Главная | Обратная связь | Поможем написать вашу работу!

Порівняльна характеристика інтеграційних процесів в Америці, Азії та африці.

Я к основна складова інтеграційних зв»язків міждержавна інтеграція в економічній сфері представляє собою:

· об»єктивний процес зближення і поступового об»єднання національних економічних систем на основі інтернаціоналізації господарського життя;

· сучасний найвищий рівень розвитку міжнародних економічних відносин, що охоплює всі форми взаємодії господарювання суб»єктів країн – членів інтеграційного союзу, який реалізує спільну міжнародну економічну політику.

Інтеграція має декілька рівнів: 1. взаємодія на рівні підприємств та організацій (створення ТНК); 2. взаємодія на рівні держав; 3. взаємодія на рівні партій та організацій, соціальних груп, окремих громадян різних країн; 4. інтеграційне угрупування як результат міжнародного об»єднання.

Багато численні інтеграційні об»єднання, які розвиваються, і існують в міжнародній економіці, ставлять перед собою схожі або аналогічні цілі. Їх умовно можна поділити на 5 груп: 1. використання переваг економіки масштабу; 2. створення сприятливого зовнішньоекономічного середовища; 3. вирішення задач торгової політики; 4. сприяння структурній перебудові економіки; 5. підтримка молодих та перспективних

Існує 6 основних етапів розвитку інтеграційних об»єднань:

1. зона преференційної торгівлі; 2. зона вільної торгівлі; 3. зона митного союзу; 4. спільний ринок; 5. економічний союз; 6. політичний союз.

Найбільш економічно розвинутим та найпотужнішим інтеграційним угрупуванням на сьогодні вважається Європейський Союз (ЄС). До найголовніших досягнень останніх років ЄС можна віднести:

· Створення єдиної валютної системи і введення спільної для більшості країн-учасниць грошової одиниці (євро);

· Проведення скоординованої соціальної, регіональної та аграрної політики;

· Забезпечення конвергенції соціально-економічного розвитку та високих соціальних стандартів життя населення

· Розширення кількісного складу учасників блоку (до 27 країн).

ЄС утворився із трьох інтеграційних співтовариств:

· Європейського об»єднання вугілля та сталі;

· Європейського співтовариства по атомній енергії;

· Європейського співтовариства.

Основу процесу інтеграції країн ЄС становлять фактори економічного та політичного характеру:

Політичні фактори: ідея інтеграції отримала широку підтримку з боку різних соціальних груп. Переживши жахи двох світових воєн, народи Західної Європи бачили в інтеграції можливість покласти край взаємним збройним конфліктам та недовірі;

Економічні фактори: передумови виникнення інтеграції полягають в невідповідності між високим рівнем економічного розвитку основних країн та вузькими рамками їхніх внутрішніх ринків.

Етапи розвитку ЄС:

1. етап зони вільної торгівлі (1958-1969).

2. етап митного союзу (1968-1976).

3. етап спільного ринку (1987-1992).

4. етап економічного союзу (1993 – по теперішній час).

Найбільше досягнення інтеграційного процесу в рамках ЄС стало створення єдиного внутрішнього ринку, який характеризується свободою внутріінтеграційного руху товарів, послуг, капіталу, РС, а також узгодження внутріекономічної політики країн-членів. Програма внутрішнього ринку ЄС - програма створення спільного ринку товарів та послуг. Характерні риси програми:

· ліквідація тарифних та нетарифних обмежень у взаємній торгівлі товарами та послугами;

· ліквідація обмежень та міждержавний рух капіталу всередині ЄС;

· введення взаємного визнання фінансових ліцензій;

· ліквідація національного обмеження імпорту промислових товарів з третіх країн, а введені єдині кількісні обмеження на імпорт;

· введені мінімальні технічні вимоги до стандартів, взаємна визнання результатів досліджень та сертифікації;

· відкриті ринки державних закупок для фірм інших країн ЄС.

Управління ЄС здійснюють 5 головних інституційних органів:

1. Європейський парламент – представницький та консультативний орган ЄС. З 1979 року депутати обираються прямим голосуванням від кожної країни ЄС терміном на 5 років. Кількість депутатів від кожної країни залежить від питомої ваги економіки члена. Парламент разом з Європейською Радою приймає рішення по питаннях внутрішнього ринку, бюджету ЄС, прийняття нових членів, укладання угоди про асоціації з країнами, що розвиваються, та співробітництво з країнами з ринковою економікою.

2. Європейська Рада – директивний орган ЄС, який збирається на періодичні засідання (не рідше 2 разів на рік) в складі голів держав та урядів країн-членів ЄС та голови Комісії ЄС. Виступає як керівний політичний орган ЄС

Голова Ради – голова держави або уряду країни ЄС, який міняється кожних 6 місяців.

