3. Творчість як конструктивний принцип пізнання.

3. Творчість як конструктивний принцип пізнання.

Сутність, природа творчості в теоретичній літературі тлумачиться неод­нозначне. Так, словник В. І. Даля визначає поняття " творити" як " давати буття, створювати, виробляти, породжувати. Творити розумом, створювати науково або художньо". Творчість — діяльність, яка породжує щось нове, якого раніше ніколи не було. Академік В. С. Енгельмейєр розглядає творчість ик одну із фаз життя, рух від старого до нового. Він наділяє творчими функціями живу природу. Його послідовник Блох поширює творчі функції І на сферу неживої природи.

З цього далеко не повного переліку визначень творчості чітко окрес­люються два підходи до проблеми. В основу першого підходу покладено діяльність, яка спрямована на створення духовних і матеріальних ціннос­тей. Людська діяльність, активність, пізнання, психіка тощо — все це внут­рішня основа творчості. Суб'єктом творчості тут є людина, суспільство. Однак творчість не можна зводити до діяльності, яка дає щось нове. Адже людська діяльність дуже багатогранна: продуктивна, репродуктивна (орієн-

- 155 -

тована на відтворення того, що вже є), псевдодіяльність. Отже, творчість не є синонімом діяльності і новизни. Щодо другого підходу, то тут приро­да творчості тлумачиться розширено, жива і нежива природа наділяються творчими потенціалами. Фактично творчість ототожнюється з об'єктивним розвитком природи.

Синтезуюча природа творчості. За основу визначення творчості можуть братися різні фактори: предмет, результат, процес, суб'єкт, метод творчості. Саме цим пояснюється різноманітність дефініцій творчості. Про те в більшості визначень ідеться про творчість як діяльність з вироблення, розробки, винаходів, реалізації художньо-естетичних задумів, планів, роз в'язання соціальних і теоретичних проблем, як наукове відкриття та ін.

Творчість як розвиток виявляється лише через різні форми людської діяльності, вона властива лише суспільно-історичній істоті — людині. Починаючи з самих витоків людського суспільства, його історії ставлення людини до світу має універсальний, діяльнісний характер. Ця діяльність, і одного боку, виконує функцію виробництва умов життя, з іншого — « предметом життєвого інтересу сама по собі. Отже, конституюючою осно­вою творчості є її взаємодія і взаємовідношення з діяльністю. В пере важній більшості концепцій творчість розглядається як певна форма, атри бут діяльності.

Категорія " діяльність" породжена класичною німецькою філософією, в якій вона відображала духовні, ідеальні процеси. Пізніше це поняття активно вводиться в категоріальний апарат соціологічної, психологічної, фізіологічної наук, ергономіки, інженерної діяльності, методології науки. Воно репрезентує такі основні значення, як праця, поведінка, активність, функція. Структура діяльності може бути представлена таким чином. Пер­ший рівень — граничне широка категорія, що відображає діяльність в її багатовимірній, всезагальній формі: це діяльність як універсальний, світо­глядний і пояснювальний принцип. Цей рівень охоплює такі самостійні види діяльнісного ставлення до світу: предметно-практичну, духовно-прак­тичну і духовно-теоретичну. Другий рівень — це конкретизація кожного із зазначених видів діяльності через багато аспектне розмаїття його конкрет­них форм. Так, предметно-практична діяльність охоплює виробничу, експе­риментальну, ремеслову, соціально-громадську, національну, етичну, сімейну, мовну та ін.; духовно-практична включає моральну, релігійну, художню, технічну, ідеологічну, екологічну та ін.; духовно-практична включає фунда­ментальні науки, філософію, теологію. Отже, діяльність за структурою і функціями постає як полісемантичний феномен. Розглядаючи взаємовідно­шення між творчістю і діяльністю слід враховувати полісемантичний харак­тер діяльності і не зводити творчість до певного її виду.

Творчість не є ні аспектом, ні стороною, ні функцією, ні атрибутом

- 156 -

діяльності. Універсальні здібності людини органічно ранними формами діяльності, універсальністю безлічі ріпу метних дій. Чим більше розвинені, урізноманітнені форми ставлення до світу, тим ширша палітра здібностей, природи тей до оволодіння все новими й новими знаннями. ТсІЛнІ * Іиявляється через міру урізноманітнення форм діяльними» •• майно, це не рядопокладені, не відокремлені одне від пдін. м, Іідношення, а такі, що перебувають у єдності, синт«»І ( ями розмаїття міжсуб'єктних стосунків через творчий синтв» Ідіиш редметнення нових сфер реальності або вихід в запоротими 4М1'' > Творчий синтез — це найфундаментальніша хярниіврині

НОСТІ ЛЮДИНИ. ВІН ЗДІЙСНЮЄТЬСЯ ЛИШе Суб'єКТОМ ДІЯЛІ»НІІІ ЇМ >

ним принципом творення. Нині людство вступило • «моху и культури, науки, філософії, політики, світоглядів. Можма • її говорити про епоху синтезу. Нелінійні, багатоваріантні підім' Міння, біфуркаційні процеси вимагають нелінійного мислеМА» ливе лише на основі синтетичного підходу. Синтезуючи ВІІМІ ф*ч ності в процесі міжсуб'єктного відношення, людина ромришес