Основні форми міжнародних розрахунків

До таких послуг відносяться: відкриття клієнту розрахункового (поточного) рахунку, відправлення запитів на прохання клієнтів, видача дубліката з особистого рахунку, довідки про відкриття рахунку в банку, видача чекових книжок, аваль векселів, збереження в банку цінностей і т.п.; операції по видачі та погашенню кредиту, нарахуванню та сплаті відсотків, підготуванню документів для видачі кредиту, участь у підготовці договору застави і т.п.; відкриття валютних рахунків, акцепт тратт, видача гарантій, послуги по покупці і продажу та видача готівкової валюти з рахунків клієнтів і т.п.

Ці операції посідають особливе місце в банківській діяльності і відіграють важливу роль в забезпеченні успішного перебігу економічних процесів. Відповідно до чинного законодавства використовуються наступні форми безготівкових розрахунків: платіжні доручення, платіжні вимоги, платіжні вимоги - доручення, акредитиви й ін.

Розрахунково – касові операції банки здійснюють з урахуванням загальних принципів, на яких базується організація платіжних систем. Особливе значення для організації банками розрахунково – касового обслуговування клієнтів мають такі принципи:

1) економічні агенти – власники грошових коштів мають право вибору форми платежу (готівкою або безготівково) та право вибору банку, в якому вони хочуть зберігати кошти і через який здійснюватимуть свої розрахунки у безготівковій формі;

2) зберігання коштів у банках та їх переказ здійснюється на банківські рахунки, які відкриваються клієнтам на їх прохання при згоді банків. Кожний економічний агент має право відкрити декілька рахунків у різних банках;

3) переказ коштів чи видача готівки з рахунку здійснюються банком за розпорядженням власника в порядку визначеної ним черговості та в межах залишку коштів на рахунку. За умови низької платіжної дисципліни держава може сама визначати черговість платежів, щоб захистити інтереси певних учасників, платежів, зокрема державного бюджету;

4) форма переказу банком коштів по рахунку клієнта визначається самим клієнтом відповідно до форми безготівкових рахунків, передбачених в його господарському договорі (контракті) з контрагентом, при невтручанні банку в договірні відносини між ними. Економічні агенти, як правило, віддають перевагу тим формам розрахунків, які найкраще захищають їхні інтереси в кожній конкретній господарській операції; термін перерахування банком коштів з рахунку визначається клієнтом відповідно до порядку його розрахунків з контрагентом, передбаченого в їх господарському договорі. Безготівкові платежі між господарськими агентами будуються на принципі строковості і можуть бути залежно від визначеного в договорі строку достроковими і строковими. Стосовно господарської операції, яка оплачується, платіж може бути: попереднім (авансовим); компенсаційним, тобто зробленим негайно після здійснення господарської операції; відстроченим, тобто здійсненним через певний строк після такої операції;

5) відносини між банком і клієнтом у процесі розрахунково – касового обслуговування будуються на засадах партнерства і взаємної вигоди і здійснюються на підставі договору про розрахунково-касове обслуговування. У договорі передбачаються права та обов’язки сторін, а також їх відповідальність за невиконання взятих на себе зобов’язань з фіксацією розмірів штрафів за кожне з таких порушень.

2. Консультаційні, інжинірингові, посередницькі та гарантійні послуги.

Комерційні банки надають клієнтам консультаційні послуги. Вони консультують клієнтів з питань бухгалтерського обліку, звітності, оподаткування, аналізу фінансово-господарської діяльності та інших видів економіко-правового забезпечення підприємницької діяльності фізичних та юридичних осіб. Значну кількість видів консультаційних послуг, яку надають банки, становлять послуги, пов’язані з виконанням активних і пасивних операцій та наданням інших послуг: залученням ресурсів, кредитуванням, фінансуванням капітальних вкладень, розрахунково-касовим обслуговуванням, зовнішньоекономічною діяльністю, операціями з цінними паперами тощо. Консультаційні послуги можуть надаватися усно або письмово, а плата за їх надання у деяких випадках включається в плату за основний вид операції (послуги), який супроводжується консультуванням.

До консультаційних послуг можна віднести:

- Інформаційне обслуговування (консультації з економічних, фінансових, правових та інших питань);

- Складення методичних матеріалів та проектно-кошторисної документації по замовленню клієнтів;

- Надання в оренду приміщень та обладнання.

