Главная | Обратная связь | Поможем написать вашу работу!

Тема 4: світовий фінансовий ринок.

ПЛАН

1. Поняття світового фінансового ринку та його структура.

2. Механізм здійснення операцій на фондових біржах.

3. Євроринок та особливості його функціонування.

4. Проблема зовнішньої заборгованості та шляхи її вирішення.

Акумуляція та перерозподіл позичкового капіталу у світовому масштабі здійснюється через світовий ринок позичкових капіталів. Під світовим ринком позичкових капіталів розуміють грошові відносини, які складаються в процесі купівлі-продажу фінансових активів під впливом попиту та пропозиції на позичковий капітал з блоку різних країн.

З погляду функціональної структури виділяють:

1. грошовий ринок – сукупність попиту та пропозиції на короткостроковий позичковий капітал; 2. ринок капіталів – забезпечує здійснення довгострокових інвестицій домогосподарств, фірм та урядів.

В свою чергу ринок капіталів поділяється на: кредитний ринок; ринок цінних паперів (ринок акцій, ринок облігацій і т.п.).

Фінансові ринки – це сукупність кредитно-фінансових установ, ринків цінних паперів. Серед них провідною ланкою виступають фондові біржі. Фондовий ринок – частина фінансового ринку, що забезпечує швидкий перелив капіталу, фінансових коштів та інвестицій.

Фондовий ринок поділяється на:

1. первинний – відбувається розміщення нових випусків цінних паперів шляхом або прямого звернення емітента до інвесторів, або через посередника;

2. вторинний – здійснюються угоди купівлі-продажу раніше емітованих цінних паперів; головна риса – ліквідність – спроможність охоплювати значні обсяги цінних паперів з короткий час, за невеликих коливань курсів та низьких затрат на реалізацію.

Інституційна структура світового ринку позичкових капіталів представлена:

1. вкладниками – суб»єкти ринку чиї кошти акумулюються: населення, приватні фірми, банки, страхові компанії, пенсійні фонди;

2. позичальниками – ТНК, державні установи, приватні фірми, міжнародні та регіональні організації;

3. посередниками – акумулятори та постачальники капіталу: транснаціональні банки, фінансові компанії, фондові біржі, центральні та зовнішньоекономічні банки країн, міжнародні та національні фінансово - кредитні установи.

Фондові біржі – спеціалізовані організації в приміщенні, яких відбуваються зустрічі продавців цінних паперів з покупцями. Головна умова ефективності фондової біржі – ліквідність. Торгівля на сучасній фондовій біржі відбуваються за такими принципами:

1. особиста довіра між брокером та клієнтом (угоди на біржі укладаються усно і оформляються заднім числом);

2. гласність (публікуються дані про всі угоди і дані про внесення акцій у біржовий список, що надаються емітентам за угодою з біржею незалежно від активності емітента);

3. регулювання діяльності біржових фірм, використання адміністрацією біржі та незалежними аудиторами жорстких фінансових, адміністративних, торговельних та бухгалтерських правил.

Функціонування Української фондової біржі також базується на вищезазначених принципах, що є гарантом формування надійної біржової системи в Україні.

Євроринок – міжнародний ринок позичкових капіталів, на якому операції по кредитах та позиках здійснюються у євровалютах, - валютах відмінних від валюти країни, в якій знаходяться банки, котрі проводять ці розрахунки. З інституційної точки зору світовий ринок євровалют – сукупність кредитно-фінансових установ, через які здійснюється рух позикового капіталу у сфері міжнародних економічних відносин. Основні риси євроринку: 1.відсутність чітких географічних та часових меж; 2. універсальність ринку зі здійсненням валютних, депозитних та кредитних операцій, операцій з купівлі-продажу акцій та прав на них; 3. специфіка відсотків

4. високі бар»єри входження на євроринок внаслідок його монополізації, 5.спрощена процедура здійснення угод: телефоном, телефаксом, тощо.

