Главная | Обратная связь | Поможем написать вашу работу!

Особливості формування валютного ринку на Україні.

Міжнародні валютні відносини опосередковують міжнародні економічні відносини (МЕВ), які відносяться до сфери як матеріального виробництва, так і сфери розподілу, обміну та споживання. Учасниками валютних відносин можуть виступати: 1.держава; 2.міжнародні організації; 3. юридичні особи; 4. фізичні особи.

Світова система – форма організації міжнародних грошових відносин, сукупності правил та механізмів, за допомогою яких здійснюється валютне регулювання та координація валютних політик різних держав. Під національною валютною системою розуміють форму організації валютних відносин країни, за допомогою яких здійснюються міжнародні розрахунки, утворюються та використовуються валютні кошти держави. Компоненти валютної системи: резервні валюти; міжнародні рахункові одиниці; умови взаємної конвертованості валют; уніфікований режим валютних паритетів; регламентація режимів валютних курсів; міждержавне регулювання валютних обмежень; міждержавне регулювання міжнародної валютної ліквідності; уніфікація правил використання міжнародних кредитних засобів обігу; уніфікація основних форм міжнародних розрахунків; режим світових валютних ринків та ринків золота; міжнародні організації, які здійснюють міждержавне валютне регулювання.

Функції світової валютної системи:

· обслуговування товарообмінних операцій та інших видів міжнародної економічної діяльності через здійснення платежів за експорт та імпорт товарів, послуг та факторів виробництва;

· реалізації механізмів встановлення курсових співвідношень між національними грошовими одиницями різних країн;

· забезпечення безперебійного функціонування економічної системи.

Валюта – національна грошова одиниця, яка лежить в основі грошової системи; тип грошової системи в даній країні; іноземна валюта (грошові знаки іноземних держав та платіжні документи, виражені в них).

Конвертованість валюти – здатність національної грошової одиниці обмінюватися на будь-яку іноземну. Умови конвертованості:

1. розвинена грошова та банківська система;

2. відлагоджений ринковий механізм;

3. нагромаджений певний золотовалютний резерв;

4. свобода експортно-імпортних операцій.

Виділяють: вільно конвертовану валюту; неконвертовану валюту; частково конвертовану валюту.

Внутрішня конвертованість – право резидентів країни (фізичних та юридичних осіб) здійснювати обмінні операції національних грошових одиниць на іноземну валюту. Зовнішня конвертованість -право нерезидентів країни здійснювати валютнообмінні операції та проводити переказ валюти за кордон.

Розрізняють: конвертованість за поточними операціями – відсутність обмежень на платежі та трансферти за поточними міжнародними операціями, повя»язаними з торгівлею товарами, послугами, міждержавними переказами доходів та трансфертів; конвертованість за капітальними операціями – відсутність обмежень на платежі та трансферти за поточними міжнародними операціями, пов»язаними із рухом капіталів (прямими та портфельними інвестиціями, кредитами та капітальними грантами).

Під поняттям міжнародної валютної ліквідності мають на увазіздатність країни чи групи країн забезпечити своєчасне погашення своїх міжнародних зобов»язань прийнятними для кредитора платіжними засобами.

Валютне котирування – процес визначення та встановлення іноземної валюти по відношенню до національної. Котирування валют проводять державні та приватні банки. При котируванні валют встановлюється курс продавця ( за якими банки продають валюту) та курс покупця (курс, за яким банки купують валюту). Існує два методи котирування валюти: пряме котирування – котирування, за якої курс одиниці іноземної валюти (базової) виражається в національній валюті (валюта, що котирується); непряме котирування - вираження одиниці національної валюти в іноземній.

Котирування іноземних валют по відношенню до національної використовується банками при розрахунках зі своїми клієнтами. Тут воно встановлюється на основі крос –курсу – певного співвідношення двох валют, яке випливає з їх курсу по відношенню до будь-якої третьої валюти.

