Цілі та методи державного регулювання цін

Характерною ознакою ринкової економіки є вільні відносини між суб'єктами господарювання та вільне ціноутворення. Однак у будь-якій державі навіть з розвиненою ринковою економікою абсолютно вільного ціноутворення не може бути.

По-перше, діють об'єктивні економічні закони, що обмежують ціни. З одного боку, будь-який виробник або реалізатор не може запропонувати ціну на свій товар, що буде нижчою за вартість сировини, матеріалів, комплектуючих, робочої сили, непрямих витрат, тобто нижчою за собівартість. З іншого боку, суб'єкти ринку не можуть встановлювати ціну, що перевищуватиме попит, тобто таку, за якою споживач може придбати цей товар. Якщо ці вимоги не виконуються, виробник може не відшкодувати коштів, які вклав у виробництво продукту.

По-друге. В умовах ринкової економіки діє система саморегулювання цін. Так, виробник не зацікавлений встановлювати надто високі ціни, тому що це об'єктивно зменшує обсяги реалізації його продукції й отриманий прибуток. В умовах конкурентної ситуації на ринку постійно точиться боротьба за ринки збуту, і виробники, аби вийти переможцями, змінюють ціни на свої товари. Це дуже складний процес, що має свої правила, нор­ми, яких повинні дотримуватися всі суб'єкти ринку.

По-третє. У будь-якій державі (з розвиненою ринковою економікою чи з командно-адміністративною системою) державні органи впливають на процеси ціноутворення. Так, в Україні нині діють різні ціни залежно від ступеня регулювання: фіксовані, регульовані, вільні, індикативні.

Більшість країн мають так звану змішану економіку, що базується на ринковій конкуренції та макроекономічному регулюванні з боку держави. Загалом перехід будь-якої держави до ринкових відносин у кінцевому підсумку сприяє розвитку економіки.

Однак при цьому збільшується кількість кризових ситуацій. Тому держава повинна втручатись в економічні процеси з метою пом’якшення наслідків негативних явищ. Впливаючи на ціни, держава намагається зменшити циклічні коливання процесів виробництва та реалізації, а також перерозподілити фінансові ресурси між галузями, підприємствами. Загалом такий вплив має антикризовий характер.

Однак державний вплив на ціни здійснюється не лише через систему ціноутворення, а й шляхом регулювання ставок оподаткування, відсоткових ставок за кредити, розмірів орендної плати, зменшення окремих витрат підприємства тощо.

Особливе значення має антимонопольне регулювання, яке передбачає застосування різних заходів у разі порушення підприємствами ділових відносин, а саме:

1) дискримінація щодо інших підприємств;

2) відмова надавати знижки окремим клієнтам, особливо посередникам і підприємствам роздрібної торгівлі;

3) встановлення будь-яких примусових умов при укладенні договорів на постачання товарів, сировини, що наперед неприйнятні для споживача (у роздрібній торгівлі така ситуація може виникнути під час продажу товарів у наборі);

4) примушування підприємств, які купують товари, купувати їх лише у конкретного виробника, неможливість укладати угоду з іншими, тобто обмеження конкуренції;

5) пропонування демпінгових цін;

6) відмова постачати товари окремим підприємствам-реалізаторам.

7) повний контроль за встановленням ціни виробника в роздрібній торговельній мережі на всій території.

За таких умов лише антимонопольні комітети можуть приймати відповідні рішення та припиняти цю практику. Мета державного регулювання цін:

1) забезпечення такого співвідношення між монополією та конкуренцією. яке б не призводило до руйнівних наслідків для економіки, здійснення соціальної політики держави та захист окремих верств населення;

2) стримування інфляційного підвищення цін через запровадження заходів, які б усували причини його виникнення. Основною причиною необґрунтованого підвищення цін на продукцію державними підприємствами є їх монопольне становище. Як наслідок виникає дефіцит товарів, підвищуються ціни на сировину та паливо, зникає звичайна конкуренція;

3) соціальний захист населення, тобто диференційований підхід до встановлення чи змін роздрібних цін на окремі товари або послуги. Це здійснюється з урахуванням ролі товарів у формуванні ре­альних доходів населення, у забезпеченні продуктами (насам­перед першої необхідності) різних груп і верств населення, які мають різний рівень доходів. Особливо це стосується пенсіоне­рів, дітей дошкільного та молодшого шкільного віку, інвалідів І, II груп та ін. Такі заходи можуть передбачати надання пільг на житлово-комунальні послуги, проїзд у транспорті тощо;

4) формування нового попиту населення та культури споживання завдяки встановленню знижених цін, податкових пільг на товари, обсяги реалізації яких держава прагне збільшити. Ця проблема розв'язується зменшенням податків для виробників, наданням дотацій на продукцію, гарантуванням виробнику збуту продукції через свої підприємства торгівлі;

5) запобігання споживанню соціально-шкідливих товарів або тих, що можуть загрожувати життю та здоров'ю людини.