Учасники євроринку:

1. кредитори – приватні комерційні банки, які здійснюють міжнародні кредитні операції в іноземних валютах (євровалютах);

2. позичальники – держави, які мають дефіцитні платіжні баланси; ТНК, які потребують кредитів для фінансування капітальних вкладень в різних країнах.

Євроринок включає ряд секторів:

1. єврогрошовий ринок – короткотермінові депозити на термін до одного року;

2. ринок банківських євро кредитів – середньотермінові кредити на 2 – 10 років, котрі оформляються кредитними угодами;

3. ринок єврооблігацій – середньо- та довготермінові позики на 10-15 років.

Головна функція євроринку – здійснення позичково-кредитних операцій у євровалютах. Євровалюта – валюта, яка перерахована на рахунки іноземних банків і використовується ними для операцій у всіх країнах, включаючи країну-емітент валюти.

Зовнішній борг – фінансові зобов»язання держави (зовнішні позики, несплачені за ними відсотки) перед зовнішніми кредиторами (міжнародними валютно-кредитними організаціями, а також урядами, центральними та приватними банками інших країн та ін.), що підлягає сплаті у встановлені терміни.

Чинники, які зумовлюють виникнення проблеми зовнішньої заборгованості:

· невеликі обсяги внутрішніх заощаджень;

· від»ємне сальдо за торговельними операціями;

· значний імпорт капіталу за відсутності власних ресурсів.

Зовнішній борг породжує проблему його обслуговування, яка включає: амортизацію (виплату основної суми) та виплату відсотків. Зобов»язання з обслуговування зовнішнього боргу виконуються або за рахунок експортної виручки та скорочення імпорту, або через нові запозичення. За період з 1970 по 2002 роки зовнішній борг країн, що розвиваються зріс з 68,4 млрд.дол. до 2,6 трлн.дол. Тільки для обслуговування цього боргу витрати становили на початку 90-их років 169 млрд.дол. За даними Світового банку, на сьогодні налічується близько 16 країн із високим рівнем зовнішньої заборгованості, серед яких особливо виділяються Бразилія, Мексика, Аргентина, Венесуела, Польща.

Злет міжнародного кредитування припадає на 1974-1979 рр., який викликав проблему зовнішньої заборгованості. Оскільки кредитні ресурси використовувались вкрай неефективно, то неухильно зростали труднощі із виплатою боргів. Для погашення старих боргів та виплати відсотків за них країни-боржники вимагали відстрочки платежів та надання нових позик, проте змушені були переказувати значні фінансові ресурси своїм кредиторам. За період акумуляції боргу проявилася тенденція до відтоку приватного капіталу з країн-боржників, а це, в свою чергу, призвело до практичного призупинення економічного зростання, скорочення доходів та споживання на душу населення в даних країнах.

Вийти з даного становища можна двома способами: 1. скорочення імпорту, проведення жорсткої податкової монетарної політики, що гальмує темпи заборгованості; 2. фінансування дефіцитів рахунків за поточними операціями завдяки залученню нових зовнішніх позик.

Протягом 1980-их років країни-боржники пішли іншим шляхом, продовжуючи брати нові великі кредити. Внаслідок цього на початок 90-их у деяких з них були від»ємні показники економічного зростання. Відсотки по кредитах досягли 100 млрд. доларів на рік.

На сучасному етапі ці країни опинилися перед необхідністю звернутися по допомогу до стабілізаційної програми МВФ, умови якої включають 4 компоненти:

1. скасування та лібералізацію валютного та імпортного контролю;

2. зниження обмінного курсу місцевої валюти;

3. жорстка внутрішня антиінфляційна програма (контроль за кредитами банків, державний контор за дефіцитом державного бюджету, контроль за зростанням заробітної плати, зняття контролю за цінами);

4. стимулювання іноземних інвестицій та відкритість економіки країни світовому господарству.

Т ЕМА 5. ПРЯМІ ІНВЕСТИЦІЇ ТА МІЖНАРОДНЕ ВИРОБНИЦТВО.

ПЛАН.

⇐ Предыдущая 1 2 3 456 7 8 9 10 Следующая ⇒