Серед них можна виділити: посередництво в одержанні клієнтом кредиту, в операціях з цінними паперами, валютою, майном, що здійснюються за дорученням клієнта. Особливої уваги заслуговують посередницькі операції банків по здійсненню емісії, розміщенню та організації повторного обертання цінних паперів клієнтів.

Також банки надають послуги у сфері фінансового інжинірингу – цілеспрямованому розробленню та реалізації нових фінансових інструментів та / або нових фінансових технологій і творчому пошуку нових підходів до вирішення фінансових проблем за допомогою уже відомих фінансових інструментів та технологій. Фінансовий інжиніринг охоплює галузь корпоративних фінансів, управління короткостроковими та довгостроковими інвестиціями, обслуговування населення, фінансування зовнішньої торгівлі, залучення грошових ресурсів для інвестицій, покриття бюджетного дефіциту, управління ризиками тощо. Фінансовий інжиніринг допомагає банкам більш оперативно та ефективніше реагувати на зміни, що відбуваються у світі, в законодавстві та економіці.

Серед банківських послуг дедалі важливу роль відіграють посередницькі послуги. Надання таких послуг оформляється двома видами цивільно–правових договорів: договором доручення та договором комісії. За своєю суттю ці договори є договорами на продаж послуг.

За договором доручення одна сторона (повірений) зобов’язується виконати від імені і за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії – підписання документів, укладання угод. Виконуючи юридичні дії, повірена особа виконує і фактичні дії – пошук контрагентів, наведення довідок, огляд майна тощо.

За договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов’язується за дорученням другої сторони (комітента) за винагороду укласти одну або кілька угод від свого імені за рахунок комітента. За цим договором укладаються угоди не безпосередньо особою, заінтересованою в їх кінцевому результаті, а за її дорученням і за її рахунок іншою особою.

Повіреним і довірителем, а також комісіонером і комітентом можуть бути громадяни та юридичні особи, зокрема банки.

Договір доручення має багато спільного з договором комісії. Схожість між ними полягає в тому, що в них є третя особа, а також у тому, що на підставі цих договорів одна сторона (повірений чи комісіонер) укладає угоду в інтересах другої сторони (довірителя чи комітента).

Але також між ними маються істотні відмінності:

Договір доручення може бути платним і безоплатним. Договір комісії є платним, причому ознака платності настільки характерна, що право винагороди виникає у комітента незалежно від того, було воно передбачено договором.

За договором комісії комісіонер укладає угоди від свого імені, а за договором доручення повірений діє від імені довірителя. У комісіонера виникають права та обов’язки щодо третьої особи, а повірений жодних прав та обов’язків за укладеними договорами не набуває.

Комерційні банки надають різноманітні види посередницьких послуг. Найпоширенішим серед них є посередництво в одержані клієнтом кредиту, в операціях з майном, зокрема цінними паперами, валютою. Перший вид посередницьких послуг надається банком тоді, коли він сам з тієї чи іншої причини не може задовольнити кредитну заяву клієнта. У цьому разі обслуговуючий банк може бути посередником у пошуку клієнтові іншого банку – кредитора або на його прохання одержати міжбанківський кредит клієнту. Якщо клієнту потрібен великий кредит, то банк може вдатися до консорціумного або паралельного кредитування клієнта.

Помітно збільшилося надання посередницьких послуг в операціях з цінними паперами. При первинному розміщенні паперів комерційні банки можуть за дорученням, від імені і за рахунок емітента виконувати обов’язки щодо організації передплати на цінні папери або їх реалізації іншим способом. Банк повинен докласти максимальних зусиль для розміщення цінних паперів, проте фінансової відповідальності за кінцевий результат банк не несе, а у разі неповного розміщення цінних паперів викупити в емітента їх реалізовану частину, тобто бере на себе ризики розміщення цінних паперів.

Посередництво комерційних банків у валютних операціях передбачає, зокрема, купівлю – продаж іноземної валюти або платіжних документів у ній, конверсію однієї іноземної валюти в іншу, конверсію упродовж визначеного строку національної валюти в іноземну, і навпаки; переказ за дорученням громадян іноземної валюти за кордон та виплату громадянам отриманих на їх ім’я з–за кордону переказів; інкасування іноземної валюти та платіжних документів у ній тощо.