Під поняттям валютного курсу розуміють співвідношення між грошовими одиницями двох країн, яке використовується для обміну валют при здійсненні валютних та інших економічних операцій. Валютний курс використовується в наступних випадках:

1. при купівлі-продажу валюти у зв»язку з експортом товарів та послуг;

2. надходженні в країну капіталів, доходів, кредитів;

3. наданні кредитів іншим країнам;

4. вивозі за кордон капіталів та прибутків, ін. доходів.

Серед факторів, які впливають на валютний курс, виділяють: темпи інфляції; стан платіжного балансу; різниця відсоткових ставок в різних країнах; функціонування валютних ринків та обсяги спекулятивних валютних операцій; ступінь використання національної валюти на євроринку та в міжнародних розрахунках; прискорення та затримка міжнародних платежів; ступінь довіри до валюти на національному та світових ринках; валютна політика.

В залежності від механізму формування валютних курсів та їх коливання виділяють: коливні валютні курси; плаваючі курси; вільні валютні курси; тверді валютні курси; стабільні валютні курси.

Валютний паритет – відносно стійка величина, яка визначається співвідношенням між валютами різних країн або економічних угрупувань, яке встановляється в законодавчому порядку.

Кожна держава встановляє обмінний курс – своєрідне зобов»язання держави підтримати національну валюту на належному рівні. За сучасних умовв основі курсів валют лежить співвідношення їх купівельних спроможностей. Купівельна спроможність (сила) валюти – сума товарів чи послуг, які можна придбати за певну грошову одиницю в порівнянні з базовим періодом. Співвідношення купівельної сили валют стосовно певної групи товарів та послуг двох країн – країни А та країни В визначає паритет купівельної спроможності.

У своїй еволюції світова валютна система пройшла такі основні етапи:

1. Паризька;

2. Генуезька;

3. Бреттон-Вудська;

4. Ямайська валютна системи.

Валютний ринок – система стійких економічних та організаційних відносин, пов»язаних з операціями купівлі – продажу іноземних валют та платіжних документів, виражених у них. В інституційному плані валютний ринок представляє собою сукупність банків, брокерських фірм, ТНК, фінансових закладів, які пов»язані між собою мережею сучасних засобів зв»язку і здійснюють обмінні операції з валютними цінностями та платіжними документами в іноземних валютах, забезпечуючи функціонування валютних ринкових механізмів.

Валютні ринки виконують наступні функції:

- реалізація валютної політики країни;

- формування попиту та пропозиції на іноземні валюти;

- забезпечення виконання міжнародних розрахунків;

- регулювання валютних курсів;

- страхування валютних та кредитних ризиків;

- диверсифікація валютних резервів банків, підприємств та держав;

- забезпечення ефективного функціонування світових кредитних та фінансових ринків;

- поєднання світових валютних, кредитних та фінансових ринків.

Серед суб»єктів валютного ринку виділяють:

1. державні установи (особливе місце серед них посідають центральні банки та казначейства різних країн);

2. юридичні та фізичні особи різних країн, які займаються зовнішньоекономічною діяльністю;

3. комерційні банківські установи, які обслуговують зовнішні зв»язки своїх клієнтів;

4. транснаціональні банки;

5. валютні біржі та валютні відділи товарних та фондових бірж.

Всіх учасників ринку можна поділити на дві основні групи: 1. пасивні учасники; 2. активні.

В залежності від обсягу, характеру валютних операцій та валют, які використовуються, валютні ринки поділяються на: міжнародні; регіональні; національні.

В залежності від суб»єктів взаємодії валютні ринки поділяються: 1. міжбанківський; 2. клієнтський; 3. біржовий. В залежності від терміновості операцій виділяють: 1. поточний; 2. терміновий валютний ринки.

В залежності від режиму функціонування виділяють: 1. вільний; 2. обмежений валютний ринки.

