4. Рушійні сили та суб'єкти суспільного розвитку.

У соціальній філософії рушійними силами розвитку суспільства вва­жають різні суспільні явища: об'єктивні суспільні суперечності, продуктивні сили, способі виробництва та обміну, розподіл праці, дії великих мас людей, народів, соціальні революції, потреби та інтереси, ідеальні мотиви тощо. Вони, таким чином, пов'язуються з суперечностями суспільного роз­витку та їх вирішенням, з соціальним детермінізмом, з об'єктивними та суб'єктивними чинниками історії, з діяльністю людей або ж комплексом усіх цих чинників. Кожний із вказаних підходів правомірний, відображає якусь долю істини. Рушійні сили розвитку суспільства пов'язані насампе­ред з діяльністю людей.

Адже життя суспільства, його історія є діяльністю людей, тобто діяль­ністю особистостей, соціальних груп, народів тощо. Тому ця історія має розглядатися саме у контексті діяльності людей: усі закони суспільного розвитку, вся логіка такого процесу існують лише у людській діяльності. Акцентування на тому, що суспільство — це діяльність людей, має глибо­кий методологічний сенс. Здатність бути рушійною силою — це найсуттє­віша властивість людської діяльності взагалі.

Найважливішими проблемами в широкому спектрі проблематики ру­шійних сил є аналіз суб'єкта суспільного життя, характеристики його діяль­ності, її умов, причин, цілей, завдань, її результатів, діалектики об'єктив­ного та суб'єктивного, творчого і репродуктивного та ін. В цій діяльності, її піднесень та спадів.

Що ж е рушійною силою дій кожної людини, будь-якої соціальної
групи (стану, професійної групи, покоління), суспільства в цілому як со­
ціальної системи; кожного соціального інституту, що функціонує у тому чи
іншому суспільстві (держави та її органів, системи освіти тощо); соціаль­
них спільнот людей (сім'ї, роду, племені, нації, народу), нарешті, всього
людства?                                                 *£

- 182 -                                              •„;

Відповідь, мабуть може бути однозначною — інтерес. Зміст інтере­су визначається умовами життя людей та їх ніх спільнот, місцем у системі суспільних відносин. Інтерес є реальною причиною соціальних дій, подій, звершень, що стоять за безпосередніми спонуканнями, мотивами, помис­лами, ідеями індивідів, соціальних груп чи спільнот, які беруть участь у цих діях.

Отже, соціальні рушійні сили суспільного розвитку — це діяльність людей, соціальних груп і верств, соціальних спільнот, в основі якої лежать певні інтереси і яка здійснюється через державні і недержавні органи, колективи, первинні соціальні осередки.

Суб'єктом суспільного розвитку є особистість, що виступає як соці­альний вияв кожної людини, виражений у конкретній індивідуальній ха­рактеристиці. Найближчі витоки ролі особистості у суспільстві у суспільстві закладені в її суспільній природі. А це означає, що всі проблеми суспіль­ства, його об'єктивні потреби, можливості розвитку, його перспективи і цілі в кінцевому результаті живуть, функціонують не в якійсь своїй абст­рактній самостійності, а саме як " переплавлені" в реальні індивідуально-конкретні потреби, інтереси, турботи, цілі кожної особистості, кожної інди­відуальності. Тобто витоки ролі особистості в історії — в її нерозривному зв'язку з соціальними спільнотами, соціальними відносинами. Належність особистостей до різноманітних типів спільнот Виступає як певний імпульс життєдіяльності кожної людини, кожної особистості. Саме в них фор­мується її життєдіяльність, соціальна активність.

Саме в особистостях, їхніх діях знаходить своє втілення роль народ­них мас, груп та інших соціальних спільнот в історії — адже народ, нація взагалі самі собою не діють; ніяких їхніх дій, відносин, ніякої їхньої боротьби немає і не може бути поза конкретними діями, вчинками окремих особистостей, окремих індивідів. Але особистість як рушійна сила історії має і свій власний зміст, який не розчиняється ні в яких спільнотах, ні в яких сукупних діях. Саме від особистості, від її дій, конкретних вчинків залежить неповторний колорит суспільного життя, його унікальність. Тому історичний процес є процесом зростання ролі особистості в суспільстві.

Суб'єктом суспільного розвитку є також народ. Ще Гегель відзначав, що " поступальний рух світу відбувається лише завдяки діяльності величез­них мас і стає помітним лише за досить значної суми створеного", тобто завдяки творчій діяльності народних мас.

Покоління — багатозначний термін, що розкриває різні аспекти віко­вої структури й історії суспільства. Прийнято розрізняти реальне поколін­ня, або когорту, тобто сукупність ровесників, які утворюють віковий про­шарок населення; генеалогічне покоління, або генерацію — ступінь поход­ження від одного предка (батьки, сини, внуки тощо); хронологічне поко-

- 183 -

ління, тобто період часу, протягом якого живе або активно діє певне поко­ління; умовне або гіпотетичне покоління — спільність учасників, чиє життя нерозривно пов'язане з якимись важливими історичними подіями.

Історично першою соціально-етнічною формою спільності людей є рід. Протягом усієї історії первісного суспільства домінуючими були кров­но родинні зв'язки. Рід якраз і є формою спільності людей, що заснована на кровно родинних зв'язках і веде своє походження по одній лінії — материнській (у період матріархату) чи батьківській (у період патріархату), має спільну мову, спільні звички, релігійні вірування та деякі елементи первісної культури.

Плем'я утворюється з сукупності близьких одна одній родових об­щин, як правило, з певної кількості пов'язаних шлюбними відносинами родів, Плем'я — це відносно стала спільність людей, що характеризується кровно родинними відносинами, певною спільністю співплеменників, єди­ною мовою, племінною самосвідомістю, спільними елементами первісної культури.

Народність — це соціально-етнічна спільність людей, що характе­ризується спільністю території, єдиною мовою (поряд з існуванням різних діалектів племен, що входять у народність), елементами єдиної культури.

У літературі немає чіткого визначення " нації'. Визначення, які в пов'язані з різноманітним^ теоріями нації. Умовно їх можна поділити на кілька основних груп: психологічні, культурологічні, етнологічні та істори-ко-економічні.

У психологічних концепціях закономірності формування та розвитку націй розглядались як похідні від свідомості і психіки окремої особистості, " психології народів". Так, в ренанівському трактуванні " нація — це душа, духовний принцип", що формується шляхом " узгодження" та " солідар­ності", утворюваної чуттям минулих та майбутніх поколінь.

Виникнення культурницької теорії нації пов'язане з іменем К. Рен-нера (Шпрингера). Він уявляв націю як безкласову духовну спільність індивідів, як суб'єктивну єдність чи культурний союз, породжений свідо­містю етнічної приналежності людини.

Досить значного поширення набула етнологічна теорія нації. Вона увібрала в себе деякі елементи як психологічної, так і культурницької теорії. Дослідники-прихильники етнологічної теорії вважають, що основ­ними ознаками нації є спільність походження, етнічної самосвідомості, національних почуттів, прихильність до етнодуховних цінностей.

Засновником історико-економічноїтеорії нації є теоретик марксиз­му К. Каутський. У праці " Ознаки національності" він писав, що ознаками нації є загальна територія і мова, а також спільність економічного життя та традицій.

- 184 -