Банківські гарантії та поруки – це спосіб забезпечення виконання зобов’язань, що застосовуються між будь-якими суб’єктами правовідносин. За договором поруки поручитель зобов’язується перед кредитором третьої особи відповідати за виконання нею свого зобов’язання в повному обсязі або в певній частині. У разі невиконання зобов’язання боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Це означає, що кредитор може вимагати виконання договору як від боржника, так і від поручителя (поручитель відповідає в тому самому обсязі, що і боржник: за основний борг, сплату процентів та неустойки, а також за відшкодування заподіяних збитків). Поручитель, який виконав зобов’язання за боржника, набуває всіх прав кредитора – прав вимоги до боржника (регрессні вимоги).

Під гарантією розуміється зобов’язання гаранта, що видається на прохання іншої особи (принципала), за яким гарант зобов’язується сплатити кредиторові принципала відповідно до умов гарантійного зобов’язання певну грошову суму. Виплачуючи кредиторові принципала суму, зазначену в гарантії, гарант має право вимагати від принципала в порядку регресу відшкодування сплачених за гарантією сум, якщо інше не передбачено договором гаранта з принципалом. Видаючи гарантію (поруку), банки повинні переконатися в кредитоспроможності клієнта, оскільки видача гарантії по суті має кредитний характер. Фактично банки беруть на себе зобов’язання при несплаті клієнтом у строк належних платежів здійснити їх за рахунок власних ресурсів. Тому нерідко банківська гарантія супроводжується заставою майна. Банківські гарантії можуть бути спрямовані на виконання клієнтом своїх зобов’язань за торгівельними та фінансовими угодами. Зазначені гарантії (поруки) можуть надаватись як у вигляді спеціального документа (гарантійного листа, укладення договору поруки), так і шляхом напису на векселі (акцепт, аваль). Дія гарантії або поруки закінчується із закінченням забезпеченого ними зобов’язання, зокрема у разі виконання зобов’язання позичальником, а також якщо кредитор протягом трьох місяців з дня настання строку зобов’язання не подав позову до гаранта (поручителя). Якщо строк виконання зобов’язання не визначений або визначений моментом вимоги, то за відсутності іншої угоди відповідальність гаранта (поручителя) припиняється після закінчення одного року з дня укладення договору гарантії (поруки).

3. Інші послуги. До них відносяться комісійні, послуги, пов’язані з управлінням власністю клієнтів за їх проханням, агентські послуги, інформаційні та ін.

До комісійних послуг, які надають комерційні банки, належать відкриття рахунків, операції по виплаті заробітної платні через філію, оформлення чекових книжок, видача чекових книжок, продаж чекових книжок, оформлення бланків векселів, продаж бланків векселів, замовлення готівки по телефону, наведення довідок в архіві, розшук сум на прохання клієнта, абонплата за одержання виписки, відмовлення від замовленої готівки, видача готівки на заробітну плату, договір на видачу кредиту, продаж бланків, карток зразків підписів, оформлення платіжних доручень, впровадження системи клієнт-банк, установка модему, навчання роботі в системі клієнт-банк, абонплата за електроні послуги, інші доходи.

Під трастовими розуміють послуги, засновані на довірчих правовідносинах, коли одна особа – засновник, передає своє майно у розпорядження іншій особі – власнику, для управління в інтересах третьої особи – бенефіціара. Залежно від характеру розпорядження майном трастові послуги поділяються на:

- активні, коли майно, що перебуває у розпорядженні трастової компанії чи банку, може видозмінюватися, зокрема, шляхом його продажу, надання в позику або заставу без додаткової згоди довірителя;

- пасивні, коли майно не може бути використане довіреними особами без відповідної згоди довірителя.

Банки надають довірчі послуги юридичним і фізичним особам, фірмам, підприємствам, благодійним фондам, навчальним закладам.

Трастові послуги на користь фізичних осіб, як правило, включають розпорядження спадщиною клієнта, або заповідальний траст, розпорядження майном клієнта, управління майном згідно з договором або прижиттєвий траст, опікунство та забезпечення зберігання майна, агентські послуги. Агентські послуги характеризуються тим, що одна особа (агент) учиняє як юридичні, так і фактичні дії за дорученням і за рахунок іншої особи (принципала). Агентські послуги включають, зокрема: збереження активів, наприклад, цінних паперів; одержання доходів за ними та повідомлення клієнта; купівлю-продаж цінних паперів та доставку їх до клієнта; обмін цінних паперів; погашення облігацій; сплату податків; оформлення страхових полісів; оплату рахунків; укладання від імені клієнта договорів; отримання кредитів; купівлю-продаж іноземної валюти і дорогоцінних металів. Кінцевою метою агентських послуг є встановлення договірних зобов’язань між принципалом і третьою особою.