Підпоняттям валютна операція розуміють угоду, яка пов»язана з переходом права власності на валютні цінності використанням валютних цінностей як засобу платежу в міжнародному обігу; вивезенням, ввезенням, переказом та пересиланням на територію країни та за її межами валютних цінностей. Валютні операції в залежності від курсів обміну валют та термінів поставки поділяються: 1. касові операції; 2. термінові (строкові) валютні угоди (форвардні валютні операції

Курси валют, зумовлені в даний час для обміну усіх валют пізніше, називаються строковими (форвардними). Форвардний курс – узгоджений курс, обмін за яким здійснюється в майбутньому, понад 3 дні після узгодження.

Курс спот – курс, який встановився на ринку на конкретну дату. Форвардний курс може бути вищим, нижчим або дорівнювати курсу спот на цю дату. Якщо він вищий, то різниця плюсова – премія (ажіо), а якщо нижчий, то різниця мінусова – дисконт.

Ф»ючерсні та опціонні операції вважаються різновидами термінових операцій. Ф»ючерсна операція – купівля-продаж валюти за фіксованими в момент укладання угоди цінами з виконанням операції через певний період. Основна особливість – торгівля стандартними контрактами, в яких детально регламентовані всі умови: сума, термін, метод розрахунку. На момент укладання угоди вноситься невелика сума – гарантійний депозит.

Об»єктом опціонних угод стало право купити (опціон «колл») та продати (опціон «пут») валюту в майбутньому за курсом, зафіксованим на момент укладання угоди; угода з незафіксованою датою поставки валюти. За придбання права купити або продати валюту вноситься невелика премія.

Валютною угодою, яка поєднує готівкову та строкову операції є операція своп. Це валютна операція, яка передбачає купівлю-продаж двох валют на умовах негайної поставки з одночасною контругодою на визначений строк з тими ж валютами. Під час операцій своп готівкова угода здійснюється за курсом спот, який у строковій контругоді корегується з врахуванням премії або дисконту в залежності від руху валютного курсу. Клієнт економить на різниці між курсами продавця та покупця за готівковою угодою.

Валютні спекуляції – операції банківських закладів, фірм, юридичних та фізичних осіб, метою яких є отримання прибутку від зміни валютних курсів у часі або на різних ринках. Валютний арбітраж – спекулятивна валютна операція, яка поєднує покупку (продаж) валюти з настирним здійсненням контругоди з метою одержання прибутку за рахунок різниці в курсах валют на різних валютних ринках (просторовий арбітраж) та за рахунок курсових коливань протягом визначеного періоду часу (часовий арбітраж).

Валютний ринок України пройшов три основних етапи розвитку:

І етап – 1991-1994 роки – характеризувався впровадженням національної грошової одиниці, появою українського валютного ринку; становленням регулюючих органів та формуванням законодавчої бази функціонування ринку. Початок цього періоду характеризувався значними темпами девальвації національної валюти, наступною фіксацією її курсу зі створенням подвійного ринку.

ІІ етап – 1995-1998 роки – характеризувався лібералізацією проведення валютних операцій; стабілізацією інфляційних процесів національної грошової одиниці та, як наслідок, стабілізацією валютного курсу; значною девальвацією реального курсу гривні впродовж 1996-1997 роках, яка створила підстави для девальвації гривні в 1998 році; використанням НБУ ринкових інструментів регулювання валютного ринку. Кінець періоду характеризувався фінансовою кризою та значною девальвацією національної валюти, що висвітлило приховані проблеми та недосконалість механізму функціонування валютного ринку.

ІІІ етап – 1999 рік – до сьогодні – початок даного періоду характеризувався впровадженням нових правил функціонування ринку, які обмежили спекулятивні можливості банків, сприяли стабілізації ситуації на валютному ринку України та лібералізували діяльність ринку – Україна офіційно має плаваючий курс. Також цей етап відмічається позитивними тенденціями розвитку ринку – зростанням обсягів ринку та поступовою ревальвацією національної валюти.

⇐ Предыдущая 6 7 8 9 10 111213 14 15 Следующая ⇒