарування суспільства. Більшість населення України аж до недавніх часів складало селянство, і це позначалося — прямо й опосередувано — на українській душі протягом всієї її історії. Прямо переважання селян наклало селянський відбиток на українське життя в цілому; непрямо воно сильно забарвило й форму, й зміст української культури в тони загравання з простим народом.

Попри самодостатність селянського господарства, життя українських селян давало певні можливості для особистих зв’язків, — але таких, що не ґрунтувалися на розподілі праці й не вели до зосередження влади або виділення керівника; тому розшарування суспільних типів було обмеженим. Існування селянства вкорінено у зв’язки людини з природою, а не людини з людиною. Отже, народ, що довгий час складався майже виключно з селян, не міг набути тих якостей здорового суперництва і — навпаки — спільності інтересів, які виростали з розподілу праці. У селянському середовищі більшість зв’язків між особами викликано необхідністю взаємодопомоги і пом’якшення суспільних протиріч. Є, якщо потрібен приклад, на українському селі такий звичай, толока, коли люди допомагають чим можуть сусідові, якого спіткало лихо. Але, крім випадку нечастих селянських рухів, суспільне життя селян не заохочувало їх дивитися далі свого села і не давало можливості для ширшого суспільного згуртування.

З іншого боку, селянин розвивав відносини з сусідами, зберігав родинні та родові зв’язки й заводив тісну дружбу та товаришування, засновані на почутті “досвіду малої групи” (Тенніс). Події українського минулого заохочували такі спільності, замикаючи людей у вузькому колі рідних та близьких і не даючи їм виявити себе у ширших, далекосяжніших областях. Ось чому ці малі, обмежені гурти зберігають свою владу над українською душею посьогодні. Вони часто створюють атмосферу кліки, де справедливість ґрунтується на досвіді особи та забобонах; їм притаманний відносний брак інтересу до ширших суспільних задумів та цілей. Проте народ розвинув у собі чуття товариства і “утаємниченої” діяльності, що викликало потребу в самодослідженні та самопізнанні. Як наслідок, ці малі групи схиляють своїх членів скоріше до “роздумливого”, ніж до діяльного способу життя.