Трастові послуги, що надаються юридичним особам, як правило, включають: обслуговування облігаційної позики, що супроводжується передачею довіреній особі права розпорядження майном, що служить забезпеченням позички; агентські послуги; створення фондів погашення заборгованості, з яких можна робити погашення боргів, виплату дивідендів, викуп облігацій; тимчасове керування справами компанії у випадку її реорганізації або ліквідації; послуги депозитарію; розпорядження активами, включаючи розпорядження нерухомістю; керування засобами благодійних фондів.

Агентські послуги характеризуються тим, що одна особа (агент) учиняє як юридичні, так і фактичні дії за дорученням і за рахунок іншої особи (принципала). Кінцевою метою агентських послуг є встановлення договірних зобов’язань між принципалом і третьою особою. Ці послуги включають: зберігання активів, наприклад цінних паперів, одержання доходу по них і повідомлення клієнта, погашення облігацій, сплату податків, оплату рахунків, та інше.

За виконання всіх трастових послуг банки отримують від клієнтів комісійну винагороду, що встановлюється диференційовано за кожний окремий вид послуг на довірчих засадах, у законодавчому порядку або відповідно до судового рішення. У функції трастового відділу комерційного банку повинні входити: керування пенсійними фондами, емісія облігацій, інвестування, утворення фондів, виплата дивідендів з доручення підприємств і організацій з великою кількістю акціонерів і інше. Діяльність відділу може включати випуск цінних паперів в інтересах комерційних фірм, виплату дивідендів або боргових відсотків по кожному з цінних паперів, реінвестування дивідендів з вимоги акціонерів і погашення цінних паперів по закінченню терміну обігу, також розпоряджуються правом власності на акції компанії, здійснюють конверсію в боргові цінні папери; вони видають доручення і беруть участь у щорічних зборах акціонерів. Сучасні банки часто діють як довірча сторона за контрактом, одержуючи офіційне право на власність, що забезпечує випуск боргових зобов’язань; вони можуть позбавити права викупу застави або продати цю власність за наявні, якщо емітент виявляється неплатоспроможним. Банк повинен забезпечити виконання всіх боргових зобов’язань емітента за контрактом і простежити, щоб усі правила накладення арешту на власність даної компанії дотримувалися належним чином. Трастові відділи банку володіють всією обліковою діловою інформацією і допомагають оцінювати доходи і витрати підприємств. Вони керують розподілом прибутку і пенсійних фондів, залучаючи до цього засоби і роботодавців і службовців.

Банки, завдяки наявності сучасних засобів телекомунікацій і електронно-обчислювальної техніки, надають інформаційні послуги, тобто займаються діяльністю, пов’язаною з доведенням інформаційної продукції до споживачів з метою задоволення їх інформаційних потреб. Ціни і ціноутворення на інформаційну продукцію та інформаційні послуги встановлюються договорами.

До найпоширеніших видів інформаційних послуг, що надають комерційні банки, можна віднести:

Інформування про чинне законодавство зарубіжних країн у галузі банківської справи, фінансів, валютного регулювання, оподаткування тощо;

Надання копій грошово-розрахункових документів;

Допомога у розшуку перерахованих сум;

Надання інформації про прийняття НБУ та іншими органами рішень, які впливають на господарську діяльність клієнта;

Доведення інформації про курси іноземних валют, котирування цінних паперів та їх дохідність тощо;

Сприяння в підборі партнерів (покупців або постачальників), засновників, учасників обмінних операцій тощо.

Послуги щодо зберігання цінностей надаються банками фізичним і юридичним особам у трьох формах: зберігання цінностей клієнтів у сховищі; надання клієнтам сейфів у приміщенні банку; надання нічних сейфів клієнтам.

За надання довірчих послуг банк стягує плату, розмір якої встановлюється у договорі між банком та клієнтом.

Банк може надавати такі послуги, як операції з дорогоцінними металами (золотом, сріблом, платиною). До операцій з банківськими металами відносять:

- депозитні, котрі здійснюються, коли необхідно залучити метал на рахунок або розмістити на визначений строк на металевих рахунках.

