Історія становлення групових форм психологічної роботи

Становлення групових форм психологічної роботи в першій чверті ХХ століття мало ряд передумов.

У медицині (зокрема, в психіатрії та психотерапії), під впливом психології та соціології, все більшого поширення отримувала позиція, згідно з якою психічні порушення виникають в результаті порушення взаємодії особистості з соціальним середовищем, зокрема, з малими групами, в які вона включена. Відповідно, група може бути не тільки джерелом формування неадекватних мотивів поведінки людини, але може бути використана і для зміни цих неадекватних мотивів.

У психотерапії почали використовувати групову форму лікування пацієнтів, що було пов'язано з новим розумінням функції групи як соціального контексту для виявлення, і, на основі цього, корекції психосоматичних і психічних порушень особистості. Так, групова психотерапія стала застосовуватися для лікування хворих на туберкульоз (Д. Пратт, 1905), вирішення особистісних проблем (Дж. Морено, 1911), лікування хворих на шизофренію (Е. Лазелл, 1919), алкоголізмом, неврозами, сексуальними порушеннями (А. Адлер, 1920-і рр., В.М. Бехтерев, М.А. Чалісов, 1920-і рр.) та ін.

Розвиток групових форм психологічної роботи пов'язано також зі становленням соціальної психології як самостійного напрямку психологічної науки. У 1908 році соціальна психологія виділяється в самостійну галузь в рамках якої детально вивчаються питання утворення груп, їх структури, закони функціонування малих груп, процеси міжособистісної взаємодії в групах. Тобто, стала формуватися теоретична основа групових форм психологічної роботи.

Становлення експериментальної психології малих груп (В. Меде, Ф. Олпорт, Дж. Морено, К. Левин, В.М. Бехтерев та ін.) Дозволило вивчити ряд закономірностей внутрішньогрупових процесів, знання яких було використано при розробці різних форм СПТ. Родоначальником безпосередньо тренінгового руху прийнято вважати Курта Левіна, який займався вивченням малої групи, її динаміки, міжособистісних взаємин, міжособистісних конфліктів, стилів керівництва, психологічної атмосфери і т.д. Він і заснував в 1946 році перші тренінгові групи (Т-групи).

В основі створення Т-груп лежали такі ідеї:

1. Більшість людей живе і працює в групах;

2. Найчастіше людина не віддає собі звіту в тому, яким чином вона бере участь у групі, якою її бачать інші члени тієї чи іншої соціальної групи;

3. Більшість людей не усвідомлює, які реакції, почуття і думки викликає їх поведінку у інших людей.

На основі своїх досліджень і спостережень К. Левін приходить до наступних висновків:

• більшість ефективних змін в поведінці і установках людей відбувається не в індивідуальному, а в груповому контексті;

• щоб виявити свої установки, змінити їх і виробити нові форми поведінки, людина повинна навчитися бачити себе так, як її бачать інші.

На думку К. Левіна такі можливості як раз і надаються в тренінговій групі при міжособистісної взаємодії.

Тренінги Курта Левіна сприяли навчанню людей ефективному спілкуванню і взаємодії в групі. Під час цих тренінгів було відмічено, що учасники групи отримують користь від аналізу власних групових переживань.

У 50-60-ті роки ХХ століття спостерігається зростаючий інтерес психологів і психотерапевтів до роботи з групами (К. Роджерс, Ф. Перлз, А. Елліс). З'явилися перші тренінги щодо розвитку соціальних та життєвих навичок. На цих заняттях люди вирішували свої проблеми, навчалися критичності мислення, способам управління емоціями і т. д.

У 70-ті роки ХХ століття в Лейпцігському і Йенському університетах під керівництвом М. Форверга був розроблений метод, який він визначив як соціально-психологічний тренінг. В якості засобів даного тренінгу використовувалися рольові ігри з елементами драматизації, що створювало умови для формування ефективних комунікативних навичок. Використовували ці тренінги для підготовки керівників промислового виробництва. А. Еверетт в сімдесятих роках ХХ століття спочатку проводив заняття з самопізнання і аутотренінгу, але незабаром переключився з психотерапевтичної роботи з людьми на розвиток їх ділових якостей, що послужило процесу комерціалізації психологічних тренінгів, так як комерційні структури побачили користь від застосування знань психологів. Наприклад, тренінг «Динаміка лідерства» був створений А. Евереттом для поліпшення роботи косметичних супермаркетів. Таким чином, було покладено початок розвитку «тренінгової культури».

Соціально-психологічний тренінг одержав широке поширення й у вітчизняній практиці. Методологія і методика тренінгу представлена в роботах І.В. Вачкова, Ю. Н. Ємельянова, В. П. Захарова, Г. А. Ковальова, Л. А. Петровської, А.В. Сидоренко, Т. С. Яценко та ін.