3. Рада ЄС – міжурядовий орган ЄС. Засідання проводяться по мірі необхідності і збираються на рівні міністрів іноземних справ, фінансів, економіки, сільського господарства, транспорту. Найбільшою кількістю голосів володіє Німеччина, Франція, Італія, Великобританія.

4. Комісія ЄС – наддержавний виконавчий орган ЄС. Формується з членів, призначених урядами країн ЄС, терміном на 5 років. Члени Комісії не можуть отримувати інструкції від своїх урядів, вони повинні діяти в інтересах співтовариства. Кожен з них відповідає за визначену сферу діяльності ЄС.

5. Суд ЄС – судова інстанція ЄС, яка сформована з 13 суддів, що призначені на 6 років на основі взаємної домовленості між урядами країн ЄС.

До спільних фінансових інститутів ЄС відносять:

1. Європейський фонд розвитку – надає фінанси для стабілізаційних фондів.

2. Європейський інвестиційний банк – головний інвестиційний інститут ЄС, створений за рахунок внесків країн ЄС в статутний капітал та мобілізації коштів на світовому ринку капіталів.

Одна з головних задач ЄС – створення сприятливих умов для національних виробників сільськогосподарської продукції. Важливий напрям політики в рамках ЄС – стримування перевиробництва с/г продуктів та підтримка малих фермерів. Єдина аграрна політика - узгоджені дії країн ЄС по забезпеченні стабільності поставок сільськогосподарської продукції по стабільних цінах, підвищення продуктивності с/г, підтриманню життєвого рівня фермерів та сімей та підтриманню розумного рівня роздрібних цін. Основні елементи аграрної політики:

· єдині ціни на сільськогосподарську продукцію всередині ЄС та єдиний механізм їх підтримання;

· свобода торгівлі с/г продукції всередині ЄС, відсутність тарифних та кількісних обмежень;

На території Північної Америки з 1994 року діє Північно - Американська угода про вільну торгівлю (НАФТА) між США, Канадою та Мексикою. Незважаючи на те, що рівень взаємодії та інтегрованості північноамериканської економіки в загальному ще не досяг рівня західноєвропейського, проте в окремих сферах (передусім в торгівлі та інвестуванні) в останні роки спостерігається висока динаміка.

Наприкінці ХХ столітті спостерігається посилення інтеграційних процесів у Азіатсько - Тихоокеанському регіоні (АТР). Асоціація держав Південно-Східної Азії (АСЕАН), утворена в 1967 році, об»єднає майже всі країни Південно - східної Азії з населенням, що перевищує 480 млн.осіб і сукупним ВВП в обсязі 630 млрд. дол. Завдання перетворення АСЕАН в один із світових політичних та економічних центрів багатополюсного світу стимулювало це регіональне угрупування країн активно розв»язувати надзвичайно важливі проблеми.

Азіатсько-тихоокеанське економічне співтовариство (АТЕС) було створено в 1989 році і до нього входять 18 держав світу. В 1997 році було прийнято рішення про прийняття до організації Росії, В»єтнаму та Перу. В 1998 році Росія приєдналася до АТЕС, яка зараз об»єднає 21 країну: Австралію, Бруней, В»єтнам, Гонконг, Індонезію, Канаду, КНР, Республіку Корею, Малайзію, Мексику, Нову Зеландію, Папуа-Нову Гвінею, Перу, Росію, Сінгапур, США, Таїланд, Тайвань, Філліпіни, Чилі та Японію. Поки що не прийняті до АТЕС (хоча і подали заяви) Індія, Камбоджа, Макао, Монголія, Пакистан, Панама, Шрі-Ланка, вступ яких може відбутися не раніше 2007 року відповідно до прийнятого десятирічного мораторію на подальше розширення організації

Серед майже 20 зареєстрованих об»єднань на сьогодні в Латинській Америці найефективнішими є такі блоки:

· Латиноамериканська інтеграція (Антська група, Лапландська група, Амазонський Пакт);

· ЛАЕС (загально континентальна організація);

· Карибський спільний ринок (КАРІКОМ);

· Спільний ринок країн Південної Америки (МЕРКОСУР);

· Північноамериканська зона вільної торгівлі (САФТА).

Особливість всіх латино-американських угрупувань – добре налагоджена інституційна структура.

Останнім часом з»являється зацікавленість до регіональної інтеграції в арабському світі, яка раніше диктувалася, в основному, політичними причинами, а зараз її базою виступає економічна доцільність. З 1981 року активно функціонує Рада зі співробітництва арабських країн Перської затоки, до складу якої входять Саудівська Аравія, Кувейт, Бахрейн, Катар, Об»єднані Арабські Емірати, Оман. Головна мета цього об»єднання – проведення спільної політики з видобування та експорту нафти. В 1998 році 18 країн із 92, що входять до Ліги арабських країн створили Арабську зону вільної торгівлі (АФТА), де практично ліквідовані торгові бар»єри.

⇐ Предыдущая 6 7 8 9 10 11 121314 15 Следующая ⇒