- операції з надання кредитів у дорогоцінних металах;

- операції з монетами з дорогоцінних металів;

- операції спот –операції з купівлі-продажу дорогоцінних металів, що здійснюються контрагентами на умовах зарахування / списання металу та валюти з рахунків на рахунки не пізніше другого робочого дня після укладення угоди;

- операції своп – одночасна купівля і продаж дорогоцінного металу;

- опціони – право придбати чи продати певну кількість золота за певною ціною на певну дату;

форвардні угоди – продаж (купівля) металу на строк, що перевищує 2-й робочий день після укладення угоди.

11.2.Особливості надання послуг банківського лізингу

Найбільш поширеною кредитно-орендною послугою, що надається українськими банками, є лізинг. Лізинг – це договір оренди (to lease з англійської “оренда”), що передбачає надання орендодавцем (лізингодавцем) приналежних йому обладнання, машин, ЕОМ, оргтехніки, транспортних засобів, споруд промислового, торгівельного та складського призначення орендатору (лізингоотримувачу) на визначений строк за плату, яка включає ставку відсотку, що покриває вартість залучення коштів лізингодавцем на грошовому ринку з урахуванням необхідного прибутку банку та амортизацію майна. Лізинг – це підприємницька діяльність, яка спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів і полягає в наданні лізингодавцем у виключне користування на визначений строк лізингоотримувачу майна, що є власністю лізингодавця, або набувається ним у власність за дорученням і погодженням з лізингоотримувачем у відповідного продавця майна, за умови сплати лізингоотримувачем періодичних лізингових платежів.

Лізингодавець та лізингоотримувач оперують з капіталом не в грошовій, а в виробничій формі, що зближує лізинг з інвестуванням. Лізингові операції дорівнюються до кредитних, але від кредиту лізинг відрізняється тим, що після закінчення його терміну і виплати усієї суми договору об’єкт лізингу залишається власністю лізигнодавця (якщо договором не передбачено викуп об’єкту лізингу по залишковій вартості або передача у власність лізингоотримувачу), а при наданні кредиту банк залишає за собою право володіння об’єктом як заставою позики.

Об’єктом лізингу може бути будь-яке майно, що належить до основних фондів, не заборонене до вільного обігу на ринку і щодо якого немає обмежень про передавання його в лізинг. Розрізняють лізинг рухомого і нерухомого майна.

Суб’єктами лізингу є сторони, які мають безпосереднє відношення до об’єкта лізингу (лізингодавець, лізингоотримувач та продавець лізингового майна або постачальник).

Залежно від рівня окупності об’єкта лізингу розрізняють оперативний та фінансовий лізинг.

Оперативний лізинг передбачає передачу лізингоотримувачу права користування об’єктом лізингу на строк, що не перевищує строку його повної амортизації, з обов’язковим поверненням об’єкта лізингу його власнику після закінчення строку дії лізингової угоди. Закон України “Про лізинг” передбачає, що сума відшкодування вартості об‘єкта лізингу в складі лізингових платежів за період дії договору оперативного лізингу не може перевищувати 10 % вартості об‘єкта лізингу, визначеної в день укладення договору.

Оперативний лізинг застосовується у випадках:

якщо лізингоотримувач готовий платити вищі розміри лізингових платежів, ніж брати на себе в повному обсязі ризики, пов’язані з володінням майном;

якщо термін використання об’єкта лізингу менший терміну його фізичного зносу;

якщо використовуються машини, обладнання, які потребують спеціального технічного обслуговування або мають властивість швидкого морального старіння;

якщо береться в лізинг нове, не перевірене на практиці майно;

якщо лізингоотримувач не впевнений у тому, що зможе протягом тривалого проміжку часу виплачувати лізингові платежі;

якщо доходи, які передбачається одержати від використання об’єкта лізингу, не настільки значні, щоб покрити його первісну вартість.

Фінансовий лізинг передбачає протягом дії договору лізингу виплату лізингоотримувачем платежів, які покривають повну або більшу частку вартості амортизації об’єкта лізингу, додаткові витрати і прибуток лізингодавця. Фінансовий лізинг характеризується значним строком контракту (в Україні – понад 1 рік, в світовій практиці - від 5 до 10 років). Фактично фінансовий лізинг є формою довгострокового кредитування покупки.

Фінансовому лізингу притаманні такі ознаки:

вибір об’єкта лізингу здійснює лізингоотримувач, і він має право використовувати об’єкт лізингу протягом строку договору;

термін фінансового лізингу має наближатися за тривалістю до строку повної амортизації об’єкта лізингу, тобто охоплює строк фізичного зносу об’єкта лізингу повністю або його більшу частину;

у межах лізингового терміну існує період, протягом якого сторони договору не можуть його розірвати;

всі витрати на утримання об’єкта лізингу, пов’язані з його страхуванням, експлуатацією, технічним обслуговуванням та ремонтом, несе лізингоотримувач;

наявність права придбати об’єкт лізингу після закінчення строку договору за ціною, зафіксованою на дату укладення договору лізингу;

після закінчення строку договору фінансового лізингу об’єкт лізингу переходить у власність лізингоотримувача або викуповується ним за залишковою вартістю.

Лізингоотримувач може також скласти новий договір на коротший строк і на пільгових умовах або повернути об’єкт лізингу лізингодавцю.

Важливою умовою договору лізингу є склад і спосіб сплати лізингових платежів. Лізингові платежі включають:

суму, яка відшкодовує при кожному платежі частину вартості об’єкта лізингу, що амортизується за строк, за який вноситься лізинговий платіж;

суму, що сплачується лізингодавцю як процент за залучений ним кредит для придбання об’єкта лізингу;

винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно;

відшкодування страхових платежів за договором страхування об’єкта лізингу;

ризикову премію, яка залежить від рівня ризиків, які несе лізингодавець та інші витрати лізингодавця, передбачені договором лізингу.

Банк у ролі лізингодавця має такі вигоди:

розширюється коло банківських операцій, зростає число клієнтів, підвищується імідж банку;

знижується ризик втрат від неплатоспроможності лізингоотримувача;

зростають доходи банку, оскільки розмір лізингових платежів вищий, ніж процентна ставка за кредит;

здійснюється прискорена амортизація об’єкта лізингу.

Реалізація лізингового договору може містити наступні етапи:

Майбутній лізингоотримувач складає заяву, де зазначається об‘єкт лізингу, його технічні характеристики, строк і вид лізингу та надає її лізингодавцю. Якщо лізингодавець приймає рішення про участь у даному договорі, він сповіщає про це лізингоотримувача і направляє постачальникові документи, що визначають умови угоди. Між лізингодавцем і лізингоотримувачем укладається договір лізингу. При використанні кредиту як джерела фінансування лізингової угоди лізингодавець одержує в банку кредит. Між постачальником і лізингодавцем укладається договір купівлі-продажу об‘єкту лізингу. Постачальник відвантажує об‘єкт лізингу лізингоотримувачу, складається акт прийняття об‘єкту в експлуатацію. Лізингова угода може підлягати страхуванню за домовленістю сторін.

11.3. Послуги факторингу та форфейтингу

Одним з видів фінансово-посередницьких послуг є факторинг (від французького faktor –маклер, посередник) – інкасування дебіторської заборгованості. Факторинг – це операція з перевідступленням першим кредитором прав вимоги боргу третьої особи другому кредитору з попередньою або з наступною компенсацією вартості такого боргу першому кредитору. На відміну від застави, факторингові операції є продажем рахунків фактору, в особі котрого, як правило, виступають комерційний банк або фінансова компанія.

Фактор стає власником несплачених платіжних вимог та бере на себе ризик їх несплати, хоч кредитоспроможність боржників заздалегідь перевіряється. Згідно договору банк зобов’язується сплатити суму наданих йому платіжних вимог незалежно від того, сплатили свої борги контрагенти-постачальники чи ні. В цьому полягає різниця між факторингом і банківською гарантією. У разі банківського гарантування банк зобов’язується при несплаті клієнтом вчасно належних йому сум провести платіж за рахунок своїх коштів, тоді як мета факторингового обслуговування – термінове інкасування коштів незалежно від платоспроможності платника.

За цією угодою платник (дебітор) отримує повідомлення про продаж його боргових зобов’язань і повинен вносити платежі безпосередньо фактору.

Учасниками факторингової операції є посередник (фактор), постачальник товарів (робіт, послуг) і покупець.

Факторингові операції, крім купівлі права на вимогу боргу, включають:

кредитування у вигляді попередньої оплати боргових вимог;

ведення бухгалтерського обліку постачальника;

інкасування дебіторської заборгованості постачальника;

страхування постачальника від кредитного ризику.

Факторингові операції в залежності від ознак класифікуються на:

внутрішні, коли постачальник та його клієнт і фактор знаходяться в одній країні,

зовнішні (міжнародні), коли один з учасників операції – за кордоном;

відкриті(конвенційні), дебіторам клієнта повідомляється про укладення договору факторингу і пропонується здійснити платежі безпосередньо фактору (шляхом відповідного запису на рахунку-фактурі, який підтверджує, що правоспадкоємцем є факторингова компанія або банк, з яким укладено договір, і що платіж має здійснюватись на її користь;

закритий факторинг (конфіденційний) – не передбачає повідомлення дебітора, тому кошти переказуються постачальнику, який розраховується з фактором самостійно;

з правом регресу, дозволяє фактору повернути неоплачені покупцем боргові вимоги і вимагати від нього повернення грошових коштів фактору;

без права регресу- означає, що фактор бере на себе ризик щодо одержання грошових коштів від покупця;

з повним набором послуг – передбачає надання постачальнику крім суто факторингових послуг, також низки інших: аудиторських, юридичних, управління заборгованістю за наданими кредитами та інше;

з частковим набором послуг – передбачає оплату фактором лише рахунків-фактур постачальника;

з умовою про кредитування постачальника у формі попередньої оплати (до 80% перевідступлених їм боргових вимог) Головною перевагою попередньої оплати є те, що її розмір є фіксований процент від суми боргових вимог, отже, постачальник автоматично отримує більше коштів у результаті реалізації продукції і має умови для збільшення обсягу продажів;

оплата вимог на певну дату;

факторинг з перевідступленням всіх боргів – дозволяє постачальнику уникнути подвійного обліку і управління кредитом за окремими борговими вимогами, що не були перевідступлені.

За видом обслуговування операцій факторинг може бути простим і вексельним, коли розрахунок з постачальником проводиться векселем, а факторингова компанія здійснює облік цих векселів.

Здійснення факторингових операцій дає змогу фактору поліпшити обслуговування клієнтів та залучити нових, збільшити і диверсифікувати джерела доходів. Основним недоліком факторингу для фактора є високий ризик цієї операції. Для мінімізації ризику фактор здійснює лімітування кредитної заборгованості постачальника, встановлює ліміти відвантаження товарів конкретному платникові, страхує окремі угоди тощо. Плата за факторингове обслуговування включає комісію за послуги у розмірі визначеного договором проценту від загальної суми придбаних фактором боргових вимог та процент за кредит, наданий фактором постачальнику.

Форфейтинг – це придбання у кредитора боргу, вираженого в оборотному документі, на безповоротній основі. Термін форфейтинг французького походження (а’forteil – без обороту). Тобто покупець боргу (форфейтер) бере на себе зобов’язання відмовитися від свого права регресної вимоги до кредитора у разі неможливості одержання грошових коштів від боржника. Фактично форфейтер (банк або спеціалізована компанія) бере на себе такі ризики, як ризик неплатежу, ризик переказування коштів, валютний, процентний ризики та інші. Основними документами, які застосовуються при форфейтингу, є векселі. Об‘єктом форфейтингу можуть бути й інші види цінних паперів(але вони повинні містити абстрактне зобов‘язання) або рахунки дебіторів та розстрочки платежів, що є наслідком використання акредитивної форми розрахунків. Ініціатором форфейтингової операції є, як правило, експортер чи його банк. Це пов’язано з тим, що для дисконтування подаються або переказні векселі, виписані експортером, або прості, одержувачем коштів за якими він є. Удаючись до форфейтингу, експортер отримує можливість додатково мобілізувати кошти та скоротити дебіторську заборгованість.

Форфейтингу властиві такі характерні ознаки:

взаємозв‘язок із зовнішньоторгівельними операціями;

договори форфейтингу укладаються переважно у вільноконвертованих валютах;

кредитування експортера здійснюється шляхом купівлі векселів або інших боргових вимог на дисконтній основі;

кредитування здійснюється на середньостроковій основі, як правило, на строк від 6 місяців до 5-7 років;

дисконтування відбувається на основі фіксованої процентної ставки;

здебільшого форфейтинг пов’язаний з реалізацією машин, обладнання та інших товарів інвестиційного призначення.

Начало формы

Конец формы